Загальна характеристика елементів процесу доказування

Одним із найважливіших завдань сучасної Української держави і суспільства в цілому є забезпечення суворого додержання законності, викорінення будь-яких порушень громадського порядку, ліквідація злочинності, усунення причин та умов, що породжують та сприяють її розвитку.

Розслідування правопорушень, судовий розгляд і вирішення кримінальних проваджень (справ) – це сфера кримінальної процесуальної діяльності органів прокуратури, внутрішніх справ, податкової міліції, судів, що покликані стояти на сторожі законності, захисту прав громадян України, інтересів суспільства.

Процес доказування – це формування (виявлення, збирання, дослідження, перевірка, оцінка і використання) доказів і їх процесуальних джерел, обґрунтування висновків з метою встановлення об’єктивної істини і прийняття на її основі правильного, законного, обґрунтованого і справедливого рішення.

Доказування у кримінальному судочинстві як різновид процесу пізнання є діяльністю розумовою, що протікає відповідно до законів логіки, у визначених логічних формах. Але, разом з цим, це є і практична діяльність, що суворо регламентована процесуальним законом.

Процеси пізнання і доказування щільно взаємопов’язані, оскільки доказування у кримінальному судочинстві – це не тільки опосередковане, але і неопосередковане пізнання, яке можливе стосовно окремих обставин, що охоплюються предметом доказування в кримінальному провадженні.

У структурі доказування присутні і поєднуються пізнавальні (пошукові та інформаційні процеси), комунікативні (фіксація та забезпечення передачі фактичних даних у часі та просторі), засвідчувальні (закріплення, підтвердження достовірності фактичних даних) та обґрунтовуючі (використання доказів у встановленні істини) елементи.

Пізнавальний елемент доказування полягає у виявленні джерел доказової інформації та отриманні фактичних даних щодо обставин, що входять в предмет доказування у провадженні.

Комунікативний елемент доказування полягає в тому, що сприймаючи доказову інформацію, слідчий в силу своєї функції мислить себе частиною „пізнавальної системи”, частками якої є всі посадові особи, які здійснюють пізнавальну діяльність у кримінальному процесі. Його завдання полягає в тому, щоб перетворити „істину в собі” в „істину для всіх”.

Процесуальна форма збирання та дослідження доказів виступає універсальним комунікативним та посвідчувальним засобом, засобом передачі доказової інформації адресату та створення необхідних гарантій її надійності – достовірності та допустимості в провадженні.

Засвідчувальний елемент доказування проявляється в документуванні та засвідченні в установленому порядку виявлених даних, а водночас і самої процедури одержання доказів для того, щоб обґрунтувати їх достовірність та правильність висновків, зроблених на їх основі.

Пізнання в кримінальному процесі пов’язане не тільки з виявленням фактичних даних, а й з їх закріпленням, документуванням, а за необхідності – і засвідченням за допомогою понятих як самих виявлених фактичних даних, так і процесу їх отримання (пошуку, знайдення та вилучення). Така діяльність спрямована насамперед на встановлення достовірності зібраних доказів.

При реалізації зазначеного елементу в процесі доказування здійснюється надійне процесуальне закріплення доказів. Документуванням діяльності з виявлення, віднайдення, отримання та фіксації доказової інформації утворюється ціла система додаткових допоміжних доказів, що підтверджують достовірність і допустимість до провадження вже отриманих доказів. Тим самим такий процес доказування стає надійним джерелом встановлення об’єктивної істини.

Зовнішньо-предметна пізнавальна діяльність невіддільна у доказуванні від розумової діяльності. Мислення в доказуванні невіддільне від чуттєвого пізнання, а аналіз, оцінка, перевірка та використання доказів органічно вплітаються в діяльність зі збирання та дослідження доказової інформації. При цьому саме дослідження доказове, оскільки воно під час свого провадження, застосування, розвитку відтворює як логіку пізнання, так і логіку дійсності.

Підсумок доказування – висновок у провадженні – являє собою результат синтезу чуттєво-практичної (пізнавально-засвідчувальної і комунікативної) та розумової (оціночної та обгрунтовуючої) діяльності суб`єктів доказування.

За своїм змістом процес доказування складається з низки елементів, органічно поєднаних між собою, а саме:

- виявлення і збирання доказів;

- дослідження і перевірка доказів;

- оцінка і використання доказів.

М.С. Строгович як самостійний елемент процесу доказування виділяє процесуальне закріплення доказів.

М.М. Михеєнко пропонує збирання доказів як елемент кримінально-процесуального доказування назвати формуванням доказів та їх процесуальних джерел, яке на стадії досудового розслідування включає проведення і процесуальне оформлення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій по виявленню, збиранню та фіксації доказової інформації. Ця точка зору зумовлена тим, що неможливо вважати, що докази існували і до проведення слідчих дій. Оскільки, якби це було так, то завдання слідчого стало б доволі простим: знайти та приєднати до провадження „готові” докази. Але ж процес доказування є дещо складнішим. Тому, на початку доказування предметом пізнавальної діяльності слідчого є не докази, а сліди певної події, які залишились на предметах матеріального світу і у свідомості людей. Слідчий виявляє ці сліди, отримує інформацію, яка у них міститься і має відношення до справи, та фіксує її в процесуальних документах.

Процес доказування має своїм змістом діяльність (практичну і розумову), яка повинна складатись із декількох елементів (стадій, етапів).

Разом з тим, окремі автори вважають, що поширений у літературі вираз „етапи процесу доказування” є методологічно неправильним, як і термін „стадії процесу доказування”. У той самий час термін „елементи процесу доказування” недостатньо конкретизований. На думку А.Р. Бєлкіна найбільш вдалим є термін „фази процесу доказування”, котрий підкреслює їх тісне переплетіння та взаємозумовленість, можливу одночасність і існування, а також комплексність, багатоаспектність самого процесу.

Збирання, перевірка й оцінка доказів як елементи доказування, визначені КПК України, властиві всім етапам процесу доказування. У процесуальній літературі перераховані елементи доказування ще називають етапами. На думку В.Т. Білоуса, Г.Л. Чигриної та В.К. Шкарупи таке найменування є невдалим, бо наводить на думку про чергування етапів, передбачає розрив у часі. Між тим, процес доказування – це єдиний і нерозривний процес пізнання, в якому зазначені елементи повторюються.

На наш погляд, у теорії кримінального процесу слід говорити і чітко відрізняти такі поняття як етапи розслідування кримінального провадження, процес доказування і елементи процесу доказування, які становлять його зміст.

Щодо елементів процесу доказування в науці кримінального процесу і в теорії доказування у науковців немає єдиної точки зору. Теоретично закріплено, що доказування здійснюється за допомогою збирання, перевірки і оцінки доказів; фіксація доказової інформації виступає складовою частиною збирання доказів. КПК України говорить лише про збирання і оцінку доказів. У теорії ж доказів, крім зазначених елементів використовуються такі поняття як: виявлення, формування, дослідження, використання доказів. Як ці поняття взаємопов’язані, чи виключають вони одне одного і чому законодавець обрав лише три з них, ми маємо встановити у своєму дослідженні.

У збиранні, перевірці й, особливо, оцінці доказів беруть участь не тільки державні органи та особи, які здійснюють провадження, але й підозрюваний, обвинувачений, його захисник, а також цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники.

При доказуванні фактів вчинення фіктивного підприємництва, а також пов’язаних з ним злочинів всі елементи, що складають зміст процесу доказування, виступають у єдності і взаємодії як відносно факту вчинення фіктивного підприємництва (який доказується), окремої обставини, що входить у предмет доказування, так і відносно сукупності злочинів, коли приймаються рішення, які визначають певні юридичні наслідки.

Разом з тим, окремі елементи процесу доказування на різних етапах розслідування злочину можуть мати різне значення. Закономірності виникнення, існування і зникнення інформації про злочин і злочинця є базовими по відношенню до закономірностей доказування, роботи суб’єкта із доказами.

Виявлення доказів – це діяльність безпосередніх учасників (суб’єктів) доказування, а також інших уповноважених на те осіб, наділених в силу кримінально-процесуального закону правом представляти органу дізнання, слідчому, прокурору, судді (суду) виявлену ними доказову інформацію (фактичні дані) для прийняття того чи іншого кримінально-процесуального рішення, пов’язана із пошуком інформації, фактів, які можуть мати доказове значення.

Збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим у порядку, передбаченому КПК України.

Закріплення доказів, виявлених слідчим, прокурором та судом проводиться лише тими способами і в тих формах, що встановлені КПК. Правильне закріплення доказів і суворе додержання норм, встановлених КПК, забезпечують як зберігання доказів, так і можливість їх перевірки і відповідної оцінки.

Дослідження і перевірка доказів означає, що всі зібрані у провадженні докази повинна об’єктивно дослідити і перевірити особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд. Ці елементи тісно між собою взаємопов’язані, оскільки неможливо перевірити докази без їх попереднього дослідження.

Найважливішим елементом процесу доказування є оцінка доказів, яка здійснюється слідчим, прокурором, слідчим суддею, судом за своїм внутрішнім переконанням, яка ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Оцінка як один із етапів доказування відбувається на всіх стадіях кримінального провадження.

Використання доказів – це оперування ними для прийняття рішень у кримінальній провадженні.

Процес доказування – це проваджувані у встановленому законом порядку збирання, перевірка та оцінка доказів і їх використання з метою достовірного встановлення обставин кримінального провадження. Процес доказування об’єднує практичну діяльність із провадження слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій по збиранню та дослідженню доказів, і розумову, логічну діяльність, спрямовану на пошук доказів, їх критичну перевірку та оцінку. Процес доказування має на меті отримання достовірного знання, тобто він повинен призвести до таких результатів, коли висновки в провадженні будуть не лише істинними, але й обґрунтованими, доказаними.