2015-10-22
2133
Допит є однією з найбільш розповсюджених слідчих дій. Допит можна визначити, як складну слідчу дію в процесі здійснення якої слідчий отримує показання від особи, яка володіє певною інформацією, що має значення для розслідування справи. Без нього не проходить жодне розслідування. Як показують дослідження, на процес допиту слідчі витрачають не менше 25 % всього об'єму свого робочого часу. Цей процес вимагає від слідчого високої загальної та правової культури, глибоке знання людей, їх психології, майстерності володіння тактико-криміналістичними прийомами. Допит як слідча дія має практичне значення для розслідування та розкриття злочину, так як в ході його проведення слідчим отримуються фактичні дані-докази. В свою чергу допит в ході якого підозрюваний чи обвинувачений дає показання є засобом для їх захисту від підозр, що виникли проти них, або пред’явленого обвинувачення.
Вітчизняна система розслідування суттєво відрізняється від більшості зарубіжних: в Україні основний акцент робиться на попередньому слідстві, а в зарубіжних — на судовому. Однак, у всіх країнах допит залишається головним джерелом інформації для встановлення обставин подій, які досліджуються.
Проведення допиту, на перший погляд не представляє особливих ускладнень. Але далеко не завжди люди дають правдиві та об'єктивні свідчення. Дуже часто отримати такі свідчення вдається лише після довгих і наполегливих зусиль слідчого, в результаті вмілого застосування цілого ряду тактичних прийомів. Основні цілі учасників допиту можуть бути протилежними, і це призводить до різних форм конфронтації: спору, полеміці і т.д. Окрім цього, процес формування показань - від відтворення до передачі інформації – носить психологічний характер. При цьому на психіку людини впливають численні об’єктивні та суб’єктивні фактори, які позначаються на повноті та об’єктивності свідчень.
Запорукою успішного допиту є чітке усвідомлення того, яку інформацію, за допомогою яких прийомів і засобів слід отримати від допитуваного. Коло тих обставин, які слідчий планує з’ясувати шляхом допиту, складає предмет допиту, який залежить від процесуального статусу допитуваного, так і від того, якою інформацією він володіє.
Багатьом допит представляється як боротьба слідчого та допитуваного. Якщо виходити з принципів гуманізму допит слід розглядати в першу чергу як діалог слідчого і допитуваного, в процесі якого відбувається пошук та встановлення істини [5, с. 483].
Російський вчений Васильєв, співвідносить роботу хірурга та слідчого, і визначає її як операцію, в ході якої зіштовхуються два різних світобачення, дві волі, дві тактики боротьби, різноманітні інтереси. На допиті нерідко вирішується доля допитуваного та доля інших людей. Перемогти в цій боротьбі слідчому допомагають спеціальні знання в області психології і тактики допиту й майстерність, яка проявляється в професійних навиках ведення діалогу.
Як і будь яка інша дія допит потребує ретельної підготовки, до якої входять три основні складові етапи:
1. інформаційне забезпечення допиту;
2. тактичне забезпечення допиту;
3. технічне забезпечення допиту.
Інформаційне забезпечення допиту – це неодмінний елемент підготовки до допиту, що великою мірою визначає його успіх і ефективність [7, с. 361]. Серед інформації, яку слідчий збирається отримати в ході допиту, необхідно виділити ту, що стосується предмета допиту. При підготовці до допиту слідчий повинен визначити коло обставин, по відношенню до яких потрібно отримати свідчення допитуваного. Якщо цього не буде зроблено, допит втратить цілеспрямованість: у свідченнях з’являться як прогалини, так і зайві дані, що не мають відношення до справи. Слідчий вивчає матеріали справи з оглядом на запланований допит. При цьому робить виписки з матеріалів чи замітки про те, на яких сторінках містяться потрібні для допиту відомості, систематизує їх відповідно до питань, що виносяться на допит. Особливої уваги потребує вивчення особи обвинуваченого, оскільки це необхідно не тільки для проведення успішного його допиту, а й для розслідування в цілому.
Важливою практикою тактики допиту є розробка питань, що можуть бути поставлені допитуваному. Ці питання різноманітні за характером, психологічною природою, обсягом тощо. Криміналістикою розроблена спеціальна їх класифікація: доповнюючи, уточнюючі, нагаду вальні, контрольні, викриваючі, навідні. Велике значення має їх логічна послідовність і обґрунтованість.
Отримання необхідних свідчень на допиті великою мірою зумовлюється його тактичним забезпеченням, що передбачає наступне:
- планування допиту;
- вибір тактичних прийомів;
- підготовка доказів, які можливо треба буде пред’явити допитуваному;
- підбір доказів у потрібному порядку;
- вибір місця та моменту допиту;
- визначення способу виклику на допит;
- технічне забезпечення допиту.
Важливим тактичним прийомом у діях слідчого в ході проведення допиту є вибір місця та моменту допиту. Момент допиту вибирають, зважаючи на такі реалії: важливість відомостей, якими, за припущенням слідчого, володіє допитуваний; процесуальний статус цієї особи, її роль у розслідуваному злочині; зв’язки з іншими особами, що підлягають допиту по справі і т. д. На момент допиту впливають і вибрана слідчим послідовність допиту певних осіб, і інтереси збереження слідчої таємниці, і сила та характер переживань, що зазнали допитувані в момент події.
В контексті тактики допиту вагомою є також проблема його місця проведення. Так, обране місце повинно бути зручним для проведення цієї слідчої дії;сприяти встановленню необхідного психологічного контакту з концентрацією уваги на предметі допиту, забезпечувати збереження слідчої таємниці. Бажано, щоб у кімнаті, де проходить допит, у цей час не знаходилися зайняті своїми справами інші слідчі, а більше того – сторонні особи. На столі у слідчого не повинні лежати ніякі зайві предмети; телефон слід виключити, якщо його використання не передбачено планом допиту.
Окрім цього необхідно зазначити, що теорія криміналістики виділяє загальні положення тактики допиту. До загальних положень тактики допиту належать активність; цілеспрямованість; об’єктивність і повнота; при допиті необхідно враховувати особисті та індивідуальні особливості допитуваного та наявність ведення криміналістичного обліку.
Останнім етапом підготовки до допиту слідчим є його технічне забезпечення. Перед допитом слід підготувати приміщення, де він проводитиметься, бланки протоколів, папір, письмове приладдя та ін.
Ефективність допиту залежить від закономірностей його динаміки, встановлення послідовних етапів, виявлення особливостей кожного з етапів, розкриття зовнішніх та внутрішніх факторів, котрі визначають особливості кожного з етапів.
Перша частина допиту – ввідна, де слідчий отримує від допитуваного анкетні дані: прізвище, ім’я, по батькові, рік народження і т.д. Під текстом цієї частини допиту є з’ясування сторонами лінії своєї послідуючої поведінки по відношенню один до одного.
Друга стадія допиту-стадія переходу до психологічного контакту. Як правило на цій стадії задаються незначні по суті справи питання.
Наступна заключна частина допиту, в ході котрої слідчий різноманітними способами фіксує інформацію отриману в результаті допиту і передає допитуваному цю інформацію вже в письмовому вигляді, який в свою чергу знайомиться з нею і підтверджує правильність записаного в протоколі.
Розглядаючи проблему психологічних основ проведення допиту, вважаємо за необхідне визначити та проаналізувати тактико-психологічні прийоми, що сприяють проведенню допиту. До них відносять:
1. Діагностика особи допитуваного. Аби діагностувати психічний стан допитуваного, можна використовувати певну кількість методів, обрання яких диктується цілями і часовим режимом проведення цієї дії. Основними методами, що сприяють психологічній діагностиці особи під час допиту, є методи спостереження, бесіди, незалежних характеристик [8, с. 96].
Метод спостереження спрямовано на виявлення певних рис характеру та ознак темпераменту, що свідчить про психологічні особливості допитуваного. До кола явищ, які спостерігаються входять: манери допитуваного, його комунікабельність, реакція на подразник, тобто поставленні запитання, психічний стан, викликаний процесуальним становищем і необхідністю спілкування. При цьому слідчий повинен пам’ятати, що допитуваний може стримувати свої прояви і надавати своїй поведінці заздалегідь обрану ним форму у зв’язку з тим, що для нього це є новою обстановкою, де він не завжди може знати свою роль і майбутнє процесуальне становище.
Для діагностики особи допитуваного може використовуватися і метод бесіди [6, с. 97]. Він зазвичай активно використовується на початку допиту. Зазначений метод ведення допиту передбачає передавання інформації та сприяє встановленню психологічного контакту з допитуваним, визначення його типу темпераменту і рис характеру. Також під час бесіди слідчим встановлюються дані про стан органів чуття допитуваного, тип пам’яті і вид відтворення, тобто дані, що істотно впливають на оцінку показань і обрання тактичних прийомів допиту.
Метод незалежних характеристик спрямований на збирання відомостей про особу допитуваного серед осіб, які контактували з ним і мали різні зв’язки. Цей метод використовується для встановлення психологічного контакту з допитуваним,і для обрання тактичних приймів допиту, і для оцінки інформації, що буде одержана від цієї особи.
Застосування зазначених методів ізольовано чи у взаємозв’язку дає змогу діагностувати психологічні характеристики особи і використовувати їх у різних напрямках організації допиту: 1) встановлення психологічного контакту; 2) визначення системи тактичних приймів допиту; 3) визначення характеру і виду можливого та найбільш ефективного психологічного впливу; 4) оцінка одержаної інформації.
2. Встановлення психологічного контакту. Розрізняють три рівня встановлення контакту. Перший рівень – динамічний контакт., який пов'язаний з такими темпераментними спроможностями нервової системи, як сила, рухливість та урівноваженість. Другий рівень контакту на допиті – це рівень аргументованості. Один і той самий аргумент по різному впливає на різних людей. Слідчий обирає доводи, враховуючи вік допитуваного, його спеціальність, інтелект, життєвий досвід і тип його нервової системи. Третій рівень - рівень соціально-психологічних відносин, котрий пов'язаний з ролевою позицією допитуваного. Встановлення психологічного контакту вимагає від слідчого знань психології допитуваного. Він повинен враховувати індивідуальні психологічні особливості, типологічні якості, психічний стан на момент допиту, життєвий досвід.
Слідчий для досягнення успіху, повинен планувати темп, ритм, час, рівень напруги, способи зняття зайвої психологічної напруги з урахуванням темпераментних особливостей особи допитуваного. Все це зводиться до того, що при допиті сильних і рухомих типів, таких як сангвінік та холерик, темп, ритм і напруга допиту можуть бути достатньо високими. При допиті для встановлення контакту з допитуваним слідчому необхідно також з’ясувати до якого типу темпераменту та психіки він відноситься, що може допомогти обрати правильну тактику допиту і взагалі організувати та провести результативний на інформацію допит.
3. При проведенні допиту слідчий повинен спостерігати за невербальними засобами комунікації і правильно розпізнавати їх значення. Так жести можуть бути засобом передавання інформації. Окрім цього важливим моментом при здійсненні допиту є уважне спостереження слідчого за мімікою особи допитуваного. Міміка особи є органічним співвідношенням біологічного і соціального. Міміка є об’єктивним фактором зовнішнього виразу особистості. Основний вираз будь-якої міміки супроводжується морщенням лоба і підйомом бров до гори.
Розрізняють допит при конфліктних і безконфліктних ситуаціях, в залежності від того, яка склалась, слідчим використовуються ті чи інші тактичні прийоми [9, с.220-221]. Так, в умовах безконфліктної ситуації, слідчий застосовує при допиті наступні прийоми, а саме:
- ознайомлення допитуваного із фрагментами показань інших осіб;
- викладення фактів у строгій послідовності подій;
- допит на місці події;
- нагадування, деталізація, співставлення та ін.;
- пред’явлення фотознімків, планів, схем, інших об’єктів, що сприяють згадуванню.
В свою чергу, в умовах конфліктної ситуації слідчим використовуються при допиті наступні прийоми:
- пояснення допитуваному значення щиросердечного зізнання і дачі правильних показань;
- переконання за допомогою логічних висновків, що неправдиві показання безглузді;
- максимальна конкретизація та деталізація показань допитуваного;
- виявлення та усунення мотивів дачі неправдивих показів;
- стимулювання позитивних якостей допитуваного;
- повторний допит.
Отже, у досудовому розслідуванні одне з основних місць посідає допит. Але його значення в забезпеченні результативності визначається, в першу чергу, не кількісними показниками, а вмінням тактовно, грамотно, і головне – з суворим дотриманням законності побудувати та провести допит. Вивчення практики свідчить, що в слідчій діяльності допускається чимало помилок. Це, в свою чергу, вимагає від слідчих не тільки глибоких професійних знань, а й фундаментальної психологічної підготовки, психоемоційної стійкості. Потребують більш детальний аналіз психологічних складових проведення допиту, психології допитуваного, розробка та вдосконалення психологічних методів, взаємодії слідчого і допитуваного, проблеми збереження психологічного стану слідчих, попередження їх професійної деформації.
Список використаних джерел:
1. Бахін В.П., Криміналістика: Курс лекцій (ч. 1) / В.П. Бахін, І.В. Гора, П.В. - Ірпінь:Академія ДПС України, 2002. - 356 с.;
2. Белкин А. Р. Теория доказывания. – М.: НОРМА, 1999. – 429 с.;
3. Біленчук П. Д. Криміналістика.: Підруч. для слухачів, ад'юнктів, викладачів вузів системи МВС України / П. Д. Біленчук, О. П. Дубовий, М. В. Салтевський, П. Ю.Тимошенко. За ред. акад. П. Д. Біленчука.- К.: ATIKA, 1998. - 416 с.: іл.;
4. Біленчук П. Д. Криміналістика: Підручник / П. Д. Біленчука, В. К. Лисиченко, Н. І. Клименко та ін.- 2-ге вид., випр. і доп.- К.: Атіка, 2001.- 544 с.;
5. Васильев В.Л. Юридическая психология. – СПб.: Питер Пресс, 1997. - 656 с.;
6. Гриненко А.В. Руководство про расследование преступлений: Науч.- практ. пособие / А.В. Гриненко, Г.В. Каткова, Г.К. Кошевников и др. – Х.: Консум, 2001. – 608 с.;
7. Маркусь В.О. Криміналістика: Навч. посіб. – К.: Кондор, 2007. – 558 с.;
8. Коновалова В.О. Юридична психологія: Підручник / В.О. Коновалова, В.Ю. Шепітько. – 2-ге вид., перероб. і доп. – Х.: Право, 2008. – 240 с.;
9. Кузьмічов В.С. Криміналістика: Навч. посіб. / В.С. Кузьмічов, Г.І. Прокопенко, В.Г. Гончаренка та Є.І. Моісеєва. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 368 с.;
10. Пряхін Є.В. Слідча тактика: навчальний посібник. – Львів: ЛьвДУВС, 2011. – 116 с.;
11. Салттевський М.В. Криміналістика: Підручник. К.:Кондор, 2008. - 588 с., 32 іл.;
12. Строгович М. С. Проблемы судебной этики [Текст] / М.С. Строгович. –М., 1974. – 217 с.;
13. Шепітько В.Ю. Криміналістика: Підручник для студ. юрид. спец. вищих закладів освіти. – За ред. В.Ю. Шепітько. – К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2001. – 684 с.;
14. Шепитько В.Ю. Криминалистика: Курс лекций. Издание третье. – Х.: ООО «Одиссей», 2009. – 368 с.;
15. Шеремет А.П. Криміналістика: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 472 с.
