Значення аграрного виробництва в економіці країни

У соціально-економічному розвитку країни аграрне виробництво посідає особливе місце. Воно забезпечує виробництво продуктів хар­чування і є найпершою умовою розвитку суспільства. Продукти сільського господарства і промислові товари, що виробляються з сільськогосподарської сировини, становлять 75% фонду народного споживання.

Провідна роль у розвитку продуктивних сил країни належить галузям промисловості, однак неодмінною умовою соціально-економічного прогресу є підвищення ефективності аграрного виробництва.

Україна за своїм виробничим потенціалом - аграрна країна, у якій основним і визначальним багатством і відповідно базою роз­витку аграрного виробництва є земля. Тому розв'язання аграрного питання - це ключ, який відкриває всі напрями відро­дження і розвитку економіки нашої країни.

Розвиток сільського господарства характеризується обсягом виробництва валової продукції та темпами її зростання.

Основні завдання сільського господарства - забезпечити інтен­сивний розвиток і підвищення ефективності всіх його галузей з метою збільшення виробництва і поліпшення якості продукції, що є основою задоволення потреб населення в продуктах харчу­вання і промисловості в сировині. Вирішення цих завдань знач­ною мірою залежить від рівня використання досягнень науково-технічного прогресу, поглиблення зв'язків сільського господар­ства з усіма галузями агропромислового комплексу, радикальних перетворень в економічних відносинах та прискорення соціальної перебудови села.

Довідково:

В економіці України агропромисловий комплекс і, зокрема, аграрне виробництво, залишається винятково важливою ланкою, яка визначає соціально-економічний стан суспільства та продовольчу безпеку держави.

У довгостроковому плані простежується позитивна динаміка щодо його зростання, хоча в окремі роки з несприятливими погодними умовами мають місце значні коливання в обсягах виробництва аграрної продукції (табл. 2.2.1).

Таблиця 2.2.1

Питома вага аграрного сектора в економіці України, %

Як свідчать дані табл. 2.2.1, максимального рівня частка аграрного сектора у валовому внутрішньому продукті сягала у 2003 р. і становила 32,5 %, мінімального у 2010 р. – 15 %. В останні роки вона варіюється на рівні 17-19 %. Питома вага основних засобів с/г призначення в 2013 р. складає 2,6 % від наявних в країні основних засобів. Частка найманих працівників аграрного сектора мала найвищий показник в 2003 р. - 18,9%.

В 2013 р. простежується їх зменшення до 6,2 %. Такі коливання є свідченням необхідності пошуку резервів розвитку економічної діяльності в цій сфері.

Аграрний сектор економіки країни – це цілісний комплекс, тісно пов’язаний з природними умовами, ресурсами, технічними можливостями та кваліфікованими спеціалістами. Повертаючись до суттєвих змін у характері сучасної аграрної економіки, варто звернути увагу на їхні два важливі соціальні наслідки:

1) індустріалізація та підвищення на її основі продуктивності виробництва призвели до швидкого скорочення чисельності зайнятих у сільському господарстві та часткового поповнення ними лав безробітних;

2) у теперішніх сільських трудівників значно виросли соціальні запити, вони прагнуть комфортно облаштувати своє життя, на рівні інших соціальних груп. Відповідно змінюється їхнє ставлення до аграрної праці та до отримуваних тут доходів. Ця обставина посилює міграційні процеси та актуалізує проблему державної підтримки аграрного виробництва.

Перетворення відособленого колись аграрного виробництва в агропромислове та значне посилення конкуренції на ринку сільгосппродукції внаслідок підвищення продуктивності цього виробництва зумовили істотну диференціацію аграрних господарств. Дрібне господарство тепер уже виявляється неспроможним забезпечувати свого господаря прийнятним для нього доходом, оскільки дохід має покривати значно більші витрати (на придбання різних матеріалів, техніки, пального, можливо й орендні платежі) і при цьому забезпечувати добробут його сім’ї. Нове життя поставило дрібні аграрні господарства перед необхідністю розширення, нерідко навіть неодноразового розширення. Унаслідок процесів концентрації структура аграрних господарств змінюється на користь великих господарств, які мають потужну технічну базу і спроможні домовлятися з банками про більші, довші та дешевші позики. Ті ж господарства, які не в змозі оптимізувати на новий лад свої масштаби, змушені налагоджувати між собою кооперативні форми самозабезпечення технікою і фінансами, бо інакше їх очікує перспектива поглинання конкурентами або розорення.

У 2013 р. на території країни виробництвом аграрної продукції займалося 59 тис. аграрних підприємств різних організаційно-правових форм господарювання (включаючи фермерські господарства), які використовували 23,2 млн. га с/г угідь.

У господарських товариствах зосереджено 51,2 % цих угідь, у фермерських господарствах – 20,0 %, у приватних підприємствах – 16,0 %, у виробничих кооперативах – 4,6 %, у державних підприємствах – 2,6 %, у підприємствах інших форм господарювання – 7,7 %.

Із загальної кількості підприємств близько 15 тис. становлять господарські товариства, приватні, державні та інші підприємства і кооперативи (крім фермерських господарств), з яких 15,8 % підприємств мають площу до 100 га, 17,3 % – від 100 до 500 га, 11,2 % – від 500 до 1000 га, 14,1 % – від 1000 до 2000 га, 18,8 % – понад 2000 га. Середній розмір господарства становить 1169 га с/г угідь.

Інформація про кількість сільгосппідприємств приведена в табл. 2.2.2.

Як свідчить аналіз даних табл. 2.2.2, у загальній структурі найбільшу питому вагу займають фермерські господарства, яких на кінець 2013 р. налічувалось 41726, у власності та користуванні яких знаходилося 4,3 млн. га с/г угідь, з них 4,2 млн. га ріллі. Середній розмір фермерських наділів у 2013 р. проти 2012 р. збільшився на 0,7 га і становив 103,3 га. Площі земель фермерів розширяються як шляхом укрупнення самих господарств, так і оренди земельних часток. Орендовані землі фермерських господарств станом на кінець 2013 р. складали 79,9 % загальної площі землі, яка є в їх користуванні.

Функціонування підприємств з різними організаційно-правовими формами є наслідком реформи аграрного сектора та пошук найбільш конкурентоспроможних та ефективних форм господарювання на селі.

Практично в усіх країнах з ринковою економікою аграрне виробництво є об’єктом державної аграрної політики, метою якої є захист цього виду виробництва від негативного впливу ринку, вираженого у диспаритеті цін. В рамках цієї політики уряди розробляють спеціальні аграрні програми, які включають: питання цін на аграрну продукцію, обсягів виробництва і його доходності; питання кредитування і страхування; заходи щодо раціонального використання землі, лісів, водних ресурсів; основні напрямки наукових досліджень у цій сфері тощо.

Таблиця 2.2.2