Вплив Церкви на національну культуру

Прийняття християнства й утворення Церкви мали вели­чезне значення для розвитку освіти і всієї національної культури українського народу.

Християнство принесло з собою книгу, писемність, школу. Прийнявши Христову віру з Візантії, Русь-Україна отримала звід­ти і потрібні для богослужіння та християнської освіти книги; але отримала переважно не мовою грецькою, з якої треба було ще пе­рекладати, а через південних слов'ян, які вже мали переклади цер­ковно-релігійної літератури на мову слов'янську. Як вже було сказано, це була історична заслуга святих братів Кирила і Мефодія. Великим щастям для українського народу було те, що Хрис­тову віру він прийняв не з Рима. Бо латинські проповідники, пов'язані традиціями Рима, відправляли богослужіння для всіх на­родів латинською мовою, хоч би та мова для того чи іншого наро­ду була зовсім чужою, незрозумілою. Крім того, Рим забороняв масам вірних читати Біблію - Святе Письмо.

Принесена в Русь-Україну церковна писемність слов'янською мовою стала основою, на якій виросла власна писемність. Річ у тім, що тодішня церковнослов'янська мова, так звана старо­слов'янська, хоч і не була живою мовою наших прадідів, але була значно зрозумілішою для них, ніж для нас тепер.

За зразками перекладених (з грецької мови) книг, що з'явили­ся після прийняття християнства, стали писати в Русі літописи, житія святих, проповіді, описи прочан подорожей до святих місць та інші твори.

Упродовж багатьох століть українська література складалася майже повністю з творів церковно-релігійних. Українська писем­ність стала світською тільки на початку XIX століття. До того ж часу вона була пов'язана з Церквою і з церковно-національним життям нашого народу. Монастирі, разом з княжими дворами, бу­ли осередками "книжного читання", переписування книг (коли не було ще друкування книжок), записів літописців, складання житій святих, проповідей. Перші письменники, як-от митрополит Іла-ріон, преподобний Феодосій Печерський, літописець Нестор, єпис­коп Туровський, Кирило ігумен, Даниїл Паломник та інші., були переважно з ченців або з церковної ієрархії.

У ті давні часи рукописна книга була досяжна тільки для ви­щих верств (князі, бояри, духовенство); простий народ пізнавав християнство через церковне богослужіння та проповідь у церкві. На становлення християнського світогляду народу, його мораль­них поглядів на правду і кривду надзвичайно великий вплив мала Церква з великим колом річних свят і пов'язаних з ними церков­них обрядів. Під впливом старозавітних і євангельських оповідей, житій святих, псалмів, церковно-богослужбових співів утворюють­ся в народі оповідання про початок і кінець світу, про побожне життя, муки пекельні. А народна поезія, яка існувала ще з язич­ницьких часів, проймається християнськими мотивами і характе­ром; це, наприклад, спостерігається в українських колядках, де обожувані раніше сили природи замінюють тепер Бог Отець, Icy с Христос, Дух Святий, Богородиця, апостоли, святі.

Вплив Церкви на національну культуру українського народу, крім вироблення християнського світогляду, розвитку писемності, народної релігійної творчості і церковно-обрядового побуту в жит­ті народу, позначився і на розвитку різних видів мистецтва, таких як церковний спів, малярство, церковна архітектура.

Церковне будівництво розвинулось у нас дуже широко. Літо­писи згадують про сотні церков, які були в переважній більшості дерев'яними. А князі будували величні муровані храми. Хрести­тель Руси-України князь Володимир збудував Десятинну церкву, яка була однією з найбагатших будов старокнязівської доби. Цей величний храм був зруйнований під час нападу на Київ татарсько­го хана Батия в 1240 році.

Найбільшою ж будовою в старокнязівську добу і величною пам'яткою Української Православної Церкви залишається й досі Київський Софійський собор. Це була митрополича кафедра на честь святої Софії, або Премудрості Божої. Побудував її син Во­лодимира Великого, князь Ярослав Мудрий у першій половині XI ст. Хоч зовнішній і внутрішній вигляд цієї святині далеко не той тепер, як за часів князя Ярослава, але вона зберегла за понад 900 років існування чимало від своєї первісної будови і зі своїх мистецьких прикрас. Свята Софія Київська пережила разом з на­родом усі його лиха в історії, і занепад її свідчив також про зане­пад українського народу. Свята Софія Київська і нині є найбіль­шою святинею Української Православної Церкви і свого роду сим­волом тисячолітнього християнства в Русі-Україні.