Стаття 20

Кожний член Організації, відносно якого цей розділ Конвенції є чинним, забезпечує особам, що підлягають забезпеченню, надання допомоги у зв’язку зі смертю годувальника відповідно до нижченаведених статей цього розділу.

Стаття 21

1. До охоплюваного випадку належить втрата засобів до існування вдовою або дитиною внаслідок смерті годувальника.

2. Для вдови право на допомогу може обумовлюватися досягненням установленого віку. Такий вік не може бути більший від віку, встановленого для отримання допомоги по старості.

3. Жодної вимоги щодо віку не встановлюється, якщо вдова:

a) є інвалідом у встановленому розумінні; або

b) виховує дитину, яка була на утриманні небіжчика.

4. Для того, щоб удова, яка не має дітей, мала право на допомогу у зв’язку з втратою годувальника, може вимагатися певна тривалість перебування в шлюбі з небіжчиком.

Стаття 22

1. Забезпеченню підлягають такі особи:

a) або дружини, діти та інші встановлені національним законодавством утриманці будь-яких годувальників, які працювали за наймом чи були учнями;

b) або дружини, діти та інші встановлені національним законодавством утриманці годувальників, які належали до визначених категорій самодіяльного населення, котрі становлять не менше ніж 75 відсотків всього самодіяльного населення;

c) або всі вдови, всі діти та всі інші встановлені національним законодавством утриманці, що втратили годувальників, котрі проживають у країні і, якщо це застосовно, кошти яких за час охоплюваного випадку не перевищують меж, установлених відповідно до положень статті 28.

2. Коли є чинною заява, зроблена на підставі статті 4, забезпеченню підлягають принаймні такі особи:

a) або дружини, діти і, як це може бути встановлено законом, інші утриманці годувальників, які належали до визначених категорій громадян, що працюють за наймом на промислових підприємствах, які становлять не менше ніж 50 відсотків усіх, хто працює за наймом;

b) або дружини, діти і, як це може бути встановлено законом, інші утриманці годувальників, які належали до визначених категорій громадян, що працюють за наймом на промислових підприємствах, котрі становлять не менше ніж 50 відсотків усіх, хто працює за наймом на промислових підприємствах.