Способи вирішення господарських спорів

Розгляд справ з іноземним елементом може також відбуватися через системуальтернативного вирішення спорів (ABC). Термін "альтернативне вирішення спорів" (Alternative Disput Resolution - ADR) вперше почали використовувати в США для позначення гнучких і неформальних процедур врегулювання конфліктів. Нині він є усталеним і широко застосовується не лише в правовій науці, а й у законодавстві багатьох країн.

В іноземній і вітчизняній науці немає єдиного підходу як до поняття "альтернативне вирішення спорів", так і його змісту. Весь спектр уявлень про сутність поняття ADR можна умовно звести до трьох груп підходів. До першої групи належить уявлення про альтернативні способи вирішення спорів як про приватну систему, що виникла на противагу публічному порядку вирішення спорів, тому до альтернативних відносять всі позасудові (не судові) процедури врегулювання спору, тобто арбітраж, посередництво, міні-суд і т. ін.

Відповідно до підходів розуміння ABC другої групи всі способи вирішення приватно-правових спорів поділяються на чотири основні категорії: переговори між сторонами; медіація (посередництво); арбітраж; судове провадження. При цьому до альтернативних способів вирішення спорів належить лише друга категорія.

Альтернативними визнаються лише такі способи ABC, які мають консенсуальний характер і обов'язково передбачають участь нейтральних, незалежних осіб у розв'язанні суперечки.

Остання третя оцінка терміну "альтернативні" полягає в тому, що це поняття охоплює такі механізми врегулювання спору, які можуть застосовуватися окремо або в різноманітних комбінаціях між собою (наприклад, методи переговорів і посередництва можуть застосовуватись окремо або разом, утворюючи новий метод - переговори-посередництво). Альтернатива в такому разі означає вибір можливих варіантів серед альтернативних способів вирішення спорів, а не вибір між цими методами і судовим розглядом.

ABC варто розглядати як вирішення спорів і врегулювання правових конфліктів за допомогою альтернативних (недержавних) форм, що мають забезпечувати швидке й ефективне їх врегулювання за мінімальних затрат сил, часу й коштів зацікавлених осіб. Крім того, коли йдеться про способи ABC, можна говорити про широке і вузьке (або зовнішнє і внутрішнє) поняття альтернативності. Так, у широкому розумінні альтернативність означає можливість звернення за вирішенням спору або до органу державної влади (суду), або вирішити спір за допомогою одного зі способів ADR; а у вузькому розумінні - це можливість обирати серед кількох способів ABC усередині самої системи.

В доктрині з метою визначення відмінностей тих чи інших способів вирішення спорів здійснюється їх класифікація за різними критеріями: за процесуальним методом, який використовується для досягнення результату правозастосування; за можливістю застосування норм матеріального права; за процесуальним результатом застосування способів ABC; за способом формування компетентного органу; за кількістю сторін, які беруть участь у вирішенні спору; залежно від мети, яку бажають досягнути сторони конфлікту під час застосування ABC; за обов'язковістю застосування акту, яким завершилась процедура врегулювання конфлікту.

Найбільш традиційним є поділ альтернативних способів вирішення спорів на основні та комбіновані. До основних альтернативних способів вирішення спорів належать: переговори (negotiation), посередництво(mediation), третейський суд (arbitration). Компоненти основних видів, змішуючись один з одним, утворюють нові комбіновані методи, наприклад, такі як: посередництво - третейський суд (mediation-arbitration - med-arb), що означає врегулювання спору за допомогою посередника-третейського судді, який у разі недосягнення сторонами згоди уповноважений вирішити спір в порядку третейського провадження.

Друга досить усталена класифікація в своїй основі має критерій належності способу ABC до тієї або іншої сфери правового регулювання. Виходячи з нього ABC можна поділити на приватні і публічні. Приватні способи ABC відрізняються більшим ступенем диспозитивності, меншим формалізмом та мінімальним втручанням з боку держави. Щодо публічних способів ABC, то вони характеризуються меншим ступенем процесуальної гнучкості й жорсткішим законодавчим регулюванням.

До найбільш поширених приватних альтернативних способів вирішення спорів можна віднести: посередництво (медіація) - метод врегулювання конфлікту між сторонами на основі переговорів за участю нейтральної особи (посередника) з метою укладення обов'язкової для сторін угоди щодо спірного питання; примирення (консиліація) - метод врегулювання спору, коли третя особа наділена правами самостійно розробляти і рекомендувати умови врегулювання спору між сторонами; переговори (негоціація) - врегулювання спору безпосередньо сторонами; попередня оцінка нейтральною стороною - спосіб вирішення спору, коли сторони звертаються до нейтральної сторони (авторитетної особи) за усною чи письмовою оцінкою їх становища. Оцінка нейтральної особи зазвичай не має обов'язкової сили.

Можливість використання способів ABC у співвідношенні з державним судочинством та іншими юрисдикційними формами, тобто порядок застосування ABC може бути різним: позасудовим, досудовим та присудовим. Позасудовий порядок становить незалежне застосування способів ABC на приватних засадах. Досудовий порядок проявляється в застосуванні альтернативних способів вирішення спору як дотримання обов'язкової умови для звернення до державних юрисдикційних органів, наприклад, обов'язкове застосування процедури медіації перед зверненням до суду. При-судовий порядок застосування способів ABC після звернення до державного суду та порушення провадження по справі, але до ухвалення рішення. Як приклад можна згадати присудову медіацію, яка запроваджена в багатьох країнах Європи.

27. До особливостей ABC належать: здебільшого приватний (недержавний) характер застосування ABC; юридична рівність сторін та осіб, які сприяють вирішенню спору чи врегулюванню конфлікту; переважно договірний характер правовідносин у сфері ABC (застосування способів на підставі укладених процесуальних угод (арбітражна угода, третейська угода, медіаційна угода і таке інше); самостійне, за загальним правилом обрання осіб, що сприяють вирішенню спору чи врегулюванню конфлікту (арбітрів, третейських суддів, медіаторів, посередників, експертів тощо); розповсюдження дії актів застосування альтернативних способів вирішення спорів (рішень міжнародного комерційного арбітражу тощо) лише на сторони, за винятком випадків, передбачених законом; процесуальна спрямованість (мета) способів ABC, що пов'язана зі зняттям правової невизначеності й встановленням (визначенням) матеріальних прав; переважання диспозитивного методу у процесі використання способів ABC, що визначає різну правову природу (специфіку) державного судочинства і способів ABC; відсутність єдиної процесуальної форми, встановленої законом для обраного сторонами способу ABC; обов'язкова наявність спору про право або конфлікту законних інтересів сторін; вирішення спорів і врегулювання правових конфліктів, за загальним правилом, у приватній сфері, тобто сфері, де присутність державних органів має бути мінімальною; добровільність виконання сторонами актів застосування способів ABC (рішення третейських судів, угод про врегулювання спорів тощо); відсутність, за загальним правилом, у "рамках" ABC можливості примусового виконання.

28. Можна виділити такі відмінності ABC від державного судочинства: в суб'єктному складі учасників правовідносин; у підставах виникнення правовідносин; у взаємовідносинах між сторонами та особами, які сприяють вирішенню спору чи врегулюванню конфлікту; у порядку залучення осіб, які сприяють вирішенню спору; в змісті правовідносин - порядку розгляду та вирішення справ, врегулюванні розбіжностей сторін; в можливостях примусового виконання акту, яким досягається процесуальний результат (в деяких способах ABC).

Також зазначають певну специфіку в предметі, методі, принципах, джерелах правового регулювання (режимі правового регулювання способів ABC і державного судочинства). Так, наприклад, до таких принципів, що належать до всього блоку ABC відносяться: принципи рівності сторін, диспозитивності, конфіденційності, добровільності та свободи обрання та укладення угоди про застосування способу ABC, сприяння у вирішенні спору.

29. Найбільш поширеним альтернативним способом вирішення спорів, що виникають в міжнародному обігу, є медіація (примирення, посередництво).

Медіація (посередництво) це метод врегулювання конфлікту між сторонами на основі переговорів за участю нейтральної особи (посередника) з метою укладення обов'язкової для сторін угоди щодо спірного питання. Третя особа, як правило, не має повноважень для ухвалення рішення.

Перевагами медіації (посередництва) є те що, сторони безпосередньо беруть участь у процесі врегулювання спору; посередник, як нейтральна третя особа, може розглянути спір об'єктивно і може допомогти сторонам у визначені способів вирішення, які вони, можливо, не застосувало самостійно; оскільки посередництво може бути застосовано на ранній стадії спору, врегулювання його може відбутися значно швидше, ніж в третейському чи державному суді; скорочення витрат сторін відбувається за рахунок відсутності необхідності нести арбітражні та судові витрати; збільшується можливість збереження партнерських стосунків між сторонами після розв'язання суперечки.

Для регулювання цього способу на міжнародному та національному рівні приймаються закони, регламенти, які містять типові правила розгляду спорів, зокрема, Погоджувальний регламент ЮНСІТРАЛ 1980 р., Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародну комерційну погоджувальну процедуру 2002 р., Регламент дружнього врегулювання спорів МТП 2012 р., Правила МТП для інших видів ABC тощо.

Медіація (посередництво) складається із кількох етапів: обрання медіатора (медіаторів) та укладення між ним та сторонами спору договору про надання посередницьких послуг; вивчення медіатором матеріалів, наданих сторонами; проведення засідань з представниками сторін спору; підготовка проекту угоди при примиренні та її підписання.