Методичні рекомендації

Організована злочинність є відносно новим видом злочинності для вітчизняної кримінології (про її появу радянські вчені заговорили наприкінці 80-х років ХХ століття), хоча це явище з’явилось значно раніше і вже досліджувалося зарубіжними кримінологами.

При вивченні вказаної теми студент повинен враховувати складнощі у визначенні поняття організованої злочинності, яка існує не лише в науковій літературі. Єдиного визначення організованої злочинності не міститься й у міжнародних документах. Більше того, неодноразово висловлювалася думка щодо неможливості вироблення такого. Так, на VІІІ Конгресі ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками (Гавана, Куба, 27 серпня – 7 вересня 1990 р.) було зазначено, що одним формулюванням неможливо визначити багаточисельні види організованої злочинності, обумовлені різними факторами, у тому числі етнічними, економічними. Однак у цілому це явище можна охарактеризувати як складні кримінальні види діяльності, здійснювані у широких масштабах організаціями та іншими групами, які мають внутрішню структуру, отримують фінансовий прибуток та набувають владу шляхом створення та експлуатації ринків незаконних товарів та послуг.

Дійсно, організована злочинність розвивається разом із суспільством, його економікою, іноді навіть випереджаючи їх. Коли певні способи її діяльності стають відомі правоохоронним органам, представники організованої злочинності винаходять інші, тобто їхня діяльність постійно змінюється, виходячи на якісно інший рівень. Суттєвою ознакою організованої злочинності є її диверсифікація, тобто розподіл коштів між різними, не пов’язаними один з одним, напрямами діяльності, розширення кількості видів та найменувань продукції та послуг з метою зниження ризику.

Виходячи із цього, у 1995 р. Радою Європейського Союзу було розроблено такі загальні критерії визначення організованої злочинності: 1) взаємодія (спільна діяльність) більш ніж двох осіб; 2) розподіл функцій (у кожного учасника має бути своє чітко визначене завдання); 3) діяльність протягом тривалого періоду чи без заздалегідь установленого терміну; 4) суворі внутрішня дисципліна та контроль; 5) підозра у вчиненні тяжких злочинів; 6) вихід за межі національних кордонів; 7) застосування насильницьких методів примусу з метою залякування; 8) використання комерційних чи інших ділових структур; 9) участь у відмиванні грошей; 10) вплив на політику, засоби масової інформації, органи державного управління, органи юстиції та економіку; 11) мета – прибуток, вигода, влада. Крім того, зазначено, що для віднесення злочинного угруповання до організованого необхідно, щоб воно відповідало щонайменше шести з 11 вищенаведених критеріїв, при цьому обов'язковою є наявність 1, 5 і 11.

В рамках цієї теми студент повинен проаналізувати не лише міжнародний досвід регламентації питань, пов’язаних з організованою злочинністю, а й чинне українське законодавство. У ст. 1 Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 30 червня 1993 р. під організованою злочинністю розуміється сукупність злочинів, що вчиняються у зв'язку зі створенням та діяльністю організованих злочинних угруповань. Види та ознаки цих злочинів, а також кримінально-правові заходи щодо осіб, які вчинили такі злочини, встановлюються Кримінальним кодексом України.

У свою чергу, Кримінальний кодекс містить низку норм, що надають можливість притягнути до кримінальної відповідальності учасників організованої злочинності на різних рівнях. Розділ VI Загальної частини КК України присвячено співучасті у злочинах: визначені види співучасників; сформульовані поняття “організована група” та “злочинна організація”, регламентована кримінальна відповідальність співучасників, у тому числі кримінальна відповідальність організаторів та учасників організованої групи або злочинної організації.

Аналізуючи положення кодексу, варто звернути увагу на специфічні ознаки, які характеризують організовані злочинні угруповання, відповідно до ч.3, 4 ст. 28 КК України:

1) стійкість, що полягає в здатності організованих злочинних угруповань забезпечити стабільність і безпеку свого функціювання, тобто ефективно протидіяти факторам, що можуть їх дезорганізувати: як внутрішнім (наприклад, невизнання авторитету або наказів керівника, намагання окремих членів об'єднання відокремитись чи вийти з нього), так і зовнішнім (недотримання правил безпеки щодо дій правоохоронних органів, діяльність конкурентів по злочинному середовищу тощо).

2) наявність єдиного плану злочинної діяльності угруповання, що означає, що при його створенні учасниками схвалений (або їм повідомлений) план, який хоча б у загальних рисах передбачає основні етапи підготовки і вчинення угрупованням не менше двох злочинів. У подальшому – після вчинення перших двох злочинів – план щодо кожного наступного злочину може бути окремим.

3) розподіл функцій учасників угруповання;

4) поінформованість усіх учасників угруповання про наявність єдиного плану злочинної діяльності - очевидна щодо тих учасників групи, які мають керуватися зазначеним планом при підготовці та (або) вчиненні відповідних злочинів.

Ознаками, які відрізняють злочинну організацію від організованої групи, є:

а) кількісний склад. Група може визнаватися організованою, якщо її учасниками є не менше трьох осіб, а організація злочинною, якщо її учасниками є не менше п’яти осіб. Персональний склад угруповання може частково змінюватись або навіть повністю оновлюватися, однак наявність у складі угруповання вищезазначеної кількості учасників є обов'язковою.

б) ієрархічність структури злочинної організації, що передбачає наявність в ній з одного боку керівника (керівного ядра), а з іншого – принаймні кількох учасників, які в межах функціювання злочинної організації мають йому підкорятися. У більшості випадків ієрархічність злочинної організації має кілька рівнів і може бути пов'язана з розподілом функцій між її учасниками.

в) спосіб утворення. Спосіб утворення злочинної організації, крім об'єднання учасників (фізичних осіб), може полягати також в об'єднанні її "структурних частин". Вживаючи це поняття у ч. 4 ст. 28, законодавець, очевидно, мав на увазі типовий для відповідного рівня організованої злочинності випадок, коли злочинну організацію утворюють декілька організованих груп. При цьому такі організовані групи зберігають свою автономність, а їх учасники або керівники окремо вирішують питання загального керівництва злочинною організацією, координації злочинної діяльності, матеріально-технічного забезпечення тощо.

г) мета утворення злочинної організації є не лише специфічною ознакою, за якою злочинна організація може відрізнятись від організованої групи, а й критерієм (підставою) поділу злочинних організацій на окремі різновиди. З урахуванням мети утворення злочинної організації передбачено такі її різновиди: 1) злочинна організація, утворена з метою безпосереднього вчинення її учасниками тяжких або особливо тяжких злочинів; 2) злочинна організація, утворена з метою керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб; 3) злочинна організація, утворена з метою забезпечення функціонування як самої організації, так і інших злочинних груп.

Підвищена суспільна небезпека організованої злочинної діяльності у нормах Особливої частини КК України виражається у декілька способів:

1. Організований характер злочинних діянь виступає в якості одного з обов’язкових елементів низки переважно тяжких та особливо тяжких злочинів (наприклад, згідно з КК України, це ст. 255 КК України – створення злочинної організації; ст. 257 КК України – бандитизм; ст. 260 КК України – створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань тощо).

2. Скоєння злочину у складі організованої групи є кваліфікуючою ознакою значної кількості злочинів, передбачених Особливою частиною КК.

3. Згідно з п. 2 ч.1 ст. 67 КК України скоєння злочину організованою групою визнається обставиною, що обтяжує покарання, якщо це не передбачено у статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію.

Окрему увагу слід звернути на заходи протидії організованій злочинності, оскільки нинішній стан криміногенної ситуації в державі свідчить про необхідність удосконалення заходів, спрямованих на нейтралізацію дії чинників, які її зумовлюють. Указом Президента України від 21 жовтня 2011 року N 1000/2011 було схвалено Концепцію державної політики у сфері боротьби з організованою злочинністю, реалізація якої передбачається протягом 2011-2017 років. Основними напрямами реалізації Концепції є: виявлення та аналіз проявів організованої злочинності; з'ясування причин та умов, що сприяють її поширенню в Україні; удосконалення правових механізмів та організаційних засад протидії організованій злочинності; визначення шляхів і способів захисту прав та свобод людини і громадянина, інтересів юридичних осіб від дій організованих злочинних угруповань; підвищення рівня інформованості суспільства про небезпеку та масштаби організованої злочинності; удосконалення існуючих та розроблення нових методів боротьби з організованою злочинністю з метою недопущення подальшої консолідації організованих злочинних угруповань, дальшого зменшення їх впливу на суспільство на національному та регіональному рівнях; продовження міжнародного співробітництва вітчизняних правоохоронних органів із відповідними органами іноземних держав; ініціювання вдосконалення міжнародно-правових актів та гармонізація національного законодавства з питань боротьби з організованою злочинністю із законодавством Європейського Союзу.