double arrow

МОРАЛЬНИЙ ВПЛИВ ЦЕРКВИ НА ДЕРЖАВНЕ Й СУСПІЛЬНЕ ЖИТТЯ


З прийняттям християнства за часів князя Володимира Ве­ликого з'явилася в Київській Русі і постійна організація церковного управління, яка називалася митрополією. На чолі її стояв Київський митрополит. Вся Церква в Київській дер­жаві існувала як Київська митрополія, і перебувала у підпорядкуванні Константинопольського Патріарха, бо з Константинополя, або Цар города, була прийнята віра християнська. Однак залеж­ність Київської митрополії від Царгорода, яка тривала 700 років (до 1686 p.), обмежувалася тільки поставленням чи благословен­ням на Київську кафедру митрополитів. У внутрішнє життя нашої Церкви Константинопольська Патріархія майже не втручалася, хо­ча протягом 250 років митрополитами в Києві були греки, крім окремих випадків.

Київська митрополія ділилася на єпархії, яких було в Київ­ській Русі перед татарською навалою до 18, а керували ними єпис­копи. Перші єпископи також були з греків, але скоро почали вис­вячувати єпископів з місцевих людей, особливо після заснування монастирів, які давали достойних кандидатів у єпископи, в достатній кількості.

Скликалися собори єпископів, які під проводом митрополита обирали кандидатів у єпископи. Але скоро у нас поширився зви­чай, що на вільну єпископську кафедру кандидата обирав місцевий князь з іншими представниками церковної громади, а потім поси­лав його до Київського митрополита на посвячення.

Від самого початку утворення в Україні Церкви, з ініціативи державної влади, існував тісний союз між Церквою і державою. Митрополит Іларіон (перший митрополит-русич), порівнюючи Во­лодимира Великого з імператором Костянтином говорив: "Костян­тин зі святими отцями Нікейського Собору (325 p., І Вселенський Собор) поклав закон людям; а Володимир, збираючись часто з но­вими отцями - нашими єпископами, з великим смиренням радив­ся з ними, як впровадити цей закон між людьми, які нещодавно пізнали Господа". Держава надавала допомогу Христовій Церкві, а Церква, зі свого боку, дбала про авторитет державної влади се­ред народу та про моральний вплив на владу християнських ідеа­лів. Літопис зберіг слова одного з митрополитів до Київського князя: "Княже! Ми поставлені в руській землі від Бога стримува­ти вас від кровопролиття."

У добу удільних князівств, коли боротьба князів між собою знесилювала Київську державу і вела її до загибелі, митрополит і єпископи були миротворцями. "Молимо тебе, княже, і братів тво­їх, не погубіть руської землі; бо якщо будете воювати між собою, то язичники радітимуть і візьмуть землю нашу, яку придбали бать­ки і діди ваші трудами великими і мужністю", - так звертався до князя Володимира Мономаха митрополит Миколай.




При поділі держави на князівства, які ворогували між собою, Церква була єдиною, під одним митрополитом Київським; вона об'єднувала народ в одній вірі, в одному духовному проводі. Це мало величезне значення. І коли впала Київська держава, право­славна Церква залишилася для народу, що вже був під чужою дер­жавною владою, національно-релігійним об'єднавчим центром.

Моральний вплив Христової Церкви позначився і на суспільно­му житті. Під впливом Церкви змінювалося ставлення в Київській Русі до рабів. Церква вчила, що раб, "холоп" - теж людина, рівно-вартісна перед Богом; шлюб раба, як і вільного, є священним сою­зом, "гнів на рабів" матиме кару після смерті, бо хто мучить "челядь свою голодом і ранами", той є все одно, що "невірний, і єретик".

Змінилися погляди на сім'ю і сімейні стосунки. Викорінювали­ся поступово з побутового життя багатоженство та язичницькі зви­чаї викрадання ("умикання") і купівлі жінок. Становище жінки в християнській сім'ї стає становищем дружини, а не рабині.

Доброчинність, що ґрунтувалася на заповіді християнського милосердя, стала поширюватися з прийняттям християнства. До складу "церковних людей" за тодішнім державним законом входи­ли не тільки священнослужителі з їхніми родинами, а й люди, що жили в так званих "богадільнях". Церква дбала про тих, хто сам себе не міг прогодувати: про жебраків, бідних, хворих, старих, даючи цим приклад людяного ставлення до всіх немічних і безза­хисних. Сам хреститель Руси-України князь Володимир залишив після себе пам'ять як про великого благодійника. Літопис пише, що князь Володимир "наказав усякому жебракові і вбогому при­ходити до княжого двору й одержувати всяку потребу". А тим, хто не міг прибути до княжого двору, розвозили возами їжу і пит­во по місту, виголошуючи: "Де тут хворий і жебрак, що не може ходити?" І роздавали таким за потребою.

Та найбільше виявився моральний вплив Церкви на суспільне життя, коли стали засновуватися монастирі, зокрема Києво-Печер­ський монастир.

Заказать ✍️ написание учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Сейчас читают про: