Етапи, стадії і моделі інноваційного процесу

Інноваційна діяльність та інноваційний процес за сво­їм змістом дещо різняться. Інноваційний процес є шир­шим поняттям, ніж інноваційна діяльність. Він охоплює всі стадії створення новинки: від ідеї до конкретного про­дукту, технології або послуги, які використовуються у господарській практиці; всі етапи життєвого циклу інно­вації, включаючи її дифузію (лат. diffusio — проникнен­ня) у нові умови чи місця застосування. А інноваційна ді­яльність полягає в діях людей, спрямованих на створення чи впровадження інновації на певній стадії інноваційного процесу.

Інноваційний процес — процес перетворення наукового знання в інновацію, яка задовольняє нові суспільні потреби; послідовний ланцюг дій, що охоплює всі стадії створення новинки та її практич­ного використання.

Під час інноваційного процесу не лише створюються очі­кувані інноваційні продукти, а й можуть виникати супро­воджувальні інновації, які є побічним результатом креативної (творчої) інноваційної діяльності на певному її етапі

Інноваційний процес – процес перетворення наукового знання в інновацію, яка задовольняє нові суспільні потреби; послідовний ланцюг дій, що охоплює всі стадії створення новинки та її практичного використання. Спрощено модель інноваційного процесу можна подати як кілька послідовних етапів: наука – техніка – виробництво.

Наука. На цьому етапі розробляють теоретичні основи проблеми.

1. Фундаментальні дослідження. Їх результатом є відкриття.

Відкриття – це науковий результат, що вносить радикальні зміни в існуючі знання, розкриває досі невідомі закономірності, властивості та явища матеріального світу, істотно впливає на НТП і розвиток цивілізації, служить джерелом винаходів.

Світовий досвід показує, що фундаментальні дослідження дають позитивний результат лише у 10 %.

Винахід – це результат науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), що відображає принципово новий механізм, який може стати основою появи значної частини процесів і суттєво вплинути на розвиток НТП.

Фундаментальні відкриття і винаходи характеризуються, як правило, великим проміжком часу від формулювання гіпотези до практичного застосування винаходу.

2. Прикладні дослідження. Визначають напрям прикладного застосування знань, здобутих у процесі фундаментальних досліджень. Їх результатом є нові технології, матеріали, системи.

Фундаментальні відкриття і винаходи характеризу­ються, як правило, великим проміжком часу від формулю­вання гіпотези до практичного застосування винаходу (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Інтервал між винаходом і його впровадженням (роки)

Відкриття Рік появи відкриття Рік практичної реалізації Інтервал (роки)
Фотоапарат      
Телефон      
Магнітний запис звуку      
Радіо      
Телебачення      
Синтетичний каучук      
Радар      
Синтетичні волокна      
Атомна бомба      
Напівпровідники      
Комп'ютер з пам'яттю      
Транзистор      
Інтегральна схема      
Мікропроцесор      
Персональний комп'ютер      

Наведені дані засвідчують тенденцію до значного ско­рочення часу між відкриттям і його практичним застосу­ванням у XX ст. Це зумовлено усвідомленням вигоди, яку можна мати від швидкої реалізації інновації, і можливос­тями, які відкриває технічний та організаційних рівень сучасних спеціалізованих науково-технічних закладів та дослідницьких лабораторій великих корпорацій.

Техніка. На цьому етапі втілюють теоретичні конструкції явищ і процесів у матеріальну оболонку. Охоплює стадії НДДКР, які спрямовані на розроблення, проектування, виготовлення та опробування дослідних зразків нової техніки, технології чи продукту. Визначають технічну характеристику нової продукції, розробляють інженерно-технічну документацію на неї, створюють дослідні зразки, розпочинають експериментальне виробництво.

Виробництво. Комерціалізація нововведення. Впровадження у виробництво нового продукту. Цей етап охоплює декілька стадій: дослідження ринку; конструювання; ринкове планування; дослідне виробництво; ринкове випробування; комерційне виробництво. Це – завершальний етап.

Інвестиції на цьому етапі теж ризиковані, але їх повністю бере на себе суб'єкт господарювання, акумулюючи для цього кошти у спеціальних фондах і використо­вуючи позичковий капітал (банківські кредити). Цей етап охоплює кілька стадій:

— дослідження ринку: вивчають готовність ринку до сприйняття нововведення; якщо новий продукт ще не відо­мий ринку, оцінюють можливість формування нових спо­живчих потреб, які він може задовольняти; визначають форму просування новинки на ринок, можливість її моди­фікації для окремих його сегментів;

— конструювання: формують дизайн новинки з дотри­манням естетичних, ергономічних, функціональних ви­мог та з урахуванням преференцій споживачів вибраного сегмента ринку (сучасність, комфортність, вишуканість, компактність, цінові характеристики тощо); розробляють маркетингові заходи для просування товару на ринок;

— ринкове планування: визначають обсяги попиту на новий товар, його асортиментний ряд, можливі ринки збу­ту; оцінюють витрати на виготовлення і прогнозують май­бутні доходи від продажу;

— дослідне виробництво: налагоджують і відпрацьову­ють технологічний процес; складають кошторис витрат;

— ринкове випробування: здійснюють рекламну кам­панію до появи товару на ринку; визначають прогнозну ці­ну; випускають пробну партію товару, оцінюють попит на неї; за необхідності вносять зміни у тактику маркетингу чи дизайн товару;

— комерційне виробництво: формують портфель за­мовлень на виготовлення партій товару; укладають угоди з постачальниками; розробляють логістичні схеми; вибира­ють канали збуту; проектують і створюють систему управ­ління виробництвом; виготовляють і реалізують продук­цію у запланованих обсягах; відпрацьовують систему уп­равління якістю; вдосконалюють політику ціноутворення і методи стимулювання збуту.

Етап комерціалізації нововведення є завершальним в інноваційному процесі. Однак новий продукт не завжди залишається власністю підприємства, яке його створило. Право на виготовлення нового продукту можуть отримати й інші підприємства, придбавши відповідну ліцензію (лат. licentia — право). Відбувається дифузія нововведення — процес його поширення для використання у нових місцях, сферах чи умовах.

Інвестування у придбання нововведень є найменш ри­зикованими, тому багато фірм включаються в інновацій­ний процес саме на цій стадії. Найтиповішидои щодо дифузій є технологічні нововведення, оскільки їм притаманна найбільша інваріантність.

Інваріантніст ь (лат. invariantis — незмінний) нововведення — здатність нововведення зберігати незмінними якісні та кількісні характеристики, попри перетворення та зміни у зовнішньому се­редовищі, що дає змогу використовувати продукт тривалий час і в різних сферах. Прикладом інваріантності базового нововведення є штучне волокно нейлон, винайдене працівниками фірми Dupon. Спершу його використовували лише для виго­товлення парашутів, потім — у трикотажній (панчохи) та легкій промисловості (нейлонові сорочки, плащі, куртки із наповнювачем тощо); відтак воно знайшло застосування в галузі автомобільної промисловості як корд для автомо­більних шин.

Широка інваріантність характерна для результатів на­укових досліджень у межах космічних програм. Особливо значною була віддача від космічних розробок у США. Зок­рема, програма «Аполлон» дала змогу Сполученим Шта­там посісти перше місце у світі з виробництва комп'юте­рів. Методи автоматичної перевірки, розроблені для раке-ти-носія «Сатурн», застосовують для оцінювання рівня забруднення атмосфери автомобільними викидами і сорту­вання поштових відправлень.

Дифузія нововведення – процес його поширення для використання у нових місцях, сферах чи умовах.

Інваріантність нововведення – здатність зберігати незмінними якісні та кількісні характеристики.

Отже, завершальною ланкою інноваційного процесу є створення конкурентоспроможного продукту.

Основні етапи інноваційного процесу на підприємстві:

1) генерація ідей

2) розробка задуму і його попереднє оцінювання

3) аналіз умов реалізації задуму і витрат на нього

4) конструкторське та технологічне розроблення

5) пробний маркетинг

6) планування та організація процесу виробництва

7) комерційна реалізація.

Отже, дифузія і вдосконалення інновації є складовими інноваційного процесу. Вони дають змогу поширювати новацію в усіх галузях. Дифузія новацій здійснюється шляхом їх трансферу.

Трансфер (лат. – переносити, переміщати) – передавання суб’єктам, які не є авторами новацій, права на їх використання через продаж ліцензій і надання інжинірингових послуг.

Трансфер здійснюється тільки тоді, коли це вигідно обом сторонам.


Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями:  



double arrow
Сейчас читают про: