Діагностика психічних станів, емоційно-особистісної дезадаптації

Діагностика емоційних станів (радість, лють, сум, страх, здивування, відраза) і функциональних станів (сон; дремота; спокойное бодрствование; активное внимание; напряженное внимание, тревога, стрессовая мобилизация; утомление) найбільш об’єктивно проводяться за допомогою психофізіологічних методик регистрації вегетативних проявів: частота пульсу, дихання, ЕКГ, электроенцефалограми мозку и пр. в поєднанні з методиками суб’єктивного оцінювання досліджуваним свого психічного стану, самопочуття і настрою, з проективними методиками (Люшера, Роршаха і пр.).

Діагностика емоційно-особистісної дезадаптації. Емоційно-особистісна дезадаптація частіше виникає: в критичні перехідні етапи; в умовах підвищених психологічних та соціальних вимог до людини, що супроводжується ростом психічної напруги; при наявності психотравмуючих подій та взаємовідносин у сім’ї, у школі, на роботі з друзями і т. п.

Дезадаптація може супроводжуватись наступними порушеннями: емоційні порушення; фізіологічні (порушення сну, втрата апетиту, розлад процесу травлення, головні болі і т. п.); поведінкові порушення.

Поведінкові порушення мають різноманітні прояви в залежності від віку (например, у детей младшего возраста поведенческая дезадаптация обычно проявляется в форме «срыва тормозных механизмов регуляции поведения», что сопровождается «расторможенностью поведения» (повышенная бессмысленная двигательная активность, эмоциональное перевозбуждение, перепады к плаксивой вялости, апатии, заторможенности). У старшеклассников и взрослых людей дезадаптация проявляется в форме депрессии: угрюмо-сосредоточенное лицо человека, ушедшего в круг своих мрачных мыслей и переживаний).

В навчальній діяльності емоційна дезадаптація має прояви в різкому погіршені концентрації уваги, в знижені функцій пам’яті, ускладненнях мовлення (трудно подыскиваются слова, паузы, запинки, вплоть до заикания), страх перед контрольними роботами, перед опитуванням вчителя, коли пізнавальні процеси заблоковані негативними емоціями. В результаті дезадаптований учень постійно думає про те, що його турбує і тривожить, і фактично не чує вчителя, не розуміє тексту підручника.

У відносинах з ровесниками та дорослими, дезадаптована особистість проявляє підвищене роздратування, грубість або пригніченість, або підпадає під чужий вплив на фоні особистої пасивності (цю фазу емоційного порушення називають фазою дистресу — фізіологіченого виснаження).

Своєчасна діагностика та корекція причин емоційної дезадаптації важливі з точки зору її негативного впливу на розвиток особистості. Запізнення може привести к стійким – патологічним порушенням.

В діагностиці емоційної дезадаптації розрізняють:

1. описово-симптоматичну діагностику (вимірює ступінь та характер розладів);

2. причинну діагностику (з’ясування причин розладів).

Для описово-симптоматичної діагностики можна використовувати стандартизовані тести-опитувальники: тест Шмішека для виявлення акцентуацій характеру, тест Айзенка для самооцінки психічних станів (фрустрованість, агресивність, ригідність), тест ММР1 (або16-факторний Кеттелла), патохарактерологічний діагностичний опитувальник (ПДО) для підлітків Лічко, рисуночний тест фрустрованості Розенцвейга.

Але симптоматична діагностика не дозволяє виявити причини, що привели до даних емоційно-поведінкових порушень. Для виявлення цих причин застосовують проективні методики в поєднанні з методами бесіди, аналітичного спостереження та психоаналізу, які може провести тільки високопрофесійний психолог. Причини порушень можуть бути різними (конфлікти в сім’ї, алкоголізм батьків, агресивно-ревністні переживання по відношенню до молодшого брата, конфликти в школі і т. п.).

Для визначення зони конфлікту (сім’я, школа, колектив ровесників) можно використати проективні методики ТАТ, для дітей САТ (дитячий апперцептивний тест).

Діагностика тривожності.

Тривожність – це особливий емоційний стан, який часто виникає у людини, і який виражається в підвищеній емоційній напрузі, супроводжується страхами, опасаннями, переживаннями, що стримують нормальну діяльність людини та її спілкування з іншими. Тривожність досить стійка властивість. Доказано, що існує два види тривожності: особистісна та ситуаційна.

Ситуаційна тривожність визначається як тимчасовий стан, який викликаний певною життєвою ситуацією, що породжує тривожність і не виникає в інших ситуаціях. Цей стан виникає як звична емоційна та поведінкова реакція на подібні ситуації (розмови по телефону, екзамени, зустріч з незнайомими людьми, людьми протилежної статі тощо). У кожної людини особистісна та ситуативна тривожність розвинені в різному ступеню.

Для діагностики цих різновидів тривожності використовують опитувальник Ч.Спілбергера та Ю.Ханіна «Шкала самооцінки тривожності».

З’ясувати ступінь емоційно-вольового стану особистості можна за допомогою опитувальника САН.