Імідж працівника міліції: поняття та критерії визначення

Імідж — це специфічний образ-кліше, що символізує головну рису, сутність будь-якого суб’єкта у соціально-політичному процесі і завжди адресований не до розуміння, а до емоцій публіки: не доводить, а показує, створює враження.

Працівник міліції — людина, імідж якої на сьогодні залежить від професійних навичок, а також, що не менш важливо, від знання ділового етикету: так, зустрічаючись із невіглаством, зухвалістю і байдужістю серед представників правоохоронних органів, ми найчастіше згадуємо образ «сержанта Петренка», в іншому випадку — як його абсолютна протилежність — працівника міліції, який своїми характером, діями та зовнішнім виглядом уособлює кодекс «офіцерської честі».

Статутні вимоги до зовнішнього вигляду міліціонерів викладено у Військових статутах Збройних сил України. Формений одяг правоохоронця повинен відповідати затвердженим зразкам і описам, бути ретельно припасованим й утримуватися у бездоганному стані, з правильно підібраними погонами. Носити вицвілий та невідпрасований одяг із деформованими та забрудненими погонами не дозволяється. Нашивки та емблеми мають розміщуватися у чіткій відповідності з вимогами. Носіння орденів, медалей або їхніх стрічок, а також спеціальних нагрудних знаків на форменому одязі міліції є обов’язковим.

Чинники, які сприяють створенню негативного службового іміджу: запізнення на роботу; особисті телефонні розмови; численні скарги, незадоволення з вашого боку; плітки; похмурість; брудний робочий стіл; неохайний вигляд.

Навпаки — акуратний робочий стіл; привітність зі співробітниками; вміння під час розмови дивитися у вічі; вміння слухати та сприймати розповідь; ввічливі привітання співробітників зранку й по закінченні роботи; одяг відповідно до посади — створюють позитивний службовий імідж.

Щоб не викликати роздратування і незадоволення колег, співробітників, не можна: спізнюватися на робочі зустрічі або забувати вибачитися; перебивати чужі телефонні розмови; голосно розмовляти біля чужого робочого стола; порушувати межу чужого особистісного простору й залишатися у ньому; брати на якийсь час чужі робочі предмети, речі й не повертати їх; забувати сказати секретареві, колегам, де ви перебуваєте; гукати до колег через увесь кабінет; не телефонувати, коли від вас чекають дзвінка; не вміти швидко відповідати на прості запитання; переводити ділову розмову у русло обговорення ваших особистих проблем.

Всі військовики «зобов’язані постійно пам’ятати, що за їхньою поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні сили України в цілому» (Статут внутрішньої служби Збройних сил України, Постанові «Про військову ввічливість і поведінку військовослужбовців»). Будь-яка особа, професійна діяльність якої здійснюється в інституції певної гілки влади, не лише виступає уособленням цієї влади в очах співгромадян, а й мусить бути для них взірцем і позитивним прикладом для наслідування, здійснюючи, таким чином, свій посильний внесок у формування громадянського суспільства і побудову української держави на засадах верховенства права, гуманізму, справедливості та законності.