Засоби для ремонту камер автомобільних коліс

Автомобільні камери ремонтують, якщо вони не ушкоджені нафтопродуктами, відсутні пористість і затвердіння стінок, немає пролежнів глибиною більше 0,5 мм у місцях згину, розміри ушкоджень не перевищують габаритних можливостей вулканізаційних апаратів, тобто приблизно 150 мм.

Місця ремонту піддають шерсткуванню шліфувальним кругом або рашпілем, очищають від пилу. Не варто застосування шліфувальної шкурки, тому що її абразивні зерна важко видалити з обробленого місця. Невеликі ушкодження (до 30 мм) ремонтують накладенням латок з невулканізованої (сирої) гуми, більші – латками з вулканізованої гуми.

Латки із сирої гуми при тривалому її зберіганні як і місце ремонту бажано промастити один раз клеєм з концентрацією 1:8 (1 частина сажонаповненої клейової гуми на 8 частин бензину Калоша). Ця умова особливо важлива для камер з бутилкаучуку (маркування на камері БК). Вони характеризуються повільним дифузійним проникненням повітря, але гірше вулканізуються звичайними матеріалами.

Після повного просихання клею (щоб не утворилися парові прошарки) латку кладуть на ушкоджене місце, прокочують роликом і встановлюють у вулканізаційний апарат на 15…20 хв. Температура вулканізації 143 °С. Аналогічним способом ремонтують некрізні ушкодження щоковин покришок. Латки з вулканізованої гуми треба шорсткувати вздовж країв, прокласти смужками сиру гуму, промастити клеєм. Відремонтовані камери перевіряють на герметичність у ванні з водою.

Для ремонту камер у дорожніх умовах застосовують піротехнічні брикети або портативні електровулканізатори, що працюють від акумуляторної батареї. Останнім часом дістають поширення самовулканізуючі матеріали, для яких не потрібно нагрівання.

Електровулканізатор Ш-113 призначений для ремонту камер, виготовлення фланців вентилів і з’єднання вентилів з камерами методом гарячої вулканізації (рис. 15.9). Вулканізатор - стаціонарний, однопостовий, з однобічним нагріванням, з розміщенням на стіні або на спеціальній підставці, з автоматичним регулюванням температури, часу вулканізації й однобічним нагріванням.

Технічні характеристики електровулканізатора Ш-113: розмір робочої поверхні вулканізаційної плити, мм – 220×180; температура вулканізаційної плити, °С – 143 ±5; споживана потуж-ність – 0,8 кВт; Напруга живлення – 220 В; час розігріву плити до робочої температури – 30 хв; габарити, мм – 230×350×1505; маса – 40 кг.

Електровулканізатор Ш-113 складається із силової скоби, нагрівального пристрою (плити) з верхнім розташуванням, натискного пристрою та панелі приладів. Вулканізатор доповнюється комплектом прес-форм для виготовлення фланців вентилів і з’єднання з камерою.

На С-подібну силову скобу зверху встановлюється нагрівальний пристрій (алюмінієвий корпус із залитими в нього двома трубчастими нагрівачами). Поруч є терморегулятор, що підтримує задану температуру робочої поверхні плити.

Натискний пристрій служить для розміщення на опорних плитах ремонтованої ділянки камери або прес-форм попереднього притискання їх до плити за допомогою важільно-педального механізму та створення необхідного зусилля для процесу вулканізації за допомогою ручного гвинтового затискача.

На панелі приладів змонтовані пакетний вимикач, три сигнальні лампи, термометр і реле часу, за допомогою якого регулюється час, необхідний для вулканізації, після закінчення якого нагрівачі автоматично вимикаються. При необхідності використання декількох вулканізаторів використовується загальна рама для кріплення на стіні або загальній стійці.

15.5. Борторозширювачі шин з пневматичним
підйомником

Для розведення бортів шин під час їх огляду та ремонту використовуються борторозширювачі (спредери). Технічні характеристики борторозширювачів наведені в табл. 15.3.

Пневматичний борторозширювач Ш-202 призначається для розведення бортів шин при ремонті місцевих ушкоджень. Він складається із пневмоциліндра однобічної дії. Кришка циліндра є нерухливим захватом, а на штоку розміщено рухливий захват. У корпусі розташований трьохпозиційний клапан керування кнопкою. Перенесення борторозширювача здійснюється ручкою, живлення від пневмомережі – через фільтр-вологовідокремлювач і редукційний пневмоклапан, відрегульований на тиск 5 бар.

Клапан керування (без впливу на нього оператора) відокремлює робочу порожнину пневмоциліндра від магістралі. При легкому натисканні на кнопку робоча порожнина з’єднується з атмосферою, а при повному натисканні – з магістраллю живлення.

Таблиця 15.3