double arrow

Великий астроном Ньютон довів, як легко обертання Землі могло уповільнитися цілком непомітно для мешканців її.


Далі А. Гук повідомляє, що один досвідчений вчений в Копенгагені поділився з ним цікавим здогадом щодо "великого каміння", яке падало з неба, спричинивши безладдя в таборі амморейців. Під камінням він припускав хвіст чи певну частину планети, яка підійшла на відповідну відстань до Землі. Цей вчений висловив певність, що, якби обстежити вказане місце, то познаходили б каміння метеорного походження.

Мабуть, тут ми маємо тлумачення усієї чудесної події.

Відомо, що небесні тіла розкривають властивість взаємного магнітного тяжіння, тому небезпідставно вважати, що наближення великої комети у сферу впливу Землі могло значною мірою бути перешкодою для дії Сонця на Землю.

Чи могло тут мати місце контртяжіння? "Гадаю, – каже А. Гук, – жоден учений не може сказати нам цього. Та, в усякому разі, знаменно те, що цей дощ метеоритного каміння, яке могло б бути хвостом якоїсь великої комети, мусив би збігтися з порушенням у процесі обертання Землі навколо її осі."

Вчений Мануїл Великовський також не без підстав стверджує, що комета, яка пройшла поблизу Землі, стала планетою Венера. Він засвідчує, що давні індуські документи, а також єгипетська писемність, з даними про існування планет, які відносяться до четвертого тисячоліття перед Різдвом Христовим, не згадують про Венеру. З іншого боку, вавилонські записи, що відносяться до першого тисячоліття перед Різдвом Христовим, розповідають про появу нової планети як "про яскраве світло, яке приєдналось до інших світил". З цього часу в астрономічних працях починає фігурувати планета Венера.

Усе ж для таких речей, котрі описані в книзі Ісуса Навина, астрономія вимагає фактів, й історія підтверджує, що це справді мало місце.

Проф. Тоттен в Америці дослідив цей предмет з астрономічної точки зору і результати опублікував у математичнім обчисленні. Виявляється, що не більше, ніж один раз, Сонце, Місяць і Земля знаходились в положеннях, подібних до описаних у книзі Ісуса Навина. Працюючи над своїми обчисленнями, що охоплюють відтинок часу від наших днів до часу Ісуса Навина, професор знаходить неминучий висновок, згідно з яким цілу добу, двадцять чотири години, було додано до світової історії.

Е. Мандер, учений Королівської обсерваторії в Грінвічі, цього чудового центру астрономічної науки та досліджень, також опублікував роботу з цього питання. Він визначив годину доби, коли це дивне явище відбулося, відшукав справжнє місце, де Ісус Навин мусив тоді знаходитися.

Але це теж не усе! Звернімо увагу на побудову біблійного тексту: "Стояло Сонце посеред неба і не поспішало до заходу майже цілий день". Підрахунки професора Тоттена встановлюють, що хоч до світової історії якось додалось точно двадцять чотири години, однак до часів Ісуса Навина можна віднести тільки двадцять три години і двадцять хвилин, як і сказано в Письмі – "майже цілий день".




Отже, до згаданих двадцяти чотирьох годин, з астрономічної точки зору, бракує ще сорок хвилин. Тут ми знову маємо зразок точності священних сторінок Біблії. В 4-й книзі Царств (20, 8–11) ми читаємо, що на прохання царя Єзекії Господь дав знамення через пророка Ісайю, – тінь на сонячних годинниках повернулась назад на десять ступенів. "Десять ступенів" якраз дорівнюють сорока хвилинам. Саме ці сорок хвилин і доповнюють з точністю до хвилини двадцять чотири години, що таємничо наросли в історії нашої планети, про які каже професор Тоттен.

"Погляньмо тепер, що каже історія про подовжену добу Ісуса Навина", – каже вчений А. Гук.

Є три стародавні східні народи, які зберегли свої історичні дані, – греки, єгиптяни і китайці. Усі вони мають перекази про один незвичайно довгий день. Грек Геродот, названий "батьком історії", за 480 років до Р. Х. розповідав, що деякі єгипетські жерці показували йому записи про подовження доби набагато більше, ніж двадцять чотири години. В стародавніх китайських записах прямо стверджується, що ця подія відбулася в епоху імператора Іо, і в китайських родовідних списках вказано, що цей імператор царював у Китаї в часи Ісуса Навина.

Лорд Кінгсброу, досліджуючи з цією метою первісних індіанців в Америці, встановив, що мексиканці, які досягли високого рівня цивілізації задовго до того, як Америку було відкрито європейцями, мають передання, що Сонце "стояло незрушно" цілий день, і це було в тому році, який вони називають "сім кроликів". Рік же "семи кроликів" відповідає саме тому часові, коли Ісус Навин з ізраїльтянами здобував Палестину.



Таким чином, ми маємо незалежні один від одного докази істинності біблійної розповіді, які не підлягають ніяким сумнівам, – від греків, єгиптян, китайців і мексиканців. Твердження такого хору свідків не можна не прийняти за абсолютно останнє слово.

"Це ж підтверджують, – каже вчений М. Великовський, – фінські, японські, перуанські та інші легенди".

"Якось, – каже А. Гук, – одна людина сказала мені, прослухавши лекцію з цього питання: "що стосується такого феномена, то мушу усе ж прийняти вирок науки, та я не можу припустити, що все це сталося лише внаслідок молитви однієї людини".

Утім, цією обставиною спантеличено багато людей. Тому, користуючись нагодою, хочу зазначити, що це чудо проливає своє дивовижне світло на таємницю дійової молитви.

Звичайно, Бог знав від початку, що ця подія мала статися, Він також знав і те, що Ісус Навин мусив помолитися. Ісус Навин, перебуваючи у зв`язку з Богом, як "утаємничений" у плани Його (2 Кор. 6, 1), був спонуканий молитися так, що його плани виявились узгодженими з приписами Бога. Молитва була сполучною ланкою між Ісусом Навином і величним явищем, якому Бог мав намір дати місце. Якби Ісус Навин не був у зв`язку з Богом, він, можливо, виладнав би свої війська для нічної атаки, і, в такому разі, подовжений день став би для нього фатальним.

Навколо нас вершаться справи Божі, і один якийсь із Його незліченних засобів Він завжди може пристосувати до будь-якої нашої потреби (Флп 4, 19). Бог здійснює це не шляхом зміни Його премудрих планів, а спонукаючи нас, якщо ми "керовані Духом Божим" (Рим. 8, 14) до того, щоб ми приладнували наше оманливе "я" і змінювали наші нерозумні дії відповідно до наперед визначених і Божественно-досконалих намірів Творця. Тоді й ми отримаємо відповіді на наші молитви. Досвід свідчить, що люди, найбільш віддані Богові і ладні відмовитися від своїх планів –, завжди отримують відповіді на свої молитви, і ці відповіді майже біля чуда". – Так каже визначний учений, археолог, професор Артур Гук.

(Складено гол. чин. за кн. "Достоверность Библейских чудес" А. Гука та ін.).

СУДДІ

Після смерті Ісуса Навина євреї,оточені язичниками,часто забували Бога і починали поклонятися ідолам і піддаватися порокам. За це Бог не раз позбавляв їх Своєї допомоги і віддавав під владу сусідніх язичницьких народів. Такі нещастя напоумлювали євреїв і примушували згадувати знову про Бога. І коли вони розкаювалися, Господь посилав їм визволителів, які визволяли їх від ворогів і управляли ними. Цих обранців Божих називали суддями. Всіх суддів у євреїв було чотирнадцять.

ГЕДЕОН

Серед суддів Гедеон прославився тим,що з невеликим військом, з поміччю Божою, визволив євреїв від ворогів мадіанитян, які гнобили євреїв сім років. Євреї мусили ховатися від них по ущелинах та у фортецях. Таке нещастя примусило євреїв схаменутися і звернутися до Бога. Тоді милосердний Бог послав їм визволителя в особі Гедеона.

Якось Гедеон збирався втікати від ворогів і молотив пшеницю, аби запастися хлібом на дорогу. В цей час з`явився йому ангел Господній і повелів зібрати військо проти неприятеля.

Гедеон, виконуючи веління Боже, почав збирати військо і зібрав 32 тисячі воїнів. Після цього він звернувся до Бога з проханням дати йому знамення – доказ, що справді Господь через нього врятує народ ізраїльський. Гедеон молився так: "Господи! Ось я розстелю тут на току стрижену вовну (руно). Якщо роса виступить тільки на вовні, а на всій землі буде сухо, то знатиму, що Ти врятуєш рукою моєю Ізраїль".

Гедеонову молитву було почуто. На другий день, вставши рано, Гедеон став віджимати і вижав з вовни, вкритої росою, цілу чашу води.

Та Гедеон знову звернувся з молитвою до Господа: "Господи! Не прогнівайся на мене, якщо я ще раз скажу: нехай буде сухо на одній лише вовні, а на всій землі нехай буде роса".

Бог почув і другу молитву Гедеона і зробив так у ту ніч: тільки на вовні було сухо, а по всій землі була роса.

Тоді Господь сказав Гедеонові: "Людей (війська) з тобою надто багато, Я не віддам мадіанитян у руки їхні, щоб не загордився Ізраїль переді Мною і не сказав: моя рука спасла мене". Тому Господь звелів Гедеонові відпустити додому усіх, хто боязкий і нерішучий. І повернулося додому 22 тисячі чоловік, а в Гедеона залишилося 10 тисяч чоловік.

Господь же знову сказав Гедеонові: "Усе ще багато народу", і звелів Гедеонові повести всіх до води. За вказівкою Божою Гедеон відділив тих, хто пив воду, хлебчучи її з пригорщі, від тих, хто пив прямо ротом, схилившись до води. Тих, хто пив з пригорщі, виявилося триста чоловік.

І сказав Господь Гедеонові: "Трьомастами Я врятую вас".

Гедеон взяв із собою 300 воїнів, запаси їжі і труби (сурми), а інших відпустив додому.

Тієї ночі Бог повелів Гедеонові побувати в таборі мадіанитян. Мадіанитяни й амаликитяни розташувались у долині в такій безлічі, мов сарана, не можна було перелічити їхніх верблюдів, багато було їх, мов піску на березі моря.

Гедеон зі своїм слугою Фарою пробрався у табір мадіанитян і почув, як один воїн розповідав іншому про свій сон, немовби мадіанитянським табором котився круглий ячмінний хліб і, прикотившись до намету, ударив по ньому так, що намет упав, перекинувся і розсипався.

На це інший воїн зауважив: "Це не що інше, як Гедеонів меч, якому Бог віддасть в руки мадіанитян".

Гедеон дуже підбадьорився.

Повернувшись у свій табір, Гедеон розбудив своїх воїнів, дав їм до рук труби, порожні глечики і в глечики світильники. Розділив усіх на три загони і наказав їм оточити ворожий табір і робити те, що робитиме його загін, і кричати: "Меч Господа і Гедеона".

Коли всі були на місцях, Гедеон наказав своєму загонові розбити глечики і з запаленими світильниками сурмити у сурми і кричати: "Меч Господа і Гедеона!" Те саме вчинили і два інші загони.

На мадіанитян напав такий страх і жах, що вони у страшеннім сум`ятті в темряві стали вбивати один одного і, врешті-решт, кинулись тікати.

Гедеон розбив їх ущент і з великою здобиччю повернувся додому переможцем.

Після цієї перемоги ізраїльтяни запропонували Гедеонові і його нащадкам царську владу над собою, але він відмовився і сказав: "Ні я не володітиму, ні син мій; нехай Господь володіє вами".

САМСОН

Майбутній суддя Самсон відзначався з дитинства незвичайною, надприродною силою. Ще від народження, за наставленням ангела Господнього, його було посвячено батьками Богові, і на знак цього не міг стригти свого волосся.

Якось у полі на нього напав молодий лев. Самсон вхопив лева за пащу і роздер його, мов козенятко. Не раз вороги ізраїльтян, филистимляни, намагалися схопити його, та марно. Одного разу він порвав на собі нові міцні мотузки, якими його було зв`язано; іншого разу ослячою щелепою побив тисячу филистимлян; на третій раз поніс на своїх плечах браму филистимлянського міста Гази, в якому його хотіли ув`язнити. Нарешті одна филистимлянка на ім`я Даліла, яку він покохав, довідавшись, що його сила в його довгому волоссі, під час сну обстригла його і віддала в руки филистимлян. Вони взяли його, викололи очі і посадили у в`язницю.

Закувавши його двома мідними ланцюгами, вони примусили його працювати на себе. Тим часом волосся на голові Самсона почало відростати, а отже, до нього поверталася сила, бо його душа очищалася каяттям від гріхів. Якось филистимляни вивели Самсона під час свята на всенародну ганьбу у свій язичницький храм і глузували з нього. Самсон попросив отрока, який водив його за руку, підвести його до двох стовпів, на яких трималась уся будівля, аби прихилитися до них. Помолившись Богу, він уперся в стовпи руками і зрушив їх з місця. Будівля завалилась. Під руїнами будівлі загинули усі филистимляни, що були там, а з ними і сам Самсон.

САМУЇЛ

Великим пророком і останнім суддею народу ізраїльського був Самуїл, з коліна Левія. Самуїлові батьки довгий час не мали дітей. Якось Самуїлова мати, Анна, під час щирої молитви перед скинією дала Богу обітницю: якщо у неї народиться син, то вона посвятить його Господу. Молитву Анни було почуто, через рік у неї народився син. Анна назвала його Самуїлом, що означає – випроханий у Бога.

Коли Самуїл підріс, мати привела його у скинію і віддала первосвященикові Ілію на служіння Богу. Первосвященик Ілій був у той час також і суддею народу ізраїльського.

У первосвященика Ілія було два сини – Офні та Фінеєс, які були священиками при скинії, але вони були люди порочні, без благоговіння проводили службу Божу і своєю вкрай нікчемною поведінкою розбещували народ. Ілій бачив благочестя Самуїла і поставив його на служіння при скинії. Самуїл спав завжди всередині скинії, неподалік від місця, де спав Ілій.

Якось Самуїл крізь сон почув голос, який кликав його: "Самуїле, Самуїле!" Самуїл вмить побіг до Ілія і сказав: "Ось я, ти кликав мене".

Ілій відповів: "Я не кликав тебе, іди лягай спати".

Самуїл пішов і ліг, і знову голос покликав його: "Самуїле, Самуїле!", і знову Самуїл прийшов до Ілія, але той відповів, що він не кликав його.

Коли ж це повторилось утретє, тоді Ілій зрозумів, що юнака кличе Господь, і сказав йому: "Йди назад і лягай. Якщо тебе ще покличе голос, ти скажи: "Кажи, Господи, бо чує раб Твій".

Самуїл ліг і знову почув голос, який кликав його. Самуїл відповів, як навчив його Ілій. Тоді Господь відкрив Самуїлові, що увесь дім Ілія загине від того, що Ілій знав, як нечестиво чинять його сини, і він не зупиняв їх.

На другий день Самуїл передав Ілію, що сказав йому Господь. Ілій з покірністю сприйняв віщування.

Скоро все це справдилось.

Филистимляни напали на військо ізраїльське і розбили його. Тоді Ілій, на прохання старійшин ізраїльських, послав у табір ковчег завіту зі своїми синами – священиками Офні та Фінеєсом. Та ковчег не допоміг ізраїльтянам. Їх знову розбили филистимляни. Офні та Фінеєса вбили, а ковчег захопили. Так Господь показав людям, що свята річ не допоможе тому, хто не шанує святих заповідей Божих. Ілій, довідавшись, що ковчег взято филистимлянами, впав з сидіння, зламав хребет і помер.

Ковчег завіту, будучи великою святинею Господнею, недовго залишався у филистимлян. Сам Бог застеріг і врозумив їх тим, що їхнього ідола Дагона було потрощено, у мешканців того міста з`явились жахливі виразки на тілі, а миші наповнили їхні поля. Налякані филистимляни поставили ковчег завіту на нову колісницю, запрягли в неї двох молодих корів і відпустили їх із своєї землі. Корови без погоничів самі пішли в ізраїльську землю. Ізраїльтяни з великою радістю зустріли ковчег завіту.

Після судді ізраїльського – первосвященика Ілії – суддею народу ізраїльського було поставлено Самуїла. Він керував народом не тільки як суддя, але і як пророк Божий. Він переконав євреїв знищити усіх язичницьких ідолів, які були у них, молитися Богу за прощення і поститись. Увесь народ каявся і казав: "Згрішили ми перед Господом". Після Самуїлової молитви Господь звільнив євреїв від влади филистимлян. Самуїл був суворим і правосудним, користувався у всіх великою повагою і любов`ю. Він керував народом сорок років. Під старість він передав владу двом своїм синам, які брали хабарі та судили несправедливо. Нетерплячі євреї стали просити Самуїла, щоб він поставив над ними царя, як в інших народів. Самуїл намагався переконати народ залишитись у колишньому правлінні, але марно.

Тоді Самуїл помолився Господу, і Господь сказав йому: "Послухай голос народу у всьому, що вони кажуть тобі; бо не тебе вони відкинули, але відкинули Мене, щоб Я не царював над ними".

Далі Господь сказав, щоб Самуїл попередив євреїв, що цар примусить увесь народ служити собі, забере собі кращі землі, краще майно народу, і люди муситимуть усе віддавати цареві. Та народ не слухав пересторог Самуїла і сказав: "Ні, нехай цар буде над нами, і ми будемо, як інші народи".

За велінням Божим, Самуїл помазав на царство Саула, виливши на його голову священний єлей (рослинну олію), і тоді Дух Святий зійшов на Саула, й отримав Саул з небес силу керувати народом.

(Див.: Суд.; 1 Цар. 1–10).

ІСТОРІЯ РУФІ

В епоху Суддів сусідні язичницькі народи постійно ворогували з ізраїльтянами. Та бували випадки, коли дехто з цих язичників приймав віру в Істинного Бога, і тоді ізраїльтяни вважали їх своїми єдиноплемінниками. Такою була моавитянка Руф. Ось її історія.

У Вифлеємі юдейськім жив чоловік на ім`я Елимелех з дружиною Ноемінню. У них було двоє синів: Махлон і Хілеон. Через голод Елимелех був змушений з родиною переселитися на поля моавитські. Там Елимелех незабаром помер. Його сини одружилися з моавитянками Орфою та Руф`ю, прожили з ними не більше десяти років і теж померли. Залишилась вдова Ноемінь з невістками.

Ноемінь, почувши, що Господь послав багатий урожай на землі Ізраїльській, вирішила повернутися на батьківщину. Пішли з нею й обидві невістки.

Дорогою Ноемінь стала вмовляти їх повернутися додому, вона казала їм: "Ідіть, повертайтесь обидві до своїх матерів. Нехай Господь учинить ласку вам за те, як ви повелися з померлими і зі мною". І поцілувала їх. Та невістки ридали і плакали і не хотіли з нею розлучатися. Та все ж одна з них, Орфа, зі слізьми послухалася Ноемінь і повернулася додому.

А Руф сказала: "Я житиму там, де й ти, твій народ буде моїм народом, твій Бог – моїм Богом; тільки смерть розлучить нас".

Ноемінь і Руф, прийшовши в землю Ізраїльську, поселились у місті Вифлеємі і харчувалися колоссям, яке Руф підбирала на зжатих ланах. Цього було досить для прожиття, адже в Законі Господньому написано: "Коли збиратимеш збіжжя на землі твоїй, не дожинай до краю поля твого, і залишене від жнива твого не підбирай; залиш бідному і прибульцеві" (Лев. 19, 9–10).

Господь Бог винагородив Руф за її прихильність і шанобливість до своєї свекрухи. В ізраїльтян був закон: якщо хтось з них помирав, не наживши дітей, то найближчий родич мусив одружитися з удовою спочилого, і діти від цього шлюбу вважались дітьми померлого. Цей закон називався законом діверства (лівератний шлюб).

У цей час у Вифлеємі жив багатий чоловік Вооз, родич померлого чоловіка Руфі. За законом діверства Вооз одружився з бідною моавитянкою Руф`ю. Коли в них народився син Овид, жінки казали Ноеміні: "Благословен Господь, що Він не залишив тебе без спадкоємця! Нехай славиться ім`я Його в Ізраїлі". Ноемінь раділа і була нянькою Овида.

Ім`я ж Овида справді зажило слави в Ізраїлі, бо він був батьком Ієссея, батька царя Давида.

(Див.: Руф).

САУЛ, ПЕРШИЙ ЦАР ЄВРЕЙСЬКИЙ

Саул був сином знатного єврея на ім`я Кис,з коліна Веніаминового. Він був високим на зріст (був вищим від усіх на цілу голову) і відзначався незвичайною красою.

Невдовзі після помазання Саула Самуїл скликав народ, щоб обрати царя. Кинули жереб. Жереб упав з волі Божої на Саула, і його було проголошено царем. Народ у захваті від його зросту і краси радісно вигукував: "Хай живе цар!"

Коли Саула було поставлено царем, Самуїл сказав усьому народу: "Якщо боятиметеся Бога і служитимете Йому, і слухатимете голос Його, і не чинитимете спротиву повелінням Господа, і ходитимете разом з царем вашим слідом за Господом Богом Вашим, то рука Господа не буде проти вас. В іншому разі рука Господа буде проти вас".

У перші часи свого царювання Саул чинив за волею Божою, показуючи себе гідним свого обрання. Багатьма перемогами над ворогами він здобув собі любов народу. Та коли він перестав виконувати повеління Божі, став самовпевненим, то Дух Божий покинув його, і Саул зробився похмурим та жорстоким.

Самуїл засмучувався через Саула. Господь же сказав йому: "Чи ж довго тобі печалитися Саулом? Піди в місто Вифлеєм, там між синами Ієссея Я знайшов Собі царя". Самуїл пішов у Вифлеєм і, за вказівкою Божою, помазав на царство Давида, сина Ієссеєвого, з коліна Іудиного. Дух Божий зійшов на Давида. Давид був молодший син Ієссея, білявий, з гарними очима і приємним обличчям. Був спритним і відважним, мав лагідне і добре серце і славився майстерною грою на гуслях. Саула ж охопили сум і нудьга від дії злого духа. Йому радили розважатися музикою і сказали, що у місті Вифлеємі в Ієссея є син Давид, який добре грає на гуслях. Давида покликали у палац, і коли він приходив та грав на гуслях, тоді Саулові відлягало на серці, і злий дух відступав від нього.

ПЕРЕМОГА ДАВИДА НАД ГОЛІАФОМ

Якось, коли царював Саул, у євреїв була війна з филистимлянами. Перед битвою війська вишикувались одне навпроти одного, і з филистимського табору вийшов велетень на ім`я Голіаф. Він кричав євреям: "Навіщо нам усім воювати? Нехай хтось з ваших вийде і побореться зі мною, і якщо він уб`є мене, филистимляни будуть вашими рабами; якщо ж я поборю його і вб`ю, то ви будете нашими рабами". Сорок днів вранці і ввечері виходив цей велетень і глузував з євреїв, лаючи полки ізраїльські. Цар Саул обіцяв велику нагороду тому, хто поборе Голіафа, та ніхто з євреїв не насмілювався виходити проти Голіафа.

У цей час у табір єврейський прийшов Давид відвідати своїх старших братів і приніс їм їжу від батька. Почувши Голіафові слова, Давид зголосився вийти на поєдинок з цим велетнем і просив царя, щоб той дозволив йому.

Однак Саул відповів: "Ти ще молодий, а він сильний і з дитячих років звик до війни".

Давид же сказав: "Коли я пас овець у свого батька, то траплялось, що приходив лев чи ведмідь і хапав вівцю із отари; я здоганяв його і видирав з пащі вівцю, а якщо він кидався на мене, то я вбивав його. Якщо Господь раніше спасав мене від лева і ведмедя, то спасе і тепер від руки цього филистимлянина".

Саул погодився і сказав: "Іди, і нехай буде Господь з тобою".

Давид поклав п`ять гладеньких каменів у свою пастушу торбину, взяв пращу, тобто знаряддя для кидання каміння, і пішов проти Голіафа. Голіаф з презирством поглянув на Давида, тому що він був дуже молодим, і з насмішкою сказав: "Хіба я пес, що ти йдеш на мене з камінням і палкою?"

Давид відповів: "Ти йдеш проти мене з мечем, списом і щитом, а я йду проти тебе в ім`я Господа Саваофа, Бога воїнств ізраїльських, які ти ганьбив. Господь допоможе мені, і вся земля узнає, що не мечем і списом спасає Господь".

І ось коли Голіаф став підходити, Давид поспішив йому назустріч, вклав камінь в пращу і кинув його у велетня. Камінь влучив Голіафу прямо в лоб, і він упав на землю. Давид підбіг до Голіафа, витяг у нього меч і його ж власною зброєю відсік йому голову. Побачивши це, филистимляни, охоплені жахом, кинулися тікати, а ізраїльтяни гнали їх аж до їхніх міст, убивши багатьох.

Саул зробив Давида воєначальником. Згодом він видав за нього заміж свою дочку.

Коли Саул і Давид поверталися з перемогою, єврейські жінки виходили до них назустріч зі співом і танцями і вигукували: "Саул переміг тисячі, а Давид – десятки тисяч!" Саулові було неприємно це, він пройнявся заздрощами до слави Давидової і задумав убити його. Давид усамітнився в пустелі й ховався від Саула до самої його смерті.

(Див.: 1 Цар. 16–31; 2 Цар. 1).

ЦАР ДАВИД

Після смерті царя Саула царем єврейським став Давид. Він був найкращим з усіх єврейських царів. Непохитно вірив у Бога істинного і намагався виконувати Його волю. Дуже багато переслідувань зазнав він від Саула та інших ворогів, але не озлоблювався, не підняв руки на Саула як на помазаника Божого, а всю надію покладав на Бога, і Господь визволяв його від усіх ворогів. Давид був лагідним і благочестивим.

Але траплялося Давидові впадати й у великі гріхи. Тоді він до глибини серця розкаювався в них, сльозами омивав ночами ложе своє, й після дедалі кращав і ще більше любив Бога.

Одного разу під вечір цар Давид прогулювався на даху царського дому і побачив дуже красиву молоду жінку. Давид забажав мати її своєю дружиною. Він узнав, що цю жінку звуть Вірсавія і вона дружина Урії Хеттеянина. Урія ж у цей час був на війні (війна тоді була з аммонитянами). У Давида виникло сильне бажання, щоб Урія помер. Цього злого, гріховного бажання цар не переборов у собі і наказав начальникові війська поставити Урію під час битви на небезпечний напрямок так, щоб його вбили. Давидове бажання було виконане. Вірсавія, довідавшись про чоловікову смерть, плакала за ним.

Після цього цар Давид послав за нею і взяв її в дім свій, і стала вона його дружиною. Так цар Давид учинив велике зло, подвійний гріх, в очах Божих.

Незабаром у Вірсавії народився син, а Давид і не звертав уваги на те, що він учинив великий гріх перед Богом.

Тоді, за велінням Божим, прийшов до царя Давида пророк Нафан і сказав: "В однім місті жило двоє людей: один багатий, а інший – бідний. Багатий мав численні стада великої і дрібної рогатої худоби, а в бідного не було нічого, окрім однієї овечки, яку він купив ще ягнятком і ростив її разом зі своїми дітьми; вона їла, пила, спала разом з ним і була для нього немов дочка. Та прийшов до багатого мандрівник. Однак він пошкодував своїх овець і волів, аби почастувати подорожнього, а взяв овечку у бідного і заколов її для свого гостя".

Цар Давид вельми розгнівався на таку людину і сказав Нафанові: "Клянусь Богом, людина, вчинивши зло, гідна смерті, а за овечку він мусить заплатити вчетверо, за те, що він зробив це, не маючи співчуття".

Тоді Нафан сказав Давидові: "Ця людина – ти. Так каже Господь Бог: Я помазав тебе в царі над Ізраїлем, Я позбавив тебе від руки Саула, навіщо ж ти знехтував Господнім словом? Дружину Урії ти взяв собі, а його ти вбив мечем аммонитян. За це меч не відступить від дому твого. Я учиню на тебе зло з дому твого".

І сказав Давид Нафанові: "Згрішив я перед Господом".

Нафан відповів йому: "Господь зняв з тебе гріх твій; ти не помреш, але помре син, що народиться у тебе". І пішов пророк Нафан у дім свій.

Давид збагнув, яке зло він учинив, і глибоко покаявся. Він зі сльозами молився Богу, постився, лежачи на землі. На сьомий день дитина померла.

Великим був гріх Давида, але каяття його було щирим та великим. І Бог простив його. За час свого каяття цар Давид написав покаянну молитву-пісню (50-й псалом), яка є зразком каяття і починається такими словами: "Помилуй мене, Боже, з великої милості Твоєї, і з великого милосердя Твого прости провини мої. Особливо омий мене від беззаконня мого і від гріха мого очисти мене..."

За велику віру, лагідність і послух Господь благословив царя Давида і його царювання та допомагав йому в усьому.

Давид завоював місто Єрусалим і зробив його столицею царства єврейського. Замість застарілої Мойсеєвої скинії він поставив у Єрусалимі нову скинію і врочисто переніс у неї ковчег завіту. Давидові хотілось збудувати і постійний храм, та Господь сказав: "Ти не збудуєш храму, тому що багато часу воював і пролив багато крові; збудує його син твій, який буде царем після тебе".

Але водночас Господь сповістив Давидові: "Престіл твій стоятиме навіки". Це означало, що від його потомства вийде Спаситель світу – Христос, Який царюватиме навіки. І ми знаємо, що Ісуса Христа часто називали сином Давидовим.

Давид написав багато священних пісень, або псалмів, які він співав у молитві Богу, граючи на гуслях чи інших музичних інструментах. У цих піснях-молитвах Давид закликав Бога, каявся у своїх гріхах перед Ним, оспівував велич Божу і передрікав пришестя Христове і страждання, яких зазнає Христос за нас. Тому свята Церква називає царя Давида псалмоспівцем і пророком.

Псалми Давидові часто читаються і співаються у Церкві за богослужінням. Священна книга, в якій знаходяться усі ці псалми, або пісні, називається Псалтирем. Псалтир – найкраща книга Старого Завіту. Багато християнських молитов складено із псалмів цієї книги.

Давид царював сорок років і помер у глибокій старості. Він ще за свого життя призначив наступником сина свого Соломона. Первосвященик Садок і пророк Божий Нафан помазали його на царство. Перед смертю Давид заповів Соломонові, щоб він обов`язково спорудив храм Божий.

(Див.: 2 Цар.; 1 Пар).

ЦАР СОЛОМОН

Соломон,вступивши на царський престіл,приніс Богу тисячу жертв. Вночі після цього Бог явився йому уві сні і сказав: "Проси, чого бажаєш, Я дам тобі". "Господи, – відповів Соломон. – Ти поставив мене царем, а я юнак молодий. Даруй же мені розум, щоб керувати народом Твоїм".

Відповідь Соломона була угодна Богові. І сказав Господь: "За те, що не просив у Мене ані довгого життя, ані багатства, ані перемоги над ворогами, а просив розуму, щоб керувати народом, Я даю тобі мудрість таку, що подібного тобі не було і не буде. І те, чого не просив, Я даю тобі – багатство і славу. А якщо виконуватимеш заповіді Мої, дам тобі і довге життя".

Свою мудрість Соломон показав насамперед на суді. Невдовзі після воцаріння його прийшли до нього на суд дві жінки. Вони жили в однім домі, і в кожної було по немовляті. Одна з них уві сні випадково задавила своє немовля і підклала його іншій жінці, а живе у тієї взяла собі. Вранці жінки стали сперечатися: "Жива дитина моя, а мертва твоя", – казала кожна. Так сперечалися вони і перед царем. Вислухавши їх, Соломон наказав: "Принесіть меч".

І принесли меч цареві. Соломон сказав: "Розрубайте живу дитину навпіл і віддайте половину одній і половину іншій". Одна з жінок при цих словах вигукнула: "Віддайте краще їй дитину, але не вбивайте її!"

Інша ж, навпаки, казала: "Рубайте, хай не дістанеться ні мені, ні їй".

Тоді Соломон сказав: "Не вбивайте дитини, а віддайте її першій жінці: вона її мати".

Весь народ ізраїльський почув про суд, як розсудив цар; і стали боятися царя, тому що всі побачили, яку мудрість дав йому Бог.

Мудрість свою Соломон засвідчував і в управлінні народом, і в усіх інших царських справах. І поширилася про нього слава за межі єврейської країни, серед інших сусідніх народів.

Виконуючи заповіт свого батька Давида, Соломон взявся за побудову храму Божого в Єрусалимі. Місцем для нього вибрав гору Моріа, яка була вказана ще Давидові і на якій Авраам приносив у жертву Ісаака. Храм будували сім з половиною років майже сто вісімдесят п`ять тисяч працівників. Його було зведено за зразком Мойсеєвої скинії, він ділився на Святе Святих, святилище і притвір, але був ширшим і величнішим. Стіни храму викладено з каменю, ззовні облицьовано мармуром білого кольору, а всередині – золотом. Усе храмове начиння для богослужіння було виготовлено із золота.

Коли храм було збудовано, Соломон закликав до освячення його усіх старійшин і багато людей. Під звуки сурм і співання пісень духовних було внесено ковчег завіту. Слава Господня у вигляді Хмари наповнила храм, так що священики не могли продовжувати Богослужіння. Тоді Соломон зійшов на своє царське місце, впав на коліна і, піднісши руки, молився Богу, щоб Він у цьому місці приймав молитви не тільки ізраїльтян, але й язичників. Після завершення цієї молитви зійшов з неба вогонь і попалив жертви, приготовані у храмі.

Царювання Соломона було мирним і щасливим. З далеких країн приходили до Єрусалима, щоб подивитися на царя і послухати його мудрості. Цариця Савська, почувши про славу Соломона, прийшла випробувати його загадками. Пересвідчившись у його мудрості, вона сказала: "Нехай буде благословен Господь Бог твій, який благоволив посадити тебе на престіл Ізраїлів!"

Та під кінець свого життя і Соломон став грішити перед Богом. У нього було багато жінок, між ними були і язичниці. Для них він побудував язичницькі капища і сам заходив туди.

Тоді Господь забрав своє благословення від Соломона, і проти нього почалися бунти й ремствування у єврейському народі. Соломон зрозумів, що це Бог карає його за гріхи, і став каятися. Але його каяття не було повним, від усього серця, як каяття Давида. Тому хоч Господь і помилував його і зберіг царство за його життя, та звістив через пророка, що царство єврейське після смерті Соломона розділиться на два, і сину Соломона дістанеться менша його частина.

(Див.: 3 Цар. 3–11; 1 Пар. 11, 28, 29; 2 Пар. 1–9).

ПОДІЛ ЦАРСТВА ЄВРЕЙСЬКОГО НА ДВА: ЮДЕЙСЬКЕ Й ІЗРАЇЛЬСЬКЕ

Після Соломонової смерті царем став його син Ровоам. Він суворо розмовляв з народом: "Якщо мій батько Соломон наклав на вас ярмо, то я збільшу його; якщо він карав вас батогами, то я каратиму вас скорпіонами" (скорпіони – це батоги з нанизаними металевими гайками). Тоді більшість народу повстала проти Ровоама. Десять колін Ізраїлевих відокремилися від Ровоама, обрали собі царем Ієровоама з коліна Єфремового і створили окреме царство, яке стали називати Ізраїльським. Два коліна – Іудине і Веніаминове – залишилися в Ровоама й утворили царство Юдейське. Євреї з цього царства стали називатися юдеями.

Таким чином царство єврейське розділилося на два: Юдейське та Ізраїльське. Столицею в Юдейському царстві залишилося місто Єрусалим, а в Ізраїльському столицею стало місто Самарія.

Жителі Ізраїльського царства ходили у великі свята на поклоніння Богу в храм єрусалимський. Цареві Ієровоаму це не подобалося. Він боявся, що його піддані зблизяться з юдеями і приєднаються до Юдейського царства. Щоб вони більше не ходили у Єрусалим, Ієровоам поставив у двох містах свого царства двох золотих тельців і оголосив народу: "Вам не треба ходити у Єрусалим. Ось ваші боги, які вивели вас з Єгипту". І весь ізраїльський народ став, замість істинного Бога, поклонятися ідолам. І після Ієровоама усі царі ізраїльського царства були нечестивими – ідолопоклонниками. Вони зробили нечестивим і весь народ ізраїльський.

У царстві Юдейському усі царі походили від роду Давидового, але серед них добрих і благочестивих царів було дуже мало. Народ, наслідуючи нечестивих царів, вельми грішив перед Богом.

Господь для напоумлення єврейського народу, як юдеїв, так і ізраїльтян, посилав багатьох пророків.

(Див.: 3 Цар. 12–15; 2 Пар. 10–13).

ПРОРОКИ

Пророками називаються такі святі люди,які за натхненням Духа Святого пророкували, тобто передрікали, майбутнє, особливо про майбутнього Спасителя світу; сповіщали волю Божу, вчили людей істинної віри і благочестя і творили різні знамення та чудеса. Вони викривали євреїв за їхнє ідолопоклонство, закликали їх до каяття. Одні з них проповідували тільки усно, інші ж, крім того, залишили після себе священні книги, написані ними за натхненням Духа Святого.

З пророків, які жили в Ізраїльському царстві, особливо славетні Ілля, Єлисей та Іона, а з пророків, які жили в Юдейському царстві, – Ісая, Єремія, Міхей, Іоіль, Єзекиїль та Даниїл.

ПРОРОК ІЛЛЯ

Пророк Ілля жив за найбільш нечестивого царя Ахава,який поклонявся ідолу Ваалу (сонцю) і змушував до того і народ. Ілля прийшов до Ахава і від імені Божого оголосив йому: "За твоє нечестя в ці роки не буде ні дощу, ні роси, хіба що за моєю молитвою".

Так і сталося. Почалася страшна посуха; навіть трава вигоріла, і настав голод. Ілля, з волі Божої, оселився в пустелі біля одного струмка, куди ворони приносили йому хліб і м`ясо, а воду він пив із струмка.

Коли струмок висох, Бог повелів пророкові йти в язичницьке місто Сарепту Сидонську до однієї бідної вдови і жити в неї. У цієї вдови, яка мешкала зі своїм сином, залишилося лише одна жменька борошна і трохи олії. Прийшовши в Сарепту, Ілля повелів їй спекти для нього корж і обіцяв, що борошно та олія не будуть зменшуватися, доки не дасть Господь дощу на землю. Жінка повірила пророкові Божому і зробила так, як він сказав їй. Борошно та олія у неї не зменшувалися. Невдовзі у цієї вдови син захворів і помер. Пророк Ілля тричі помолився над ним Богу, і хлопчик ожив.

Три з половиною роки тривала посуха. Ілля, за велінням Божим, знову прийшов до Ахава і запропонував йому зібрати ізраїльський народ на горі Кармил. Коли Ахав зібрав народ, Ілля сказав: "Досить вам бути в нечесті. Пізнайте істинного Бога. Принесімо жертву: ви – Ваалу, а я – Господу Богу, але вогню не розводитимемо. Хто пошле з неба вогонь на жертву, Той і є істинний Бог". Усі погодилися.

Першими стали приносити жертву жерці Ваалові. Вони приготували жертовник, поклали на нього тельця і цілий день біля нього стрибали і кричали: "Ваале, почуй нас!" Однак відповіді не було. Настав вечір. Тоді Ілля приготував жертовник, викопав навколо нього рів, поклав на жертовник дрова і тельця і повелів поливати жертву водою так, що нею наповнився рів. Потім Ілля звернувся з молитвою до Господа. І вмить зійшов з неба вогонь Господній, і попалив не лише дрова і жертву, але знищив і воду, що наповнювала рів, і камені, з яких було складено жертовник. Увесь народ у страху впав на землю і вигукнув: "Господь є істинний Бог, Господь є істинний Бог!" А Ілля знищив усіх пророків Ваалових.

Після цього Ілля зійшов на вершину гори і став молитися про дощ. З моря подув вітер, на небі з`явилися великі хмари і пішла злива.

Цариця ж Ієзавель, дружина Ахавова, незважаючи на чудеса, переслідувала і далі Іллю за те, що він піддав смерті усіх жерців Ваалових. Ілля сховався в пустелі. Йому здавалося, що він тільки один залишився вірним Богу, і тому його хочуть убити. І він зовсім занепав духом. Але Господь підбадьорив його, явившись йому, коли Ілля ночував у печері гори Хорив.

Голос Божий сказав йому: "Іллє! Вийди і стань на горі перед лицем Господнім".

І ось подув великий, сильний вітер, роздираючи гори і руйнуючи скелі. Але у цьому вітрі не було Господа. Згодом стався землетрус, але й у землетрусі також не було Господа.

Згодом з`явився вогонь, але й у вогні не було Господа.

Після всього повіяв тихенький вітрець, і там був Господь.

Господь утішив Іллю і сказав, що серед ізраїльтян є ще сім тисяч чоловік, які не кланялись ідолам, і що Він висуне з-поміж них пророка Єлисея, якого і повелів помазати.

Явлення Господа показало Іллі, що Господь не лише грізний Суддя, що карає, але й милостивий, добрий Отець. Це явлення також прообразувало собою пришестя на землю Ісуса Христа, що явився не для того, аби судити і карати, але й щоб милувати і спасти людей.

Ілля, згідно з вказівкою Божою, помазав у пророки Єлисея, який згодом став його учнем.

Якось, коли вони йшли разом, Ілля сказав Єлисеєві: "Поки я з тобою, проси в мене, що бажаєш".

Єлисей відповів: "Дух, який у тобі, нехай буде на мені подвійно".

Ілля сказав: "Багато ти просиш, та якщо побачиш, як мене буде забрано від тебе, то отримаєш".

Вони пішли далі. Раптом з`явилася вогняна колісниця з вогненними конями, й Ілля понісся у вихорі на небо.

Єлисей, бачачи це, вигукнув: "Отче мій, отче мій, колісниця Ізраїля і кіннота його!"

Слова пророка Єлисея означали, що святий пророк Ілля своїми молитвами захищав царство Ізраїльське від ворогів краще, ніж усе воїнство ізраїльське – колісниці і кіннота його.

В цей час до ніг Єлисея впала милоть, тобто плащ, Іллі. Єлисей підняв його і з ним отримав подвійний дар пророчий.

(Див.: 3 Цар. 16–19; 4 Цар. 1–2, 1–15).

ПРОРОК ЄЛИСЕЙ

Святий пророк Єлисей був сином землероба на ім`я Сафат. Бог прославив пророка багатьма чудесами. Після взяття Іллі на небо Єлисей мав перейти через річку Йордан. Він ударив Іллєвою милоттю по воді; вода розступилась, і він перейшов по сухому дну.

Коли Єлисей прийшов у місто Єрихон, жителі цього міста сказали йому: "У нас вода погана, тому й земля неродюча". Єлисей кинув у джерело сіль, і вода зробилась смачною і життєдайною.

Поблизу міста Вефиля Єлисея побачили діти, які вибігали з міста і, глузуючи з нього, кричали: "Іди, іди геть, шолудивий!" Він сказав їм, що за таку нешанобливість до старших їх буде покарано Богом. У цей час з лісу вийшли дві ведмедиці і розтерзали сорок двох дітей з них.

Якось до Єлисея прийшла убога вдова, плакала і казала: "Мій чоловік помер і залишив після себе багато боргів. Тепер лихвар хоче взяти за борг обох моїх дітей у раби".

"Що у тебе є вдома?" – спитав Єлисей.

Жінка відповіла: "Нічого нема, крім однієї посудини з олією". Єлисей сказав їй: "Піди, попроси собі у всіх сусідів якомога більше порожніх посудин, зачини за собою двері і порозливай олію в посудини".

Жінка так і вчинила. Олія лилася до тих пір, аж поки не наповнились усі посудини. Вона продала олію, сплатила увесь борг і ще залишилось у неї багато грошей на прожиття зі своїми синами.

У місті Сонам одна багата жінка мала сина. Сталося так, що в неї дитина раптово захворіла і в той же день померла. Вона прийшла до Єлисея й у відчаї впала до його ніг. Пророк увійшов у дім, де лежала дитина, і довго молився Богові. Дитина ожила.

Воєначальник сирійського царя, Неєман, хворів на проказу. Ніхто не міг вилікувати його від цієї хвороби. У дружини Неємана служницею була єврейська дівчина-полонянка. Бачачи страждання свого господаря, вона сказала: "Ось якби мій господар побував у пророка в Самарії, то він зняв би з нього проказу".

Неєман поїхав у землю Ізраїльську до пророка Єлисея. Єлисей вислав слугу сказати Неєманові, щоб той сім разів обмився в річці Йордані. Неєман зробив так, як звелів йому пророк, і вмить став здоровим. З багатими дарунками повернувся він до Єлисея, але пророк нічого не прийняв від нього.

Коли Неєман вирушив додому, слуга Єлисея, Гієзій, наздогнав його і взяв у нього, від імені пророка, срібло і дещо з одягу. Приховавши отримане, Гієзій з`явився до Єлисея.

"Звідки ти, Гієзію?" – запитав його Єлисей.

"Раб твій нікуди не ходив", – відповів Гієзій.

Тоді пророк викрив його неправду і сказав йому: "Разом із Неємановим сріблом нехай перейде до тебе і його хвороба". І вийшов Гієзій від Єлисея вкритий проказою.

Пророк Єлисей і після своєї смерті вчинив чудо. Наступного року після його смерті біля печери, де він був похований, несли померлого. Та, побачивши військо ворогів, ті, що ховали, кинули тіло в гріб пророка. Як тільки воно, падаючи, торкнулось Єлисеєвих кісток, людина вмить ожила і піднялась на свої ноги.

(Див.: 4 Цар. 2–10; 13, 1–21).

ПРОРОК ІОНА

Пророк Іона жив після пророка Єлисея. Одного разу Господь повелів йому йти в язичницьке місто Ніневію, столицю Ассирійського царства, і сповістити жителів цього міста, що Господь знищить їх, якщо вони не покаються. Та Іона не хотів іти з проповіддю до ворогів народу ізраїльського і не послухався голосу Божого. Він сів на корабель, який відбував до іншої країни. Але раптом на морі піднялася сильна буря. Кораблю загрожувала загибель. Усіх, хто був на ньому, охопив жах. Корабельники вирішили кинути жереб, щоб довідатись, через що їх спіткало таке лихо. Жереб випав на Іону. Іона зізнався у своєму гріху і сказав: "Так, я згрішив перед Господом! Киньте мене в море, і буря втихне". Коли його кинули у море, буря втихла. З волі Божої пророка проковтнула величезна риба, яка в Біблії названа китом. Іона три дні і три ночі пробув у череві кита, молячись Богу про помилування. Тут Господь явив особливу Свою славу, Він зберіг його неушкодженим у череві кита і помилував його.

Через три дні кит викинув пророка живим на берег. Після цього Іона пішов у Ніневію для виконання волі Божої. Цілий день він ходив містом і проповідував усім, кажучи: "Ще сорок днів, і Ніневію буде зруйновано!" Мешканці повірили його словам. Вони, разом з царем, наклали на себе піст, стали молитися і каятися у своїх гріхах. І Господь помилував їх.

Та Іона заремствував на таке милосердя Боже і просив собі смерті у Бога. Ймовірно, він гадав, що його вважатимуть лжепророком.

Господь і цього разу врозумив Іону. Перед наметом, який Іона розкинув для себе поблизу Ніневії, за одну ніч виросла велика рослина і захищала його від сонячної спеки. Але на другий день черв`як підточив цю рослину, і вона всохла. Іона вельми сумував за всохлою рослиною.

Тоді Господь сказав йому: "Ти жалкуєш за рослиною, над якою не трудився і якої не плекав. То хіба ж Я можу не пожаліти Ніневії, міста великого, в якому понад сто двадцять тисяч чоловік, не здатних розрізнити, де права, а де ліва рука, і безліч худоби?"

Триденне перебування пророка Іони у череві кита і чудесне спасіння його були прообразом триденної смерті і Воскресіння Христа Спасителя.

(Див. Іон).

БЕСІДА ПРО ПЕРЕБУВАННЯ ПРОРОКА ІОНИ У ЧЕРЕВІ КИТА

"Поверхневі і невіруючі критики, – каже вчений Артур Гук, – вважають, неначе існує чимало перешкод, щоб припустити, що Іону насправді проковтнув кит і що пророк знаходився у череві його три дні і три ночі, а потім був вивержений на сушу.

По-перше, жодна людина, віруючи у Христа, не може сумніватися щодо пригоди з пророком Іоною, бо Сам Христос послався на цей оспорюваний предмет, коли Він сказав: "Бо як Іона був у череві кита три дні і три ночі, так і Син Людський буде у серці землі три дні і три ночі" (Мф 12, 40). Тут Христос відкидає – принаймні наскільки це стосувалось Його учнів – думку, що книга пророка Іони є алегорією з переносним значенням, як вважають критики. Бо ж якщо сказано в переносному сенсі, що Іона знаходився в череві кита, тоді треба зробити висновок, що перебування Христа в серці землі протягом трьох днів і трьох ночей також має значення тільки алегорії. Тут ми маємо приклад того, як заперечення Старого Завіту прокладає шлях до заперечення Самого Христа і Його слів".

Заперечувати історію з пророком Іоною рівнозначно запереченню всього Святого Письма, тобто це означає відмовитися від віри. Невже для людини все ще недостатньо тих численних поразок, так званих "наукових спростувань" Св. Біблії? Скільки разів заперечення "мудреців віку цього" Св. Біблії оберталися проти них самих! Бо просте ознайомлення з текстом оригіналу і певні наукові знання вже дають нам багато в чому відповідь.

Загальновідомо, що оригінал Св. Біблії писано єврейською мовою.Так ось, слово кит єврейською – "танін". У Біблії ж морська жива істота, яка проковтнула Іону, названа не словом "танін", а словом "даг", а слово "даг" означає "велику рибу" чи "страхіття глибин".

Св. Церква свідчить про це вже десятки століть, називаючи істоту, яка проковтнула Іону, "водним звіром". Так, приміром, в ірмосі 6-ї пісні п`ятничного канону на ранній, у главі 8-й, говориться: "У водного звіра в утробі руки Іона хрестовидно простягнув, спасительну страсть прообразувавши явно". В 6-й пісні ранішнього канону, у вівторок, глас 5-й, сказано: "Бо пророка від звіра визволив Ти, Господи, і мене з глибини невтамовних пристрастей звільни, молюся".

Відомо, що існує багато видів китів. Так, приміром, є вид китів з 44 зубами в нижній щелепі і завдовжки 60–65 футів. Однак горло у них невеличке. Ймовірно, це і дало привід стверджувати, що Іона не міг бути поглинутим китом.

Є інший вид кита, так званий "пляшконіс" чи "дзьобоніс". Він порівняно невеликий, завдовжки до 30 футів. Але горло має доволі об`ємисте, і він міг би проковтнути людину, але що стосується пророка, то це неможливо, бо цей кит має зуби і пережовує їжу.

Є кити беззубі, але з "китовим вусом". Між ними є й так звані "ФінБак". Вони бувають завдовжки до 88 футів. Шлунок такого кита має від 4 до 6 камер, причому в будь-якій з них могла б вільно розміститися невелика група людей. Ці кити дихають повітрям і мають у голові повітряну камеру, яка є розширенням носових порожнин. Перш ніж проковтнути надто великий предмет, кит "Фін-Бак" проштовхує його в цю камеру. У випадку, якщо в голові цього кита виявиться щось надто велике, то він пливе до найближчої суші, лягає на мілину і викидає ношу.

Вчений д-р Гарвей свідчить, що його приятель, маючи вагу 200 фунтів, вповз з пащі мертвого кита у цю повітряну камеру. Цей же вчений розповідає, що пес, упавши за борт китобійного судна, через 6 днів був знайдений в голові кита живим. Із сказаного видно, що Іона міг пробути у "череві", тобто у повітряній камері такого кита, три дні і три ночі і залишитись живим. Бо ж простір у цій камері має об`єм близько 700 кубічних футів. Так з наукових даних можемо бачити, що Іону міг проковтнути і кит.

Франк Буллен, відомий автор праці "Плавання кашалота", встановив, що кашалот (один з видів хижих китів) часто, вмираючи, вивергає усе, що міститься у його шлунку.

Але біблійне слово "даг" вказує на "велику рибу". Відтак можемо зробити висновок, що Іону справді проковтнула морська істота – велика риба. В такім разі слід вказати на рибу, іменовану "китова акула" чи "кістяна акула".

Свою назву "китова акула" отримала через те, що не має зубів. Китова акула досягає 70 футів у довжину; проціджує їжу через великі пластинки (вуса) в роті. Ця акула має шлунок цілком достатнього розміру, щоб там вмістилася людина.

Стосовно ж того, що Іона пробув у череві великої морської істоти три дні і три ночі і залишився живим, можна передовсім сказати: "В Бога все можливо". Утім, цікаво згадати і про повідомлення в "Літерарі Дайджест" про те, що одного моряка проковтнула китова акула. Через 48 годин (тобто через дві доби) акулу було вбито. Коли ж китову акулу розітнули, то у всіх присутніх не було меж подиву, коли знайшли проковтнутого моряка живим, щоправда, без тями. Притому моряк не зазнав якихось наслідків свого перебування у череві китової акули, крім втрати волосся і декількох пухирів на шкірі. Потім моряк розповідав, що тільки страх не давав йому спокою, поки він жив у череві кита. Як тільки він приходив до тями і розумів, де він знаходиться, то знову миттєво втрачав свідомість.

"На Гавайських островах, – пише о. І. С., – японські рибалки вбили велику білу акулу. В її шлунку знайшли повний скелет людини. Виявилося, що це був занесений у список дезертирів солдат у формі зразка Пн.-Ам. Армії."

Отже, бачимо, що Іону могла проковтнути велика риба і навіть без порушень природних законів. Відпадають усі "безглуздя" і "суперечності". Вірне і незмінне Слово Боже, воно ніколи не може бути в суперечності з істинною наукою.

Та все ж необхідно зазначити, що для нас, віруючих людей, цілком очевидно: у пригоді з пророком Іоною, безумовно, діяла сила Божа. Бо Господь, як Творець і самих законів природи, вільний правити ними, якщо це Йому потрібно, за Своєю усемогутньою промислительною дією.

Геніальний вчений Паскаль сказав: "Останній крок розуму полягає в тому, щоб визнати існування безлічі таких речей, які виходять за межі нашого пізнання, і якщо розум не приходить до цього пізнання, то він досить слабкий розум". Роберт Майєр каже: "Якщо поверхневі уми бравують запереченням існування чогось вищого, надматеріального і надчуттєво сприйнятого світу, то таке жалюгідне визнання окремих умів не можна ставити в провину науці".

(Складено за кн. "Достовірність Біблійних чудес" Арт. Гука та ст. "Прор. Іона і мала горлянка кита" протопр. П. Калиновича).

ПАДІННЯ ІЗРАЇЛЬСЬКОГО ЦАРСТВА

Бог терпеливо закликав ізраїльтян,через багатьох Своїх пророків, покаятися і жити в благочесті та бути вірними Йому. Та ні царі, ні народ не слухались їх. Нарешті, коли нечестя народу сягло крайніх меж, Господь відступив від царства Ізраїльського, і воно загинуло. Ассирійський цар Салманасар завоював і зруйнував царство Ізраїльське. Він відвів більшість ізраїльтян у свою країну, а на їхнє місце переселив язичників зі свого царства. Вони змішалися з рештою ізраїльтян й утворили народ, який стали називати самарянами, за назвою Самарії, головного міста знищеного Ізраїльського царства.

Самаряни розмовляли не чистою єврейською мовою. Вони прийняли віру в істинного Бога, однак не цілковито, тому що не зрікалися і своїх попередніх язичницьких звичаїв, а з пророків шанували лише Мойсея. Юдеї зневажали самарян, не сідали з ними разом за стіл і намагалися навіть не спілкуватися з ними.

Ізраїльське царство проіснувало 257 років.

(Див.: 1 Цар. 17).

ЮДЕЙСЬКЕ ЦАРСТВО

Після падіння Ізраїльського царства царство Юдейське існувало ще понад сто років, тому що серед юдейських царів деякі були благочестивими; також і народ більше пам`ятав Бога, ніж у царстві Ізраїльському.

Пророки, яких Бог посилав у Юдейське царство, викривали юдеїв у нечесті і часто провіщували про пришестя Спасителя на землю.

Пророк Михей провістив, що Спаситель народиться у місті Вифлеємі (Мих. 5, 2).

Пророк Іоіль передвістив зішестя Святого Духа на людей – на апостолів і на всіх, що вірують у Спасителя.

ПРОРОК ІСАЯ

Одним з найславетніших пророків був Ісая.Ісая був нащадком царя Давида, родичем юдейських царів. Господь закликав його до пророчого служіння особливим явленням. Ісая бачив Господа, який сидів на високому престолі. Навколо Нього стояли шестикрилі серафими і виголошували: "Свят, Свят, Свят Господь Саваоф! Вся земля повна слави Його!" Один із серафимів узяв кліщами розжарену вуглину з небесного жертовника, торкнувся уст Ісаї і сказав: "Ось, гріхи твої очищені". Після цього Господь повелів йому іти викривати невір`я і розпусту юдеїв.

Пророк Ісая передвістив, що Юдейське царство буде зруйноване ворогами, юдеїв буде забрано в полон, а згодом вони знову повернуться на свою батьківщину.

Особливо ясно Ісая передвістив про Христа Спасителя, що Він походитиме з роду Давидового, що Спаситель народиться від Діви і буде не звичайною людиною, а водночас і Богом: "Ось, Діва прийме в утробі і народить Сина, і наречуть Його – Еммануїл, що значить – з нами Бог" (Іс. 7, 14).

Він передвістив, що Спаситель постраждає і помре за гріхи наші: "І страждатиме Він за гріхи наші, і мучимий буде за беззаконня наші. Ранами Його ми зцілимося. Його мучитимуть, але Він страждатиме з волі Своєї і не відкриє вуст Своїх. Як вівцю, поведуть Його на заколення, мов ягня, і, як Агнець, коли стрижуть його, безмовний, так і Він не розкриє уст Своїх".

Ісая також пророкував, що Спаситель буде розіп`ятий зі злодіями, буде похований не з ними, а в гробу багатої людини: "Йому призначили гріб зі злодіями, але Його поховано у багатого".

Через віру у Христа Спасителя люди спасуться від вічної загибелі: "Через пізнання Його, Він – Праведник – виправдає багатьох, і гріхи їхні на Себе візьме".

За ясність віщувань про Христа Спасителя пророка Ісаю називають Старозавітним Євангелістом.

Водночас Ісая гаряче викривав сучасного йому юдейського царя Манасію, який, будучи нечестивим, поставив жертовники язичницьким ідолам у храмі Соломоновому. (Втім, наприкінці свого життя Манасія, захоплений у полон і кинутий у в`язницю, покаявся і випросив прощення в Бога.) Під впливом свого нечестивого царя юдейський народ став зовсім забувати істинного Бога. Юдеї навіть перестали святкувати Пасху та інші, встановлені Мойсеєм, свята.

Святий пророк Ісая зазнав мученицької смерті. За викриття в нечесті царя Манасії його було перепиляно дерев`яною пилою.

(Див.: 4 Цар. 16, 18, 19, 20, 23; 2 Пар. 28–35; Іс. та ін. пророків).

ПАДІННЯ ЮДЕЙСЬКОГО ЦАРСТВА. ПРОРОК ЄРЕМІЯ

Довго терпів Господь гріхи юдейського народу і чекав каяття, та народ не покаявся. Через пророка Єремію Бог ясно передвістив, що за своє нечестя народ юдейський буде підкорено і забрано в полон вавилонянами, і що юдеї перебуватимуть у полоні сімдесят років.

Спочатку вавилонський цар Навуходоносор підкорив собі юдейського царя, але Єрусалим зберіг і царства не зруйнував.

Пророк Єремія переконував юдеїв підкоритися Вавилону. Він вказував, що вавилоняни послані на юдеїв Богом як покарання за гріхи царів і народу, за відступництво від віри. Він говорив їм, що єдиний спосіб позбутися лиха – покаяння, виправлення і молитва до Бога.

Та ні цар, ні народ не послухались пророка і підняли повстання.

Тоді вавилонський цар Навуходоносор узяв Єрусалим, розграбував його, спалив і зруйнував дощенту Соломонів храм. Тоді ж було знищено і Ковчег Завіту.

Весь юдейський народ було забрано в полон (в 586–589 рр. до Р. Х.), лише найубогіших юдеїв залишено на своїй землі для обробітку виноградників і ланів.

Пророк Єремія залишився в Єрусалимі. Він плакав через нечестя свого народу на руїнах міста і продовжував навчати добра всіх, хто залишився.

(Див.: 4 Цар. 24–25; Єр; 2 Пар. 36, 5–21).

ВАВИЛОНСЬКИЙ ПОЛОН

Важко жилось юдеям у вавилонському полоні. Та Господь не забував про свій обраний народ і на чужині. З метою спонукати юдеїв до покаяння і щоб утішити їх, Господь посилав їм і в часи полону Своїх пророків. З-поміж них особливо визначними були пророк Єзекиїль і пророк Даниїл.

ПРОРОК ЄЗЕКИЇЛЬ

Пророк Єзекиїль був сучасником пророка Єремії. Знаходячись у вавилонському полоні, ще до остаточної руйнації царства юдейського, він був покликаний Господом до пророчого служіння.

Єзекиїль знаменитий своїм пророцтвом про воскресіння мертвих, яке одночасно символічно зображало і відновлення свободи єврейського народу.

Пророкові було від Господа видіння. Він побачив поле, усіяне людськими кістками.

Бог запитав його: "Син людський! Чи оживуть кості ці?" Єзекиїль відповів: "Господи Боже! Тільки Ти один знаєш це".

Господь сказав: "Промов до кісток цих і скажи їм: кості сухі, слухайте слово Господнє!"

Слово ж Господа було таким: "Так говорить Господь Бог кісткам цим: "Ось, Я дихну на вас і ви оживете. І обкладу вас жилами, і вирощу на вас плоть, і вкрию вас шкірою, і введу у вас дух, і оживете, і взнаєте, що Я – Господь".

І коли Єзекиїль, за велінням Божим, пророкував, стався шум, і ось, почали рухатись, і стали зближуватися кості, кожна кістка з кісткою своєю. І побачив Єзекиїль: і ось, жили на них, і плоть виросла, і шкіра вкрила їх зверху, а духу не було в них.

І сказав Господь: "Проголоси пророцтво і скажи духові, так каже Господь Бог: від чотирьох вітрів прийди, душе, і дихни на цих убитих, і вони оживуть".

Слова від чотирьох вітрів означають, що від чотирьох сторін світу (півночі, півдня, сходу і заходу) душі померлих, де б вони не знаходилися, повинні зібратися на полі, вкритому бездушними тілами, й оживити їх.

Єзекиїль виголосив пророцтво, як повелів йому Господь, і ввійшов у них дух, і вони ожили і стали на ноги свої.

Господь сказав: "Кості ці – увесь дім Ізраїлів. Виголоси пророцтво і скажи їм, так говорить Господь Бог: і що Я – Господь, коли відкрию гроби ваші і виведу вас, народ Мій, з гробів ваших, і вкладу у вас дух Мій, і оживете, поселю вас на землі вашій".

Це велике пророцтво, крім вказівки на відновлення ізраїльського народу, дане нам Богом як наочне зображення загального воскресіння мертвих при другому пришесті Спасителя, коли, за всемогутнім словом Божим, усі тіла померлих людей з`єднаються з їхніми душами й оживуть – воскреснуть.

(Див.: 4 Цар. 25, 27–30; 2 Пар. 36, 10–23; Єз. 37, 1–14).

ПРОРОК ДАНИЇЛ

Пророк Даниїл за походженням – з царського роду. Ще хлопчиком його забрали у вавилонський полон. Там, з волі царя Навуходоносора, Даниїл був обраний з кількома іншими полоненими хлопчиками із кращих єврейських родин для служіння при царському дворі. Цар наказав виховувати їх при своєму палаці, навчати різних наук та халдейської мови. Їжу їм подавали з царського столу. Між обраними були три Даниїлові приятелі: Ананія, Азарія і Мисаїл.

Даниїл, разом зі своїми трьома друзями, твердо зберігав віру в істинного Бога. Вони відмовлялись їсти з царського столу, аби не з`їсти чогось забороненого законом Мойсеєвим, і просили начальника давати їм тільки хліб і овочі. Начальник не погоджувався, боячись, що вони змарніють, і цар покарає його. Та Даниїл умовив його зробити пробу протягом десяти днів. І коли минуло десять днів, то виявилося, що Даниїл і його друзі не лише не змарніли, а навіть зробилися повнішими, сильнішими і красивішими, ніж їхні товариші. Після цього їх уже не примушували споживати царську їжу. За таке суворе виконання закону – посту і благочестя – Бог нагородив цих отроків хорошими здібностями та успіхами в навчанні. На іспиті вони виявилися розумнішими і кращими від інших і отримали високі посади при царському дворі. А Даниїлові Бог, окрім того, дав ще вміння тлумачити сни, як колись Йосифові.

Таке підвищення юдейських отроків пішло на користь полоненим юдеям. Благочестиві отроки отримали можливість захищати юдеїв від утисків та поліпшити їхнє життя в полоні. Крім того, через них і язичники могли пізнавати істинного Бога і славити Його.

Якось Навуходоносор побачив незвичайний сон, але, прокинувшись вранці, не міг його згадати. А сон цей дуже непокоїв царя. Він скликав усіх мудреців і ворожбитів і повелів їм нагадати цей сон і витлумачити його. Та вони не могли цього зробити і казали: "Нема на землі людини, яка могла б нагадати цареві сон". Навуходоносор розгнівався і хотів уже стратити усіх мудреців.

Тоді Даниїл умовив царя дати йому якийсь час, і він витлумачить сон. Прийшовши додому, Даниїл ревно молив Бога відкрити йому цю таємницю. В нічному видінні Господь відкрив йому сон Навуходоносора і значення його.

Даниїл прийшов до царя і сказав: "Царю! Коли ти лягав спати, ти думав про те, що буде після тебе. І ось уві сні ти побачив величезного

Заказать ✍️ написание учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Сейчас читают про: