Принцип Субсидіарності

Принцип субсидіарності окреслює поділ повноважень між країнами-членами та Спільнотою, що є сформульовано в ст. 5 [3b], доданій до Римського Договору Маастрихтським Договором: Спільнота діє в рамках своїх повноважень, визначених цим договором, та поставленими тут перед нею цілями. У сферах, які не підпадають під її виключну компетенцію, Спільнота діє відповідно з принципом субсидіарності. Тоді, коли цілі пропонованої дії не можуть бути досягнуті в достатній мірі країнами-членами, то беручи до уваги масштаби та результати пропонованої дії, можуть бути більш успішно досягнуті Спільнотою. Будь-які дії Спільноти не можуть провадитися далі того, що є необхідним для досягнення цілей цього Договору.

Простіше кажучи, принцип субсидіарності означає, що справи, до яких Спільнота не має виключної компетенції, не можуть реалізовуватися, поки країна-член може самостійно досягти дану ціль, принаймні так само добре, як би це могла зробити Спільнота.

18) Суд Європейського Союзу — одна з семи офіційних інституцій Європейського Союзу, найвищий суд ЄС, рішення якого не можуть бути оскаржені.

Він виконує дві основні функції:

• перевіряє на відповідність договорам документи, видані європейськими інституціями та урядами;
• тлумачить право Спільноти на запит національних судів.

29) Агентства Європейського Союзу (англ. European Union agencies)—установи Європейського Союзу, які керуються європейським публічним правом; відрізняються від інституцій Спільноти (Рада Європейського Союзу, Європейський Парламент, Європейська Комісія тощо) і мають власний юридичний статус.

Агентства створюються відповідно до актів вторинного законодавства (див. Право Спільноти) для виконання специфічних технічних, наукових або адміністративних завдань. Перші агентства виникли у 1970-х роках, але більшість із них почали роботу в 1994 або 1995 роках після того, як Європейська Рада в Брюсселі (жовтень 1993 року) нарешті вирішила (внаслідок тривалих суперечок), в яких країнах розмістять штаб-квартири семи з них.