Проблеми інформаційної безпеки в інформаційному суспільстві

Інформаційному суспільству притаманні наступні визначальні риси [7]:

- роль і місце будь-якої країни в сучасному світі визначається рівнем її
інформатизації;

- інформаційна сфера є вирішальним чинником розвитку і прогресу
кожної сучасної країни;

- традиційні владні установи фактично перетворюються на центри
управління інформаційними потоками;

- інформаційно-комунікаційні засоби і технології стають головним
інструментом взаємодії громадськості з владними структурами, а національні інформаційні ресурси - основною суспільною цінністю.

Побудова інформаційного суспільства передбачає:

- усвідомлення впливу інформації на процеси формування і управління суспільною свідомістю;

- необхідність власного виробництва і репродукції інформаційних ресурсів та організації національної інформаційної інфраструктури;

- створення цивілізованого ринку інформаційних продуктів і послуг;

- реалізацію прав громадян на інформацію;

- забезпечення узгодженості, гармонізації та уніфікації національних
інформаційних законодавств;

- подолання технологічного відставання в національній інформаційній сфері;

- боротьбу з проявами інформаційного неоколоніалізму, появою інформаційних резервацій;

- необхідність збереження національної інтелектуальної, культурної та
мовної самобутності;

- вироблення національної інформаційної політики і формування сучасних інформаційних відносин;

- створення, розвиток і збереження національних інформаційних
ресурсів.

Інформаційне суспільство будується на основі співпраці й солідарності усіх його громадян. Провідна роль у цьому процесі належить органам дер­жавної влади та місцевого самоврядування, приватному сектору, інститу­там громадянського суспільства, включаючи усіх зацікавлених громадян. Учасники побудови інформаційного суспільства реалізують свою участь через інститути партнерства, де:

РОЗДІЛ 5

- органи державної влади визначають пріоритетні національні інтереси,
зокрема у сфері інформаційної безпеки, виконують координуючі та стимулюючі функції, виступають із законодавчою ініціативою, контролюють
дотримання законодавства усіма іншими учасниками;

- приватний сектор безпосередньо здійснює розробку, впровадження
і забезпечує безпечне функціонування інформаційно-комунікаційних засобів і технологій у всіх сферах життєдіяльності, надає широкий спектр
інформаційних послуг, бере участь у наповненні змістом (контентом) національного інформаційного простору;

- інститути громадянського суспільства реалізують демократичний
контроль за діяльністю органів державної влади та приватного сектору
щодо безпечного і рівного доступу до інформаційно-комунікаційних послуг, формують громадську думку щодо пріоритетів і перспектив розвитку
й функціонування інформаційного суспільства;

- органи державної влади, приватний сектор та інститути громадянського суспільства сприяють встановленню й розширенню взаємовигідних
відносин з міжнародними організаціями, які відіграють ключову роль у
розвитку інформаційного суспільства та забезпеченні в ньому необхідного
рівня інформаційної безпеки.

Зміст інформації, ії формування, захист від негативних впли­вів є найважливішими чинниками при реалізації всього комплексу національних інтересів в інформаційному суспільстві.

З огляду на світові тенденції, сучасний стан використання в Україні інформаційно-комунікаційних засобів і технологій в різних сферах жит­тєдіяльності є недостатнім для того, щоб наша країна посіла гідне місце у світі, адекватне її потенціалу та можливостям щодо побудови інформацій­ного суспільства [8]. Разом з тим, побудова інформаційного суспільства в Україні є об'єктивною потребою для забезпечення конкурентоспромож­ності нашої країни в умовах глобальної інформаційної інтеграції та жор­сткої міжнародної конкуренції.

Побудова інформаційного суспільства, з одного боку, прискорює соціально-економічний розвиток, а з іншого — зумовлює нові виклики, за­грози і ризики. Серед них на даному етапі найбільшу небезпеку представ­ляють негативні інформаційно-психологічні впливи, а також порушення і злочинність у комп'ютерно-телекомунікаційній інфраструктурі.

У сучасному українському суспільстві негативні інформаційно-психологічні впливи реалізуються в основному через друковані й електро­нні мас-медіа, породжуючи загрози:

- духовному розвитку людини, становленню її свідомості й світогляду,
творчій та інтелектуальній діяльності;

- формуванню суспільної свідомості, моралі й менталітету;

СИСТЕМНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ

- культурному розвитку суспільства, етнічних і конфесійних співтовариств, гуманітарних інститутів.

Негативні впливи через мас-медіа на індивідуальну, групову і масову свідомість призводять до духовної та культурної деградації, неадекватної і антисоціальної поведінки, ксенофобії, релігійної нетерпимості і т. д. Всі ці прояви можна розглядати як індикатори загроз інформаційній безпеці людини, суспільства і держави.

Інформаційне суспільство створюється на основі нових інформаційно-комунікаційних засобів і технологій, які постійно удосконалюються і роз­виваються, що призводить також до виникнення нових комп'ютерно-телекомунікаційних порушень і злочинності. До основних причин виник­нення цих загроз в Україні можна віднести:

- слабку конкурентоспроможність продукції вітчизняного наукоєм-
ного (інноваційного) виробництва, особливо в галузі мікроелектроніки та
комп'ютерної техніки;

- широке використання імпортної комп'ютерної техніки і технологій,
що збільшує небезпеку несанкціонованого доступу та руйнування державної, комерційної, службової та персональної інформації;

- несистемність нормативно-правового забезпечення і недостатню координацію заходів щодо захисту інформації та захисту від інформації;

- недостатню захищеність критично важливих комп'ютерно-телекомунікаційних систем і мереж.

Реалізація зазначених загроз призводить до значних матеріальних, моральних та інших втрат (європейське законодавство передбачає істотні штрафи і значні терміни ув'язнення за такі злочини).

При побудові інформаційного суспільства необхідно також ураховува­ти ряд додаткових факторів ризику:

- темпи розвитку комп'ютерно-телекомунікаційних засобів і технологій перевищують можливості людини щодо адекватного їхнього розуміння
й ефективного використання;

- відбувається надмірне розшарування за рівнем інформатизації різних соціальних груп усередині країни, а також між розвиненими і відсталими країнами, що породжує «цифрову нерівність» та «інформаційний
колоніалізм»;

- знижується (або повністю знищується) моральний і культурний імунітет суспільства, якщо воно не має ефективної системи захисту і протидії
цим загрозам.

Крім того, в інформаційному суспільстві можуть виникнути нові со­ціальні суперечності:

- між тими, хто має доступ до інформаційних ресурсів, і тими, хто його
не має;

РОЗДІЛ 5

- між працівниками з комп'ютерною освітою і працівниками без такої
освіти;

- між матеріально забезпеченими фахівцями, що володіють сучасними інформаційними технологіями, і малозабезпеченим некваліфікованим
персоналом та ін.

В умовах глобального інформаційного простору жодна держава не може функціонувати в інформаційній ізоляції. У цих умовах інформаційні джерела і потоки на території будь-якої країни неможливо повністю захис­тити від витоку внутрішньої інформації та зовнішнього інформаційного впливу. Тому виникає глобальна проблема забезпечення безпеки внутріш­ніх і міжнародних інформаційних відносин.

Існує декілька підходів до вирішення зазначеної проблеми. Перший називається «реалістичним» і відображує сучасну інформаційну політику СІЛА та деякою мірою ЄС і РФ. Цей підхід спрямований на:

- підвищення рівня інформаційної безпеки усередині країни;

- створення внутрішніх комп'ютерно-телекомунікаційних систем і мереж, незалежних одна від одної та від глобальної мережі;

- організацію постійного моніторингу в інформаційному просторі потенційних супротивників і глобального контролю за інформаційними потоками (за допомогою аерокосмічних, комп'ютерно-телекомунікаційних
та інших спеціальних засобів);

- розробку і застосування технологій ведення інформаційних війн, насамперед кібератак;

- зменшення інформаційної залежності й відкритості держави.

«Реалістичний» підхід у СІЛА заснований на концепціях «Інформацій­ної переваги» та «Інформаційного стримування», які вже за назвою харак­теризують прагнення до «інформаційно монополярного світу» як гарантії власної інформаційної безпеки.

До недоліків цього підходу можна віднести:

- порушення інформаційних прав і свобод людини, а також демократичних принципів;

- відсутність надійного захисту від досвідчених хакерів і терористичних
угруповань;

- негативні наслідки від інформаційної ізоляції для соціально-
економічного розвитку країни;

- виникнення проблем з міжнародними мас-медіа і т. д.

Більш ідеалістичним є другий підхід, який називається «ліберальним». Він припускає наступне:

- розширення інформаційних взаємозв'язків і взаємодії різних держав;

- забезпечення глобальної комп'ютерно-телекомунікаційної безпеки
через створення міжнародних організацій і механізмів захисту;

СИСТЕМНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ

- максимальну відвертість і лібералізацію інформаційних відносин.

За «ліберального» підходу можна ефективніше, на основі єдиних між­народних норм і вимог, захищатися і протидіяти комп'ютерній злочиннос­ті та інформаційно-психологічному маніпулюванню. Проте, у цього під­ходу є супротивники з наступних причин:

- передбачається, що міждержавні відносини будуються на основі взаємної довіри, що в сучасних умовах важко здійсненне;

- потрібен високий рівень відвертості в міжнародних відносинах, що
не відповідає сучасним вимогам забезпечення національної безпеки;

- проведення «ліберальної» політики з боку різних держав при можливому інформаційному домінуванні хоч би однієї держави (наприклад
СІЛА) не виключає інформаційної агресії, тероризму чи війни з її боку.

Існує ще один підхід, який декларують професійні розробники і ко­ристувачі інформаційних технологій, що безпосередньо не беруть участі в підготовці й ухваленні державних рішень у цій сфері. Для них захист на­ціональних інтересів в інформаційній сфері є лише морально-етичним питанням, а більшість вимог внутрішньої та міждержавної інформаційної політики тільки обмежують їхню діяльність (ліцензування, квотування, санкції і т. д.). Тому вони виступають проти будь-яких обмежень на роз­повсюдження інформації та контроль над собою. На думку цих фахівців, забезпечення інформаційної безпеки — це турбота розробників і користу­вачів інформаційних технологій, а не державних чиновників.

Таким чином, забезпечення інформаційної безпеки при побудові ін­формаційного суспільства вимагає комплексного підходу, який:

- відповідає пріоритетним національним інтересам;

- враховує внутрішні й зовнішні соціальні, політичні, науково-технічні
та інші умови;

- адаптується до стану і перспектив економічного й культурного розвитку країни.

При побудові інформаційного суспільства в Україні в умовах зовніш­ньої експансії та внутрішньої дискримінації національного інформаційно­го простору потрібні єдина державна інформаційна політика й цілеспря­мовані дії для:

- посилення підтримки суб'єктів національного інформаційного виробництва для зміни співвідношення між вітчизняною та зарубіжною інформаційною продукцією на користь першої;

- якісного удосконалення й підвищення конкурентоспроможності вітчизняної інформаційної продукції та послуг, які повинні істотно зменшити попит в Україні на інформаційну продукцію й послуги із-за кордону;

- активізації контрпропагандистської діяльності для попередження
іноземного інформаційного втручання у внутрішні справи країни, а також

РОЗДІЛ 5

посилення присутності України у світовому інформаційному просторі;

- раціональнішого використання вітчизняного інтелектуального потенціалу для захисту і протидії внутрішній і зовнішній інформаційній
агресії та дискримінації;

- удосконалення і розвитку національної інформаційної інфраструктури шляхом стимулювання вітчизняних виробників і користувачів новітніх
інформаційно-комунікаційних засобів і технологій, комп'ютерних систем
і мереж.

Головна мета інформаційного суспільства — якісне вдосконалення і розви­ток людського потенціалу шляхом:

- забезпечення збалансованої інформованості особи, суспільства і держави;

- посилення інтелектуального потенціалу країни і професійного зростання населення;

- консолідації нації навколо творчих, культурних і наукових ідей;

- морально-психологічної підтримки і формування почуття національної
самоповаги, патріотизму та ін.

Дня побудови демократичного інформаційного суспільства в Україні по­трібна політична воля, тобто бажання і спроможність керівництва держави до об'єднання зусиль органів влади, комерційних структур і громадських орга­нізацій. Формування політичної волі ґрунтується на наявності інтересів, воло­дінні сучасними знаннями і здатності до їхнього практичного застосування.

СИСТЕМНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ