Перший передбачає вивчення всіх переваг і недоліків існуючої системи управління. Тут слід з’ясувати, на яких саме видах робіт позначається дефіцит потужностей компанії, а на яких є зайві ресурси. Доцільно порівняти структуру своєї компанії зі структурами аналогічних за профілем вітчизняних і зарубіжних страховиків. При цьому порівняння має бути не суто механічним, а враховувати можливість застосування критеріїв мотивованої організації праці, запропонованих американським психологом та економістом Херцбергом (докладніше див.: Ефимов С. Л. Организация управления страховой компанией: теория, практика, зарубежный опыт. — М., 1995). Ці критерії зводяться ось до чого.
На другому етапі опрацьовується проект створення (для нових компаній) або вдосконалення організаційної структури компанії. Важливішу інформацію для опрацювання містять матеріали, отримані на першому етапі роботи, а також стратегічні наміри компанії щодо її подальшого розвитку. Проект має передбачати можливість забезпечення його реалізації фінансовими, трудовими та іншими ресурсами.
|
|
На завершальному, третьому, етапі впроваджується нова організаційна структура компанії. Ця робота має бути виконана з мінімальними витратами часу на пристосування до неї як персоналу компанії, так і споживачів її послуг. Не завжди всі структурні підрозділи починають діяти з моменту відкриття компанії. Мають рацію ті компанії, які поступово, у міру ресурсного забезпечення і готовності до надання відповідних послуг, доводять фактичну структуру до проектної.
Здійснення страхової діяльності та використання усіх видів ресурсів можливе при наявності організаційної структури і застосуванні відповідних методів управління. "Під структурою компанії розуміють насамперед зв'язки що існують між різними частинами організації для досягнення її мети". Розрізняють територіальну (зовнішню) і управлінську (внутрішню) структуру страхової компанії. Територіально страхові компанії складаються з правління (дирекції), котре часто називають "центральним офісом", та відокремлених підрозділів – філій та представництв, які можуть знаходитись як в тому ж населеному пункті, що і центральний офіс, так і в інших населених пунктах. Частина страховиків відокремлених підрозділів не має і в такому випадку центральний офіс одночасно є виробничою одиницею, в котрій укладаються договори страхування і обслуговуються застраховані особи.
Територіальні структури можуть бути дво-, три- і чотирирівневими. Переважно українські страховики застосовують дво- і трирівневі територіальні структури.
|
|
При дворівневій структурі усі відокремлені підрозділи мають однаковий статус, переважно статус філіалу, і підпорядковуються відділу чи департаменту роботи з регіональною мережею центрального офісу (правління). Така структура є найпростішою і при невеликій кількості відокремлених підрозділів є достатньо ефективною. Проте з ростом кількості відокремлених підрозділів їй важко забезпечити ефективне управління, і в таких випадках переважно переходять на трирівневу територіальну систему. В ній існує проміжна ланка між правлінням і філіалами. В українській термінології її найчастіше називають регіональною дирекцією, в європейській – регіональним центром або окружним відділом. Цьому проміжному органу підпорядковуються філіали і представництва на території 1-2-3 адміністративних одиниць, переважно областей.Така структура зменшує навантаження на правління компанії, але вимагає передачі регіональним центрам певних повноважень, тобто чіткого розмежування прав і обов'язків між ланками системи і налагодження якісного обміну інформацією між ними та правлінням компанії.
Чотирирівнева система управління існує-в найбільш структурованій страховій компанії України – НАСК ''Оранта", а трирівневі – у великих і середніх компаніях. Більшість українських страховиків має незначну регіональну мережу і тому застосовує дворівневу систему управління. В той же час в Україні досить багато компаній, котрі взагалі не мають регіональної мережі. У них, по суті справи, існує однорівнева управлінська структура.