Тема 2. Еволюція теорії інновацій і сучасні тенденції розвитку інноваційних теорій

План лекції:

1. Теорія циклічних криз як вихідна для інноваційного вчення

2. Класична теорія інноваційного розвитку Й. Шумпетера та її значення для розвитку інноваційної теорії

3. Поняття про кластер інновацій. Основні кластери в інноваційній теорії

4. Теорії постіндустріального суспільства та детермінізму

5. Теорія інтелектуальної технології

6. Поняття «парадигма» та «синергізм».

Ключові слова:

Теорія циклічних криз, теорія довгих хвиль, детермінізм, конвергенція, технотронне суспільство, постіндустріальне суспільство, парадигма, синергія, кластер, інтелектуальна технологія.

Формування теорій інноваційного розвитку почалося у другої половині Х1Х - першій половині ХХ ст.

Теорія циклічних криз. Сформульована в 60 - р. Х1Х ст. К. Марксом. Піднесення і спади в економічному розвитку він пояснював матеріальними чинниками. На його думку, на економічні процеси впливають технічні відкриття. Засоби праці постійно вдосконалюються, тому кожен новий середньостроковий цикл – це новий ступень науково-технічного прогресу і розвитку продуктивних сил. Маркс розрізняв екстенсивний і інтенсивний технічний прогрес. За екстенсивного розвитку збільшуються обсяги виробництва на базі старої техніки, за інтенсивного – масово впроваджуються нові види техніки. В обох випадках мають місце технічний прогрес і пов’язані з ним структурні зрушення в економиці. Маркс зауважив, що існують і цикли середньої тривалості, впродовж яких масово впроваджується нове обладнання, призначене для випуску нових видів продукції. Це є основою технічних революцій. Внаслідок них утворюються нові галузі економіки, підвищуються теми накопичення капіталу і приріст виробництва. Однак при цьому технічні нововведення стають ординарними Це призводить до уповільнення темпів виробництва, спричиняє тривалі періоди криз і депресій. Технічний прогрес не припиняється, а зосереджується на працезберігальних нововведеннях, наслідком чого є безробіття. Це вимагає змін у технічному способі виробництва. Так завершується цикл економічного розвитку.

Стосовно інновацій Маркс схилявся до думки про їх зовнішню (екзогенну) природу. Він вважав, що винаходи є результатом наукової роботи винахідників які займаються нею, переслідуючи власні інтереси.

Голландські економісти Ван Гельдерен і де Вольф також були прихильниками екзогенної теорії економічних циклів. У дослідженні причин циклічності економіки Вольф пішов далі від Маркса і Гельдерена. Він стверджував, що довгі цикли обумовлені внутрішньою природою, хоча підтримуються зовнішніми імпульсами.

Теорія довгих хвиль. Сформульована російським економістом М. Кондратьєвим. Проаналізувавши у 20 – х роках ХХ ст. декілька довгострокових динамічних рядів, побудованих за показниками Франції, Англії, США, Німеччини, він зробив висновок про існування довгого циклу економічної кон’юнктури з тривалістю 50-55 р. Основними причинами виникнення довгих хвиль М. Кондратьєв вважав нововведення, війни та революції, відкриття нових ринків, збільшення запасів золота. Він вказав зв’язок довгих хвиль з технічним розвитком виробництв, науково-технічними відкриттями, винаходами та їх впровадженням. М. Кондратьєв наголошував, що необхідно розрізняти момент їх появи та момент застосування на практиці.

Отже, згідно М. Кондратьєву, оновлення основних матеріальних благ відбувається на плавно, а стрибками.

Теорія інноваційного розвитку Й. Шумпетера. У нього вперше вжито термін «Інновація», «інноваційний процес» і висловлено гіпотезу про те, що інновації з’являються в економічній системі не рівномірно, а у вигляді більш-менш одночасно освоюваних поєднаних інновацій – кластерів.

Кластер (лат. «розряд») інновацій – сукупність базисних нововведень, що визначають технологічний устрій економіки протягом тривалого часу.

Й. Шумпетер був послідовником М. Кондратьєва. Основною причиною утворення довгих хвиль він вважав концентрацію важливих нововведень в окремих галузях, внаслідок чого від кожного базового нововведення утворюються вторинні нововведення, які вдосконалюють уже існуючі товари, формуючи вторинну хвилю. Він розробив класифікацію хвиль, які мали місце в історії:

1) 1790-1840 – механізація праці в текстильній промисловості

2) 1840-1890 – виникнення винаходу першого двигуна та розвитком залізничного транспорту

3) 1890-1940 – глобальна електрифікація та розвиток чорної металургії

4) 1940-1990 – розвиток нафтової промисловості та продуктів органічної хімії.

Можна продовжити – з 1990 р. почалася 5-а хвиля, пов’язана з розвитком мікроелектроніки та комп’ютерної техніки. Прогнозується і наближення шостої хвилі – розвиток біотехнології.

Принциповим положення теорії Й. Шумпетера є те, що нове, як правило, не виростає із старого, а з’являється поряд з ним, витісняє його і змінює все, що зумовлює необхідність у структурній перебудові. Подальший розвиток – не продовження попереднього, а новий виток, породжений іншими умовами і почасти іншими людьми. Ш. пояснив, чому нові виробництва з’являються не безперервно, а одночасно у великій кількості. Річ у тім, що прорив нового здійснюється невеликою кількістю новаторів, які долають інерцію традицій. За ними одразу йдуть інші.

Теорії технічного детермінізму і конвергенції. Розроблені американським економістом Дж. Гелбрейтом. Він використав термін «індустріальна система» для відображення картини непорушного і наростаючого панування великих корпорацій. Основною характеристикою індустріальної системи він вважав промислове застосування все складнішої і дорожчої «Високої техніки». Звідси і назва - теорія технічного детермінізму.

Теорія технотронного суспільства. Сформульована американським політичним діячем Зб. Бжезинським. Він запропонував власне бачення майбутнього розвитку так званої капіталістичної цивілізації на технократичній основі. Тобто залежність від розвитку техніки, особливо – електронної.

Теорія індустріально-технократичного суспільства. Викладена американським вченим Д. Беллом. Розглядалось їм як суспільство майбутнього, перехід до якого у США мав здійснитися до кінця ХХ ст.. В основу теорії було покладено домінуючу на той час концепцію індустріального суспільства як суспільства накопичення техніки та капиталів. Згідно теорії Белла постіндустріальному суспільству властиві:

- заміна промисловості на індустрію

- панування інтелектуальної праці

- зростання значення фундаментальних знань

- контроль над новою технологією і доступом до неї

- застосування інтелектуальної технології прийняття рішень.

Він розглядав інтелектуальну революцію як спосіб різкого зростання інтелектуальних можливостей людей.

Отже, прихильники технократичних теорій вважали, що прискорення темпів росту НТП зумовить у найближчому майбутньому загальне зростання добробуту у всіх країнах.

Теорія інтелектуальної технології. Виникла як результат дослідження американського економіста Ф. Хайєка проблем інформаціонної економіки і технології. Хайек запропонував інформаційну концепцію порядку як основу цивілізації. Ринок – це велика інформаційна машина, що мистить величезні знання і можливості людей. Врахування інформації, що надає ринок ї дії відповідно неї і дають можливість експериментувати. Ризикувати, домагатися максимальних результатів.

Теорія інноваційної економіки підприємницького суспільства. Сформульована американським вченим П. Друкером. Він вважав економіку 90-х р. на відміну від 60-70-х р. інноваційною.

Отже, сучасні теорії інноваційного розвитку змістили акценти у поведінці людей, сформували в них прагнення до накопичення знань.

Парадигма (греч. – взірець) – система поглядів на явище, яка ґрунтується на певному ключовому елементі.

Ранні теорії циклічного економічного зростання опиралися на технологічну парадигму. Дослідження Й. Ш. і його прихильників сформували техніко-економічну парадигму економічного розвитку. Концепція техніко-економічної парадигми виходить з того, що технологічні зміни випереджують зміни в системі державного устрою. Ключовий фактор парадигми – це нові технології і засоби виробництва.

Більшість центрів НТР знаходяться у мегаполісах, здатних генерувати синергію (грец. – той, що діє разом) – підсилення результуючої окремих складових системи завдяки їх взаємодії – на базі знань та інформації. Така парадигма взаємодії зумовила появу техно-соціо-економічної парадигми. Тому, що кінцевий результат інноваційної діяльності залежить від особливостей взаємодії усіх чинників.

Позитивне сприйняття цієї парадигми важливе і для України, економічна криза якої виявилася затяжною і вийти з якої важливо лише за інноваційної концепції розвитку. Врахування цієї парадигми у процесі реформування економічних відносин дасть змогу сформувати в Україні сприятливе для інноваційної діяльності середовище.