Встановлення на покуті Дідуха

Сьогодні не снідають і обходяться без обіду. Хіба дітям, що не можуть терпіти голоду, мати дозволить дещо з'їсти, та й то лише в обідній час.

Коли вечоріє, починається готування домашнього вівтаря. Господар вносить сніп жита — «дідуха». Переступаючи поріг, він скидає шапку і вітається з господинею, ніби вперше входить до хати:
— Дай, Боже, здоров'я!
— Помагай Біг, — відповідає господиня, — а що несеш?
— Злато, щоб увесь рік ми жили багато! — говорить господар, зупиняючись посеред хати. Тут він хреститься і, звертаючись до родини, віншує:

— Віншую вас із щастям, здоров'ям, з цим Святим Вечором, щоб ви в щасті і здоров'ї ці свята провели та других дочекались — від ста літ до ста літ, поки нам Пан Біг назначить вік!

Повіншувавши, господар підносить «дідуха» високо над столом і ставить на покутті під образами. Далі він перев'язує «дідуха» залізним ланцюгом і кладе біля нього ярмо, чепіги від плуга і хомут. Господиня добуває із скрині нову білу скатерку і все це накриває.

Згідно з українським світоглядом Рай-Дідух був умістилищем духів-пращурів, духу житла, добрих духів-Лада. Останні, вважалося, після жнив вселяються в сніп-Дідух і з ним переходять з ниви до клуні. А інші духи-Лада переходять з полів у ліси, гори та долини. Духи разом із Дідухом входять до оселі людей і для них господарі влаштовують Святу Вечерю. На цю Багату Кутю, крім добрих духів, приходять і бог урожаю та бог домашніх тварин. Місце ж Дідуха в хаті звалося «Раєм», бо там, вважали, з цього часу перебуватимуть душі пращурів-покровителів роду і дому.

До тих пір, поки Рай-Дідух стоїть на покуті, суворо заборонялося виконувати будь-яку роботу, окрім догляду худоби. В цю пору господині навіть виносили з оселі віника, щоб не підмітати в хаті. В цю пору годилося лише святкувати й не працювати.