Бесіда про всезагальне воскресіння мертвих

Істина всезагального воскресіння мертвих ясно і чітко розкрита у Святому Писанні. Вона виходить також з основних сил нашого без­смертного духу та з понять про Бога вічного, всемогутнього і всеправед-ного.

Ще у Старому Завіті, на основі Божественного Одкровення, правед­ники мали віру у загальне воскресіння мертвих (Див.: Іов. 19, 25, 26; Іс. 26, 19; Єз. 37; Дан. 12, 2; 2 Мак. 7, 9 та ін.).

Івзагалі всі старозавітні праведники вважали себе прибульцями на землі і шукали Вітчизни Небесної (Див.: Євр. 11, 13~20).

Через пророка Осію Господь сказав: "Від влади пекла Я визволю їх, від смерті спасу їх. Смерте, де твоє жало? Пекло, де твоя перемога? Покаяння в тому не буде у Мене" (Ос. 13, 14).

У Новому Завіті Господь Ісус Христос проповідує про воскресіння мертвих ясно і певно: "Істинно, істинно кажу вам, що настане час, і нині вже є, коли мертві почують голос Сина Божого і, почувши, ожи­вуть... і вийдуть ті, хто творив добро, у воскресіння життя, а ті, хто чи­нив зло, - у воскресіння суду" (Ін 5, 25, 29).

Спаситель підтверджує проповідь про воскресіння Таїнством причас­тя: "Хто їсть Мою плоть і п'є Мою кров, має життя вічне і Я воскре­шу його в останній день" (Ін 6, 54).

Коли Спаситель говорить про мету Свого пришестя на землю, то вка­зує саме на життя вічне: "Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне" (Ін 3, 16).

Під час перебування Свого на землі Спаситель воскрешає мертвих і Сам воскресає із гробу, стає, за словом ап. Павла, первістком із мерт­вих (Див.: 1 Кор. 15, 20).

Апостоли ставили істину воскресіння мертвих понад усякі сумніви і доводили її, тісно пов'язуючи з воскресінням Христовим і з усією про­повіддю євангельською, вказуючи: якщо про Христа проповідується, що Він воскрес із мертвих, то як же дехто з вас каже, ніби немає вос­кресіння мертвих? Якщо немає воскресіння мертвих, то і Христос не воскрес; а якщо і Христос не воскрес, то й проповідь наша марна, мар­на і віра ваша... І коли ми в цьому лише житті покладаємось на Хрис­та, то ми найнещасніші з усіх людей. Але Христос воскрес із мертвих, первісток з померлих (Див.: 1 Кор. 15, 12-20).

Крім того, ап. Павло вказує на явища у видимій природі, які переко­нують нас в істинності Воскресіння. Дехто скаже: як мертві воскрес­нуть? І в якому тілі прийдуть? Нерозумний! Те, що ти сієш, не оживе, якщо не помре. І коли ти сієш, то сієш не тіло майбутнє, а голе зерно, яке трапиться: пшеничне або ще якесь; але Бог дає йому тіло, як хоче, і кожному зерняті своє тіло... Так і при воскресінні із мертвих: сіється в тлінні, встає в нетлінні; сіється у неславі, встає у славі; сіється у немочі — встає у силі; сіється тіло душевне, встає тіло ду­ховне (Див.: 1 Кор. 15, 35~44).

Сам Господь каже: "Якщо пшеничне зерно, упавши на землю, не по­мре, то одне залишиться, а якщо помре, то принесе багато плодів" (In 12, 24).

Так, дивне явище показує нам сама природа.

Зерно, кинуте у землю, гниє, руйнується, тліє. І що ж? Усе, кінець? Ні, аж ніяк! Звідти з'являється, проростає колос з новими зернами, в усьому подібними зотлілому. Чи ж не чудо це, гідне нашої уваги? Чи ж не очевидне це свідчення того, що Премудрий Творець в самій смерті закладає початок життя і на руйнуванні творить нове буття?

Так, таємниця воскресіння мертвих завжди перед очима нашими. Вона видимо являє нам себе у природі й утверджує нашу віру, і викри­ває наше маловір'я.

Однак, незважаючи на це, у нашому розумі може виникнути питання: "Як можуть воскреснути мертві, якщо тіла померлих обертаються на прах і знищуються?"

Припустимо і це, хоча в сутності самій цього не буває. Як воскрес­нуть мертві? Так само, як почали жити нині.

Якщо Всемогутній Бог дав нам одного разу буття, прах узявши від землі, то, очевидно, може взяти його від землі і вдруге й оживити. Якщо Бог цілий світ утворив з невпорядкованої, Ним же створеної з нічого ма­терії, то хіба не зможе утворити знову тіла наші з пороху земного і пред­ставити їх тими самими тілами і в тому ж, тільки оновленому вигляді?

Господь вже образно показав пророку таємницю воскресіння нашого із мертвих. Йому уявилося поле, усіяне сухими кістками людськими. З цих кісток, за словом Божим, промовленим Сином Людським, утвори­лись істоти людські і, можливо, в той же спосіб, як було і при первісно­му створенні людини, потім оживив їх Дух. За словом Господнім, сказа­ним пророком, спочатку зарухалися кістки, стали з'єднуватися кістка з кісткою, кожна на своє місце; потім зв'язалися жилами, обтяглися тілом і вкрилися шкірою; нарешті, за другим таким голосом Божим, сказаним Сином Людським, ввійшов у них дух життя, - і всі ожили, стали на но­гах своїх і склали велику кількість людей (Див.: Єз. 37, 1—10). Чи ж не таким буде і майбутнє воскресіння мертвих? Дивні воістину діла Божі! Дивна сповідувана нами свята віра!

Так, за праведним визначенням Божим, і нашому тлінному тілу, як зернятку, суджено спочатку померти і зотліти, а потім знову воскресну­ти. Місця, де ховають спочилих, є поле, на якому рукою смерті сіються наші тіла, мов зерна. Земля - матір наша - є храмина, де серед тління зберігається наше нетлінне. "Сіється тіло душевне, встає тіло духовне".

Не для того Бог осудив нас на смерть, щоб знищити Своє творіння, а щоб створити оновленим, зробити його здатним для майбутнього нетлінного життя.

Залишається нам, людям, побожно коритися премудрим визначенням Божим, з вірою приймати Божественне одкровення про останній присуд нам і з християнською надією чекати воскресіння мертвих і життя май­бутнього віку.

(Складено за книгою: "Уроки и примеры Христианской Веры" та ін. кн. прот. Г. Дяченка).


Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями:  



double arrow
Сейчас читают про: