Процесуальний порядок доказування в справах про діяння неосудних або обмежено осудних осіб

Кримінально-процесуальне законодавство встановлює особливий порядок розслідування справ про суспільно небезпечні діяння неосудних або обмежено осудних осіб.

Такий порядок визначено у Главі 39 КПК України.

Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, здійснюється за наявності достатніх підстав вважати, що:

1) особа вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності;

2) особа вчинила кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку.

Якщо під час досудового розслідування будуть встановлені підстави для здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, слідчий, прокурор виносить постанову про зміну порядку досудового розслідування і продовжує його згідно з правилами, передбаченими цією главою (ст. 503 КПК).

Під час досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру встановлюються:

1) час, місце, спосіб та інші обставини вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення;

2) вчинення цього суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення цією особою;

3) наявність у цієї особи розладу психічної діяльності в минулому, ступінь і характер розладу психічної діяльності чи психічної хвороби на час вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення чи на час досудового розслідування;

4) поведінка особи до вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення і після нього;

5) небезпечність особи внаслідок її психічного стану для самої себе та інших осіб, а також можливість спричинення іншої істотної шкоди такою особою;

6) характер і розмір шкоди, завданої суспільно небезпечним діянням або кримінальним правопорушенням (ст. 505 КПК).

Для визначення психічного стану особи в момент вчинення злочину велике значення має точне встановлення таких обставин, як наявність у неї душевного захворювання, контузій, серйозних травм в минулому (не тільки в період, що передував вчиненню суспільно небезпечного діяння, але і в дитячому, юнацькому віці тощо). Слідчий повинен допитати близьких родичів обвинуваченого і по можливості витребувати документи, що підтверджують факт його душевного захворювання (виписки з історії хвороби, довідки військових лікувальних установ про поранення і контузії, висновок лікарських комісій і т. д.).

Для встановлення психічного стану особи з моменту вчинення суспільно небезпечного діяння важливе значення можуть мати відомості про його поведінку до і після вчинення суспільно небезпечного діяння. Вони можуть містити ознаки того або іншого душевного захворювання, тимчасового розладу душевної діяльності або іншого хворобливого стану. Отримують ці відомості шляхом допиту свідків, а в деяких випадках, коли цьому не перешкоджає психічний стан обвинуваченого, шляхом його допиту.

У процесі вирішення питання про суспільно небезпечний характер діяння повинно бути обов'язково встановлено, що це діяння підлягає під ознаки відповідного діяння, передбаченого однією з норм Кримінального кодексу.

Повинні бути досліджені обставини, зв'язок з часом, місцем, способом вчинення діяння, які можуть виступати в якості обов'язкових чи кваліфікуючих ознак складу злочину, якщо це передбачено у диспозиції відповідної норми Кримінального кодексу. Правильне встановлення цих обставин відіграє значну роль у з'ясуванні суспільної небезпечності особи, що скоїла діяння. А це в свою чергу буде сприяти правильному вибору судом відповідного примусового заходу медичного характеру.

Для визначення психічного стану підозрюваного чи обвинуваченого обов'язково повинна призначатися судово-психіатрична експертиза.

Слідчий, прокурор зобов’язані залучити експерта (експертів) для проведення психіатричної експертизи у разі, якщо під час кримінального провадження будуть встановлені обставини, які дають підстави вважати, що особа під час вчинення суспільно небезпечного діяння була в неосудному або обмежено осудному стані або вчинила кримінальне правопорушення в осудному стані, але після його вчинення захворіла на психічну хворобу, яка позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними. Такими обставинами, зокрема, є:

1) наявність згідно з медичним документом у особи розладу психічної діяльності або психічного захворювання;

2) поведінка особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння або після нього була або є неадекватною (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам’яті тощо).

У разі необхідності здійснення тривалого спостереження та дослідження особи може бути проведена стаціонарна психіатрична експертиза, для чого така особа направляється до відповідного медичного закладу на строк не більше двох місяців. Питання про направлення особи до медичного закладу для проведення психіатричної експертизи вирішується під час досудового розслідування - ухвалою слідчого судді за клопотанням сторони кримінального провадження в порядку, передбаченому для подання та розгляду клопотань щодо обрання запобіжного заходу, а під час судового провадження - ухвалою суду (ст. 509 КПК).

У кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру участь захисника є обов’язковою (ст. 507 КПК). Участь захисника є обов’язковою з моменту встановлення факту наявності в особи психічного захворювання або інших відомостей, які викликають сумнів щодо її осудності (п.5 ч.2 ст. 52 КПК).

Подальше направлення і хід розслідування будуть багато в чому залежати від рішення, прийнятого слідчим після оцінки висновку експертів.

Якщо слідчий на основі всіх матеріалів провадження і висновків експертів-психіатрів визнає, що обвинувачений в момент вчинення злочину був здоровий і його потрібно визнати осудним, то розслідування у справі продовжується і закінчується в загальному порядку складанням обвинувального акту.

При недоведеності участі обвинуваченого в суспільно небезпечному діянні або при наявності інших обставин, що виключають можливість провадження у справі, таке провадження підлягає припиненню в загальному порядку незалежно від психічного стану обвинуваченого. Якщо обвинувачений буде визнаний неосудним, слідчий, припиняючи справу по обставинах, що виключають можливість провадження у справі, доводить до відома про цю особу органи охорони здоров'я, які беруть її на облік. У випадках, коли психічно хворий, хоч і не скоїв суспільно небезпечного діяння, але представляє небезпеку для суспільства, органи охорони здоров'я самостійно в адміністративному порядку можуть піддати його невідкладній примусовій госпіталізації в психіатричну лікарню.

Досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру закінчується закриттям кримінального провадження або складенням клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру.

Про закриття кримінального провадження прокурор приймає постанову, яка може бути оскаржена в порядку, передбаченому КПК. Постанова про закриття кримінального провадження надсилається до місцевих органів охорони здоров’я.

Прокурор затверджує складене слідчим або самостійно складає клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру і надсилає його суду в порядку, передбаченому КПК (ст. 511 КПК).

Згідно статті 515 КПК у разі видужання особи, яка після вчинення кримінального правопорушення захворіла на психічну хворобу або в неї настав тимчасовий розлад психічної діяльності чи інший хворобливий стан психіки, які позбавляли її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, суд на підставі висновку комісії лікарів-психіатрів своєю ухвалою припиняє застосування примусових заходів медичного характеру, що стає підставою для судового розслідування чи судового провадження.