Пов’язаних із повінню

Завдання розвідки	Способи ведення розвідки
Визначення меж катастрофічного затоплення та підтоплення	Візуальне спостереження, фотографування місця з повітря, телевізійний, радіолокаційний
Контроль динаміки розвитку НС	Візуальне спостереження, фотографування місця з повітря, телевізійний, радіолокаційний
Встановлення місцезнаходження людей та худоби, що потребують допомоги	Візуальне спостереження, тепловізорний
Виявлення способів евакуації, матеріальних цінностей	Візуальне спостереження, фотографування місця з повітря, телевізійний
Вибір та розвідка маршрутів евакуації людей, тварин і матеріальних цінностей	Візуальне спостереження, фотографування з повітря

Головними завданнями розвідки під час повеней є:

- визначення меж катастрофічного затоплення;

- контроль динаміки розвитку НС (повені);

- встановлення місцезнаходження людей та тварин, що потребують евакуації;

- виявлення матеріальних цінностей, що підлягають вивезенню із зони стихійного лиха;

- вибір та розвідка маршрутів евакуації людей, тварин й матеріальних цінностей плавзасобами, облаштування причалів;

- вибір та облаштування майданчиків для приземлення гелікоптерів у зоні лиха.

Особливостями організації розвідки є наявність значних територій, розвідка яких наземними засобами транспорту ускладнена, та необхідність її цілодобового проведення. При НС організовується комплексна розвідка (повітряна, наземна, надводна).

Під час проведення повітряної розвідки використовуються гелікоптери та/або літаки, за допомогою яких з’ясовуються межі зони затоплення, місця знаходження людей у зоні затоплення та визначається можливість доступу до них.

При наземній розвідці спеціально створені пости контролюють рівень води та оповіщають керівні органи про її підйом. У виборі маршрутів евакуації людей, худоби й матеріальних цінностей, крім повітряної розвідки, застосовують надводну (катери, малі судна).

Основними способами ведення розвідки за умов повені є візуальний, фотографічний, телевізійний, тепловізорний, радіолокаційний.

Головною особливістю проведення рятувальних робіт у зонах з високим рівнем води є складність забезпечення доступу рятувальників до постраждалих та їх деблокування.

Територію затоплення для зручності керування роботами, забезпечення чіткої взаємодії між рятувальними формуваннями, як правило, розподіляють на сектори, а сектори – на окремі робочі місця.

Потреба у рятувальних формуваннях розраховується, виходячи з обсягу робіт, можливостей формувань, а також заданих обмежень на тривалість виконання рятувальних робіт. Розподіл за робочими місцями (секторами) проводять за результатами оцінки потреби у цих формуваннях.

При розподілі сил та засобів для проведення рятувальних робіт у зонах з небезпечним рівнем води доцільно організовувати такі групи:

- групу розвідки та пошуку постраждалих – на швидкісних плавзасобах (1-й варіант) та на гелікоптерах (2-й варіант);

- групу деблокування та евакуації постраждалих;

- групу прийому постраждалих та надання їм ЕМД.

Під час організації проведення рятувальних робіт командир формування обирає організаційно-технологічну схему їх проведення (як правило, використовуються паралельна, послідовна та змішана схеми проведення рятувальних робіт).

При виборі способу (прийому) деблокування постраждалих, а також для організації робіт у зоні затоплення враховуються такі відомості:

- час настання фізіологічних змін в організмі постраждалого у різні пори року;

- тип організаційно-технологічної схеми виконання рятувальних робіт;

- можлива тривалість виконання рятувальних робіт.

Пошук постраждалих за умов високого рівня води є сукупністю дій, спрямованих на пошук, з’ясування місцезнаходження та стану постраждалих, встановлення зв’язку з ними та визначення обсягу та характеру необхідної допомоги.

Роботи з рятування постраждалих виконуються з метою забезпечення доступу до постраждалих, які знаходяться у небезпечних зонах, їх вивільнення та організації шляхів подальшої евакуації.

У зонах високого рівня води потерпілі можуть бути блоковані у таких місцях:

- над поверхнею води (дерева, верхні поверхи будівель і споруд);

- на поверхні води;

- під водою (у затоплених приміщеннях та на дні).

Залежно від місцезнаходження постраждалих та наявності сил й засобів для їх порятунку, можуть бути використані різні способи.

З метою порятунку життя постраждалих та приведення їх до стану, що дозволяє транспортування, їм надають ЕМД (за необхідності ЕМД надається на місці знаходження постраждалого після забезпечення доступу до нього та витягання з води).

У випадках, що не є загрозливими для потерпілих, надання ЕМД проводиться на пункті збору після евакуації за межі зони небезпеки. Евакуацію постраждалих з місць блокування здійснюють після забезпечення доступу до них, деблокування та надання ЕМД.

Потерпілі евакуюються з місць блокування у два етапи:

- з місця блокування до плавзасобу;

- з плавзасобу – до пункту збору постраждалих.

Залежно від наявності відповідних сил та засобів, пошукові роботи проводяться таким чином:

- суцільним візуальним обстеженням зони затоплення групами розвідки на плавзасобах;

- облітом зони затоплення на гелікоптерах;

- за свідченнями очевидців та врятованих постраждалих.

Під час проведення пошукових заходів необхідно:

- обстежити всю зону затоплення;

- визначити та позначити місцезнаходження постраждалих:

- визначити стан здоров’я постраждалих, характер отриманих травм та способи надання ЕМД;

- визначити шляхи вивільнення постраждалих;

- усунути або обмежити вплив на постраждалих вторинних вражаючих факторів.

Деблокування постраждалих з верхніх поверхів (рівнів) затоплених будівель та споруд, а також із дерев і чагарників здійснюється різними способами:

- по відновлених або вцілілих сходових маршах;

- за допомогою рятувальної мотузки (пояса);

- з використанням драбини-штурмівки;

- з використанням канатних шляхів;

- з використанням рятувального рукава.

Рятування потерпілих з поверхні води проводиться такими способами:

- підйом на борт плавзасобу;

- буксування рятувальниками вплав;

- використання табельних та підручних рятувальних засобів.

Вивільнення постраждалих із затоплених приміщень та з дна є складним завданням і може проводитися такими способами:

- уплав рятувальниками в аквалангах;

- деблокування із затоплених приміщень з подальшим буксируванням до плавзасобу.

Під час рятування великої кількості постраждалих, які знаходяться у зоні затоплення, евакуація проводиться у три етапи:

- на першому етапі (наприклад, під час рятування з поверхні води) проводиться витягання з води, розміщення постраждалих у найбільш безпечному незатопленому місці з вільним доступом до шляхів евакуації;

- на другому етапі проводиться їх завантаження на плавзасоби;

- на третьому етапі (або паралельно) організуються шляхи та проводиться евакуація на плавзасоби із цієї дільниці до пункту збору потерпілих.

У разі надзвичайних обставин (швидке підіймання рівня води, що поширюється на не затоплені раніше території; небезпека погіршення метеорологічної обстановки у зоні затоплення) майданчики для евакуації можуть бути облаштовані на дахах будівель та верхніх поверхах, а евакуація проводитися з використанням гелікоптерів або за допомогою облаштованих канатних шляхів на сусідні будівлі або території, що знаходяться вище максимально можливого рівня підіймання води.

Вибір способу та засобів евакуації потерпілих визначається:

- місцезнаходженням постраждалих;

- фізичним та моральним станом постраждалих;

- набором та кількістю засобів у рятувальників для проведення евакуації постраждалих;

- рівнем професійної підготовки рятувальників;

- ступенем зовнішньої загрози для постраждалих та рятувальників.

Аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи під час повеней та катастрофічних затоплень, повинні проводитися безперервно, в будь-яку пору року, час доби й погоду, та повинні забезпечити порятунок постраждалих у термін, що не перевищує час прояву небезпечних для життя фізіологічних змін в організмі людини при перебуванні у воді за даних умов.

Особливі вимоги під час повеней та затоплень ставляться до безпечного проведення рятувальних робіт. Для цього мають бути створені всі умови, організований постійний контроль за виконанням рятувальниками належних заходів безпеки, забезпечено надання ЕМД рятувальникам, які постраждали. У постійній готовності має знаходитися резервна пошуково-рятувальна група для надання допомоги працюючим групам під час виникнення екстремальних ситуацій.

Оперативність управління силами під час ліквідації наслідків повеней досягається завчасною підготовкою органів управління до вирішення завдань за цих умов, постійним моніторингом обстановки та швидким реагуванням на її зміни, прийняттям обґрунтованих рішень та їх виконанням, організацією та підтримкою належного зв’язку та обміну інформацією.

Заходи з попередження повеней та ліквідації їх наслідків передбачаються у планах дій з попередження та ліквідації наслідків НС, що розробляються для адміністративних територій.

Організація взаємодії сил ліквідації наслідків повеней та катастрофічних затоплень територій є одним із найважливіших факторів, що забезпечують успіх проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт.