Земля - головний засіб аграрного виробництва

ТЕМА 4. ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ ТА ЇХНЄ ВИКОРИСТАННЯ

В АГРАРНОМУ ВИРОБНИЦТВІ

4.1. Земля - головний засіб аграрного виробництва

4.2. Земельний фонд України і його використання

4.3. Земельний кодекс України - основа регулювання земельних відносин

4.4. Державний земельний кадастр і ціна землі

4.5. Економічна ефективність використання землі та основні напрями її підвищення

Земля - головний засіб аграрного виробництва

Земля - це основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави (Ст. 373 ЦКУ від 16.01.2003 № 435-IV)

Як визначають деякі вчені, основним національним багатством слід визнавати ту частину території України, що природно покрита ґрунтом, який у Законі України "Про охорону земель" від 19 червня 2003 р. визначається як природно-історичне органо-мінеральне тіло, що утворилося на поверхні земної кори і є осередком найбільшої концентрації поживних речовин, основою життя та розвитку людства завдяки найціннішій своїй властивості - родючості.

Конституція України і Земельний кодекс України не закріплюють визначення поняття "землі", що негативно впливає на регулювання земельних відносин. В ст. 79 Земельного кодексу України дається визначення тільки поняття "земельної ділянки", як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Земля - головна умова існування людського суспільства і найважливіше джерело національного багатства, найперша передумо­ва і природна основа суспільного виробництва, універсальний фак­тор будь-якоїдіяльності людини. Характеризуючи значення землі в суспільному виробництві, слід зазначити, що праця - це не єдине джерело вироблених продуктів і речового багатства. Переконаний, що Вам відомий вислів: «Праця – батько і найактивніший чинник багатства, земля - його мати».

Стосовно галузей народного господарства земля має різне зна­чення і відіграє неоднакову роль. У промисловості (крім добувної) вона не має органічного зв'язку з виробничим процесом і є просто­ровою базою для розміщення різних об'єктів виробництва.

В аграрному виробництві земля - це головний засіб вироб­ництва, без якого не можливий сам процес виробництва продукції рослинництва і тваринництва. Земля одночасно є предметом і за­собом праці, а отже головним засобом виробництва. Використання землі значною мірою визначає темпи розвитку і рівень ефектив­ності аграрного виробництва.

Земля як засіб виробництва в сільському господарстві має специфічні особливості:

- по-перше, на відміну від інших засобів виробництва земля не є результатом людської праці; як дар природи і продукт її багато­вікового розвитку земля передує праці, є природною і невід'ємною її умовою;

- по-друге, земля є незамінним засобом виробництва; якщо всі інші засоби виробництва можна замінити новими і більш продук­тивними, то без землі виробничий процес здійснюватись не може;

- по-третє, земля просторово обмежена і в процесі розвитку продуктивних сил сільського господарства її не можна заново створити або збільшити її розміри; однак в умовах раціонального використання землі її продуктивні сили постійно розвиваються і зростають;

- по-четверте, в процесі виробництва земля не зношується, а при правильному використанні постійно поліпшується. Отже, на відміну від усіх інших засобів виробництва, які зазнають фізично­го і морального зносу і стають непридатними для подальшого ви­користання, земля є вічним засобом виробництва. Ця особливість землі зумовлена такою важливою її властивістю, як родючість, що є основою теорії раціонального ведення землеробства.

Родючість землі - це здатність ґрунту створювати врожай, рі­вень якого характеризує її продуктивні сили.

Родючість землі на різних її ділянках неоднакова.

Продуктивність землі залежить від об'єктивних властивостей ґрунту і рівня культури землеробства.

Зростання продуктивності землі досягається систематичним підвищенням родючості ґрунту на основі природних і економічних процесів відповідно до конкретних умов і систем ведення земле­робства.

Розрізняють природну, штучну та економічну родючість ґрунту.

Природна родючість ґрунту характеризується запасом пожив­них речовин, що створився в результаті природного процесу ґрунтоутворення. Вона зумовлена дією природних і біологічних влас­тивостей ґрунту, а також кліматичних умов. Природна родючість ґрунту залежить від його хімічного складу, тобто вмісту необхід­них для рослин поживних речовин.

Штучна родючість ґрунту створюється в процесі виробничої діяльності людини за допомогою праці і засобів виробництва шля­хом підвищення культури землеробства. Вона є результатом додат­кових вкладень праці і засобів виробництва шляхом підвищення культури землеробства, проведення ґрунтозахисних та меліоратив­них заходів. Природна і штучна родючість пов'язані між собою, практично існують у нерозривній єдності.

Економічна родючість ґрунту - це сукупність його природної і штучної родючості в умовах певного розвитку продуктивних сил. Вона характеризує потенціальні можливості ґрунту, які реалізу­ються в процесі сільськогосподарського виробництва, і відображує дійсний та ефективний рівень його родючості. Отже, економічна родючість ґрунту є сукупним вираженням його природної і штуч­ної родючості, що визначається досягнутою в певний період про­дуктивністю земель.

Економічна родючість ґрунту виявляється в результаті викорис­тання його в сільському господарстві, а її рівень характеризується врожайністю сільськогосподарських культур.

Розрізняють абсо­лютну і відносну економічну родючість ґрунту. Абсолютна родю­чість ґрунту характеризується кількістю продукції з одиниці зе­мельної площі, а відносна - на одиницю виробничих витрат.

Рівень економічної родючості землі постійно змінюється під впливом розвитку продуктивних сил сільського господарства. Уро­жайність землі може постійно підвищуватись в результаті прикла­дання засобів виробництва, праці і наукових досягнень.

Рівень використання та збереження землі як засобу виробництва для майбутніх поколінь залежить від багатьох факторів, насампе­ред соціально-економічних. В умовах ринкової економіки потрібні радикальні перетворення аграрних економічних відносин, щоб по­вернути селянинові становище господаря на землі, зацікавленого у збільшенні виробництва продукції та підвищенні її якості. Ве­лике значення має розвиток форм власності і видів господарюван­ня. Для підвищення ефективності господарювання, розвитку само­стійності та ініціативи необхідно створити рівні економічні умови та відповідні організаційні передумови.

Завдяки приватизації засобів сільськогосподарського вироб­ництва, включаючи землю, з додержанням принципів демократи­зації виробничих відносин на селі можна досягти якісно нового ступеня розвитку продуктивних сил. Все це є основою високо­ефективного використання землі, збереження і відтворення її ро­дючості, охорони навколишнього середовища.