Тактичні прийоми роботи з доказами

Тема: Тактичні проблеми доказування

Термін «тактика» вживається досить часто: тактика бою, тактика ігор, тактика ведення переговорів тощо. В самому загальному сенсі цей термін означає - визначити напрям і характер дій у певній ситуації і раціонально їх здійснити з урахуванням її особливостей та поставлених завдань [10, с. 5]. Тобто, тактика - це уміння оцінювати обстановку і відповідно до неї обирати лінію свого поводження. Існують певні сфери діяльності, у яких людина зобов’язана мати відповідні тактичні вміння. Як відзначає Л.Д. Самигін, тактика характерна для тих видів діяльності, де має місце боротьба, суперництво, змагання, конкуренція двох чи декількох сторін, де виникає необхідність оцінювати ситуацію, прогнозувати можливу поведінку іншої сторони та вибирати найкращий варіант своєї поведінки з декількох можливих. Такою сферою діяльності є слідча.

Вперше термін «тактика» в криміналістику ввів А. Вайнгарт. У праці «Уголовная тактика: Руководство к расследованию преступлений», виданій у 1910 р., він написав: «Мета цієї книги – дати криміналісту те, що дає військовому стратегія і тактика». Тактика - це найбільш раціональна й ефективна організація проведення слідчих заходів. Вона як категорія динамічного плану повинна бути гнучкою і рухлививою, спиратися на науково обґрунтоване передбачення і покликана забезпечувати високу оперативну готовність органів внутрішніх справ і містити набір можливих варіантів дій при зміні умов і цілей рішення задач розслідування злочинів.

Термін «тактика» у ході розвитку науки криміналістики мав різні поняття: криміналістична тактика, слідча тактика. Ці поняття окремими криміналістами, серед яких І.Ф. Пантелеєв, М.О. Селиванов, Н.П. Яблоков, ототожнюються, однак на думку А.П. Шеремета, з котрою ми цілком погоджуємся, вони нерівнозначні.

Поняття криміналістичної тактики у науковій літературі визначається по різному. Криміналістична тактика – це розділ науки криміналістики, що являє собою систему науково-теоретичних положень і розроблених на їх основі практичних рекомендацій з організації й тактики проведення розслідування, визначення оптимальної поведінки осіб, які здійснюють доказування, з метою збирання, дослідження і використання доказів у процесі розслідування злочинів на основі норм і принципів кримінального процесу [10, с. 6].

В свою чергу, В.П. Бахін дає таке визначення криміналістичної тактики: “криміналістична тактика як розділ науки криміналістики є системою наукових положень та заснованих на них найбільш раціональних прийомів організації й тактики проведення слідчих дій з метою збирання, дослідження та використання доказів у процесі розслідування злочинів.”

Дещо інше визначення криміналістичної тактики дає в своїх працях В.Ю, Шепітько, яий вважає, що: “криминалистическая тактика — относительно самостоятельный раздел науки криминалистики, включающий ситему научных положений и рекомендаций по организации и планированию досудебного и судебного следствия, розробатываемых на основе определения оптимальной линии поведения лиц, приемов производства следственных и судебных действий, направленных на собирание и исследование доказательств и установление обстоятельств, способствующих совершению преступления.”

М.В. Салтевський дає дефініцію криміналістичної тактики в широкому розумінні слова, зазначаючи, що тактика — це розідл криміналістики, що акумулює в систему засоби і методи збирання, дослідження і використання доказів для розслідування і попередження доказів. В узькому розмумінні тактика за Салтевським, це розділ науки криміналістики, який являє собою систему принципів і розроблених на їх основі тактичних прийомів збирання і дослідження доказів на досудовому і судовому слідтсві для розслідування і попередження злочинів.

Як бачимо, єдиного визначення криміналістичної тактики не існує, але аналіз думок учених-криміналістів дає можливість дійти висновку, що у широкому розумінні криміналістична тактика - це розділ криміналістики, який становить собою систему положень і практичних рекомендацій з організації та планування розслідування й визначення оптимальної лінії поведінки осіб, які здійснюють розслідування з урахуванням їх відносин та взаємодії з іншими учасниками розслідування на основі норм і принципів кримінального процесу.

Таким чином, криміналістична тактика вивчає тактику діяльності всіх учасників розслідування - слідчого, прокурора, працівників органів дізнання, спеціаліста, експерта, громадських помічників, обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого, свідка та ін.

Для з’ясування суті криміналістичної тактики, необхідно розглянути не менш важливе поняття в контексті даного питання, слідча тактика. Пряхін, під слідчою тактикою (вузьке розуміння криміналістичної тактики) вбачає сукупність науково-теоретичних положень та практичних рекомендацій для слідчого, що визначають найбільш раціональні прийоми організації й тактики проведення слідчих дій у ситуації, яка склалася, оптимальну лінію його поведінки, зважаючи на відносини та взаємозв’язки з іншими учасниками розслідування, з метою збору, дослідження та використання доказів для встановлення об’єктивної істини під час розслідування злочинів.

Існує інше визначення у відповідності з котрим, слідча тактика - це галузь криміналістики, яка містить систему наукових положень і рекомендацій щодо організації та планування розслідування й тактики слідчих дій [15, с.224]. Вважаємо, що це поняття більш точно визначає призначення тактики - служити розслідуванню злочинів, яке здійснюють органи досудового слідства та дізнання.

Таким чином, слідча тактика - це система науково-розроблених загальних положень та основаних на них тактичних рекомендаціях по забезпеченню планомірного й цілеспрямованого розслідування, шляхом законного і найбільш ефективного проведення окремих слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, з метою виявлення, фіксації і вилучення доказів. Її наукові рекомендації являють собою систему тактичних прийомів, обумовлених процесуальними особливостями слідчих дій, умовами їх здійснення і конкретної слідчої ситуацією.

Поняття “кримі налістична тактика” охоплює в рівній мірі як питання тактики попереднього, так і судового слідства. Однак термін «слідча тактика» більш точно виражає як призначення тактики — служити розслідуванню злочинів, так і її оперативний, пошуковий характер, що є відмінною рисою діяльності органів дізнання та попереднього слідства з розслідування злочинів. Разом з тим наукові положення та рекомендації слідчої тактики можуть бути використані не тільки органами дізнання та попереднього слідства, а й судом. Тому термін «слідча тактика» вживається також і стосовно діяльності суду.

Завданнями слідчої тактики, як розділу криміналістики, є розробка найбільш ефективних тактичних прийомів на основі широкого використання сучасних наукових даних, узагальнення судової і слідчої практики та активне впровадження тактичних рекомендацій у практичну діяльність органів розслідування і суду. Криміналістична тактика розробляє найдоцільніші методи і прийоми проведення окремих слідчих дій, умови і порядок їх застосування. Положення, що нею розроблені, стосуються не тільки проведення, а й підготовки до проведення слідчої дії. Таким чином, розроблені слідчої тактикою прийоми збирання та дослідження доказів відповідно до вимог кримінально-процесуального закону виступають одним з головних чинників успішного розкриття злочинів.

До засобів криміналістичної тактики традиційно відносять тактичний прийом, криміналістичну рекомендацію, тактичне рішення, тактичну операцію. Вони є не процесуальними засобами, але розроблені на основі досягнень науки та узагальнення матеріалів слідчої практики і дозволяють ефективніше, з меншою витратою сил і засобів виконувати слідчі дії під час розслідування злочинів.

Тактичний прийом є основним елементом криміналістичної тактики. В юридичній літературі визначення поняття тактичного прийому до цього часу є спірним, що викликає неоднозначне його розуміння і тлумачення.

Так, на думку А.П. Шеремета тактичний прийом – це найбільш раціональний та ефективний спосіб дії особи, що здійснює дізнання, слідчого, прокурора, судді з метою швидкого і повного розкриття злочирну, виявлення винних, установлення істини у справі.

В свою чергу, В.П. Бахін визначає тактичний прийом як найбільш раціональний спосіб дій або найбільш доцільна лінія поведінки слідчого в процесі збирання, дослідження і використання доказової інформації.

Дещо інше визначення тактичного прийому можна знайти в парцях В.Ю. Шепітько, котрий дає таку дефініцію: «тактичний прийом — це спосіб здійснення процесуальної дії, спрямований на досягнення її конкретної мети, заснований на психологічному механізмі його реалізації, і найбільш раціональний і ефективний у певних ситуаціях.»

У криміналістиці існують два основних напрями у поглядах на сутність тактичного прийому: деякі автори розглядають тактичний прийом як своєрідну наукову рекомендацію (О. М. Васильєв), інші — визначають його як спосіб дії чи лінію поведінки (Р. С. Бєлкін).

Тактичним прийомом може виступати не будь-який, а лише найбільш раціональний і ефективний спосіб здійснення процесуальної дії у певних обставинах його реалізації, що забезпечить швидкість і результативність вирішення завдань розслідування. Раціональність і ефективність способу дії (тактичного прийому) є його істотними ознаками. Визначення поняття тактичного прийому передбачає урахування і такої його ознаки, як ситуаційна зумовленість. Слідча ситуація справляє чималий вплив як на обрання тактичних прийомів, так і на доцільність їх застосування в тих чи інших умовах.

Ефективність тактичного прийому визначається не тільки за ступенем досягнення мети, поставленої перед слідчим, виконуючим дану слідчу дію, але й додержанням вимог кримінально-процесуальних норм, норм етичних, збереження здоров'я громадян, які беруть участь у виконанні слідчих дій, не-розголошення таємниці слідства та джерел оперативно-розшукової інформації. У зв'язку з цим у криміналістиці широко вивчались питання допустимості тактичних прийомів. Серед критеріїв допустимості тактичних прийомів виділяються:

а) законність. Як принцип застосування тактичних прийомів, законність полягає в тому, що за своїм характером, змістом і цілеспрямованістю ці прийоми повинні повністю відповідати духу і букві закону. Тактичний прийом може застосовуватися лише в межах тих слідчих і судових дій, порядок здійснення яких визначений кримінально-процесуальним законом. Відповідність тактичного прийому вимогам законності означає також й те, що він не може суперечити закону;

б) вибірковість, як спроможність вирішувати тактичні завдання у певних ситуаціях. Ситуативний характер прийомів, залежність їх від обставин, що виникають під час провадження досудового чи судового слідства в цілому або при проведенні окремих слідчих (судових) дій, зумовлює потребу опрацювання найрізноманітніших тактичних прийомів;

в) етичність тактичних прийомів полягає в тому, що вони не можуть містити в собі елементів неправдивої інформації, введення особи в оману, вчинення такого впливу на психіку людини, що тягне за собою негативні наслідки. Неприпустимими є тактичні прийоми, засновані на насильстві, погрозах, обмані, використанні аморальних спонукань, культурної відсталості, релігійних упереджень тощо;

г) доцільність застосування їх відповідно до характеру слідчої ситуації (тактичні прийоми, застосування яких без урахування конкретної слідчої ситуації можуть викликати пошкодження доказів, розголошення таємниці слідства тощо);

д) науковість, під якою розуміють відповідність прийому науковим даним, що лежать в основі його формування. Розробка тактичних прийомів ґрунтується на даних різних наук — психології, логіки, педагогіки, лінгвістики, кібернетики та ін. Проте вимога науковості не вичерпується цим. Вона перш за все визначає природу тактичного прийому. Наукова обґрунтованість передбачає:

1) науковість прийому за джерелом його походження;

2) відповідність прийому сучасному стану науки;

3) можливість наукового передбачення результатів використання прийому;

е) погодженість застосування тактичних прийомів (відсутність її при спільній роботі в кримінальній справі кількох слідчих може спричинити шкоду як процесу збирання та використання доказів, так і оперативно-розшуковій діяльності).

Таким чином, тактичний прийом виконуватиме свої функції тільки в тому разі, якщо він відповідатиме низці вимог, до числа яких належать законність, етичність, науковість, вибірковість, пізнавальна цінність.

У криміналістиці давно робилися спроби класифікації тактичних прийомів. Для цього різними автарами використовувалися різні підстави. Вони ґрунтуються на ступені складності тактичних прийомів та положеннях, привнесених із різних галузей знань (логіки, психологи, наукової організації праці).

Так, А.П. Шеремет виділяє наступні підстави класифікації тактичних прийомів:

1) з урахуванням завдань слідчої діяльності:

- пізнавальні прийоми;

- управлінські прийоми;

- організаційно-технічні.

2) з точки зору вирішення тактичних завдань тактики:

- початкові (вихідні);

- проміжні;

- кінцеві.

В.Ю. Шепітько, в свою чергу, виділяє такі підстави класифікації тактичних прийомів, як:

1) за видом процесуальної дії:

* тактичні прийоми огляду місця події;

* тактичні прийоми допиту;

* тактичні прийоми обшуку;

* тактичні прийоми інших процесуальних дій;

2) за діапазоном застосування:

- тактичні прийоми, що застосовуються при здійсненні тільки окремих слідчих дій;

- тактичні прийоми, що застосовуються в декількох процесуальних діях;

3) за об’єктом спрямованості:

* тактичні прийоми, спрямовані для здійснення впливу на людину;

* тактичні прийоми, спрямовані на дослідження матеріальної середи та ін.

Найбільш розповсюдженою підставою класифікації тактичних прийомів є за джерелом походження (А.Н. Васильєв). Так, їх поділяють на прийоми, засновані на застосування логіки, психології, НОТ.

Зважаючи на те, що існує криміналістична і процесуальна тактики, окремі автори виділяють такі види такчтиних прийомів:

- тактичні прийоми передбачені законом (обов’язкові та факультативні);

- тактичні прийоми не передбачені кримінально-процесуальним законом (М.П. Шаламов).

З погляду криміналістичних наукових досліджень ці класифікації безперечно корисні. Класифікація тактичних прийомів має два призначення – теоретичне та практичне. Теоретичне служить основою для пізнання природи та сутності тактичних прийомів, оцінки і визначення напрямів подальшого розвитку. Парткичне полягає в забезпеченні найбільш раціональних шляхів пошуку і використання тактичних прийомів відповідній сфері діяльності [1].

Таким чином, прийоми й правила тактичної природи виходять із завдання сприяти виявленню й оптимальному використанню багатого тактичного потенціалу слідчих дій. Тактичний потенціал слідчої дії предстявляє собою масив інформації, що має пошукове, пізнавальне й доказове значення, що у схованому стані перебуває в її носіях і повинна бути виявлена, отримана, зафіксована, осмислена й використана слідчим. Чим вище й різноманітніше тактичний арсенал слідчого, чим краще його озброєність тактичними прийомами й правилами, тим вище його активність, тим вище результативність слідчої дії.

Виступаючи як спосіб рішення завдань, що виникають у ході цієї діяльності, тактичний прийом являє собою не єдиний, а один із серії можливих у тім або іншому випадку способів, варіантів рішення завдання пошукової, пізнавальної, пошуково-пізнавальної спрямованості. Вибір відповідного варіанта, шляхи рішення завдання здійснюється з обліком особливостей об'єкта тактичного впливу й сформованої пошуково-пізнавальної ситуації.

Прийом повинен бути адекватним ситуації й по порівнянню з іншими варіантами рішення найбільш оптимальним з погляду очікуваного результату, що сприяє ефективному раціональному виробництву слідчої дії. З обліком сказаного тактичний прийом може бути визначений як адекватний ситуації спосіб мовного й немовного впливу на об'єкт (фрагмент об'єктивної діяльності, документ, предмет, людина), що сприяє ефективному збиранню й використанню інформації, оптимізації рішення інших завдань при підготовці й проведенні слідчого дії.