Міжнародно-правові акти як джерела земельного права

Україна виходить з визнання пріоритету міжнародного права над нормами національного законодавства у галузі охорони і використання земель. Згідно зі ст. 71 Закону "Про охорону навколишнього природного середовища" якщо міжнародним договором, укладеним нашою державою, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в національному законодавстві про охорону навколишньої природного середовища, то засто­совуються правила міжнародного договору.

У ст. 9 Конституції закріплено положення, відповідно до якого міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законо­давства України. Згідно зі ст. 19 Закону України від 29 червня 2003 р. "Про міжнародні договори України" такі договори, укла­дені й ратифіковані нашою державою, становлять невід'ємну частину національного законодавства і застосовуються в поряд­ку, встановленому для його норм. Проте у науковій літературі обговорюються питання про те, чи має пряму дію належним чином підписаний міжнародний акт на території України чи потрібне прийняття аналогічного акта внутрішньодержавної правотворчості'. Ця проблема актуальна у зв'язку з відсутністю державно-правових механізмів і досвіду прямої реалізації між­народних норм, що породжує необхідність прийняття національ­них законів, які дублюють міжнародні акти.

Самостійним джерелом національного земельного права слід також вважати міжнародні правила, звичаї, конвенції, до яких приєдналася Україна.

Висновок. На завершальному етапі земельної реформи помітне зростання ролі міжнародних норм права та уніфікації національного земельного законодавства щодо міжнародного права.