2015-10-22
3533
Термін «референдум» в перекладі з латині означає «те, що має бути повідомлено». На відміну від виборів, референдум не є універсальним інститутом. У деяких країнах розвинутої демократії він ніколи не застосовувався (Нідерланди) або застосовувався в рідкісних випадках (Великобританія, Бельгія). Нерідко цей інститут використовувався для політичного маніпулювання.
У законодавстві і філософській доктрині права термін «референдум» тлумачиться по-різному. В нормативних актах застосовуються терміни «референдум» (Україна, Росія, Білорусь, Молдова, Італія, Іспанія, Словаччина) і «плебісцит» (Чилі, Еквадор, Коста-Ріка).
Перший у світі референдум було проведено 1439 під швейцарському кантоні Берн з проблем фінансового становища цього кантону.
В Україні питання референдуму регламентуються Конституцією (розділ III «Вибори. Референдум», а також статтями 5, 85, 106, 138, 143, 156) і Законом «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 р., В якому референдум визначається як спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення (ст. 1).
Види референдумів. Всеукраїнський і місцевий референдум.
Референдуми можна класифікувати за різними ознаками: територія проведення, юридична сила рішень, прийнятих на референдумі, підстави проведення, спосіб проведення, предмет референдуму, час проведення, за суб'єктами, ініціювали проведення референдуму.
Так, по території проведення референдуму в Україні поділяють на: а) всеукраїнський, б) референдум Автономної Республіки Крим, в) місцеві референдуми.
За юридичною силою рішень референдуми в Україні поділяють на імперативні і консультативні. Перший відрізняється від другого тим, що рішення імперативного референдуму мають вищу юридичну силу, є остаточними, обов'язковими для виконання на всій території країни і не потребують затвердження будь-яким державним органом. Причому рішення імперативного референдуму можуть бути змінені або скасовані лише новим всеукраїнським референдумом. Різновидом імперативного референдуму є ратифікаційний референдум. Його сутність полягає в тому, що на нього виноситься закон, прийнятий парламентом України, який набуває чинності і набуває вищу юридичну силу за результатами референдуму. Прикладом такого референдуму є конституційний референдум, який може проводитися у відповідності зі ст. 156 Конституції України.
За законом, консультативні референдуми проводяться з метою вирішення важливих питань загальнодержавного і місцевого значення. Результати дорадчого опитування (консультативного референдуму) розглядаються і враховуються при прийнятті рішень відповідними державними органами (ст. 46). Незважаючи на формально-обов'язковий характер, дорадче опитування має моральну зобов'язуючу силу. У демократичній державі влада, як правило, при прийнятті рішень враховує результати консультативних референдумів. Поширення на дорадчі опитування процесуальних вимог швидше за все є недоцільним. Вразливою рисою консультативних референдумів є необов'язковість їхніх рішень та невизначеність питань, на яких виносяться і довільно тлумачаться ініціаторами проведення таких референдумів, так само як і їх результати.
За підставами проведення референдуми можуть бути обов'язковими і факультативними. Обов'язковий референдум передбачає обов'язковість його проведення, оскільки це є вимогою законодавства. Так, Конституція України визначає проведення обов'язкового всеукраїнського референдуму при вирішенні питань про зміну території України (ст. 73) і про внесення змін до I, III і XIII розділів Основного Закону (ст. 156). Значимість обов'язкового референдуму полягає в тому, що він гарантує українському народу право вирішувати найбільш важливі питання суспільного і державного життя шляхом безпосереднього волевиявлення у формі голосування. Факультативний референдум проводиться для прийняття: а) законів шляхом всенародного голосування, б) рішень загальнодержавного рівня з найбільш актуальних питань державного будівництва. Так, у Португалії факультативні референдуми проводяться по будь-якому важливому питанню загальнонаціонального значення за винятком фінансових. Така ж практика існує в Іспанії, Польщі. Але в Польщі є такий специфічний різновид факультативного референдуму, який передбачає прийняття загальних принципів конституції ще до розробки її тексту. Були пропозиції провести такий референдум і в Україні перед прийняттям Основного Закону.
Порядок призначення, організації і проведення референдумів.
Референдум - це одна з форм безпосередньої демократії народу.
У широкому сенсі слова референдум розуміється як звернення до виборчого корпусу для остаточного вирішення якогось загальнонаціонального або місцевого питання. Це звернення може відбуватися як від органів державної влади, так і від частини громадян.
Основна відмінність референдуму від виборів полягає в тому, що об'єктом волевиявлення громадян при виборах є кандидат на якусь виборчу державну посаду, а при проведенні референдуму волевиявлення громадян направлено на ставлення до питання, по якому так само, як і на виборах, проводиться таємне голосування. Крім того, при проведенні референдуму не утворюються виборчі округи.
Референдум - надбання всього людства. Референдум - вираження волі народу, засіб залучення його до управління справами держави. На референдумі можна прийняти, змінити, доповнити конституцію, будь-який інший закон, прийняти будь-яке рішення.
Референдум ефективний лише у поєднанні з іншими формами демократії - представницької і безпосередньої, тоді, коли він ставить перед собою гуманну ціль. Агітація з референдуму повинна проводитися вільно як супротивниками, так і його прихильниками, на рівних умовах. На референдум повинні виноситися прості, ясні і доступні для розуміння кожного громадянина питання. Демократичність або реакційність інституту референдуму залежить багато в чому від реальних політичних умов і обставин, в яких він проводиться.
4. Теоретичні та конституційно-правові основи демократії. Концепція народного представництва. Поняття й форми представницької демократії.
1) Демократія є формою правління, при якій всі громадяни беруть участь в управлінні державою і приймають на себе відповідальність перед суспільством або безпосередньо, або через своїх вільно обраних представників.
Демократія являє собою сукупність принципів і практичних заходів, що захищають свободу людини.
Демократичні держави розуміють, що однією з їх основних функцій є захист таких основних прав людини, як свобода слова і віросповідання, право на рівний захист з боку закону і право на створення організацій і повномасштабної участі в політичному, економічному та культурному житті суспільства.
Держави з демократичною формою правління регулярно проводять вільні і справедливі вибори, право участі в яких надається всім громадянам.
Сучасні демократичні держави мають конституції, в яких визначені демократичні основи державного устрою.
Преамбула (вступ) Конституції України мету державного будівництва визначає як "розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу”. Ця визначена мета послідовно проводиться через весь зміст Конституції.
У розділі I Конституції України, де містяться загальні засади конституційного ладу, стаття 1 наголошує: "Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.”
2) Концепція національного (народного) представництва склалася ще в XVIII-XIX ст. і являє собою сукупність наступних принципів:
1) національне (народне) представництво засновується Основним законом країни;
2) нація (народ), будучи носієм суверенітету, уповноважує парламент здійснювати від його імені законодавчу владу (а не суверенітет);
3) для найбільш ефективного функціонування законодавець-~ Ч ної влади нація (народ) обирає до парламенту своїх представників - депутатів, сенаторів, представників (парламентаріїв);
4) член парламенту є представником усієї нації, а не тільки тих, хто його обрав, тому він не залежить від своїх виборців і не може бути ними відкликаний;
5) робота парламенту характеризується особливими організаційними формами діяльності, а його рішення мають основоположний характер.
Сучасна представницька демократія характеризується тим, що дозволяє здійснювати владу в державі постійно і безперервно, а особливістю представницьких органів влади є те, що вони формулюють і виражають волю народу у прийнятих ними законах або рішеннях. Крім того, представницькі органи є сполучною ланкою між народом і професійним державним апаратом, завжди трохи відокремленим від суспільства. Органи представницької демократії сприяють подконтрольності держави народу, оскільки у прийнятих ними нормативно-правових актах часто містяться положення, що регламентують діяльність інших владних структур.
Відомо, що в більшості зарубіжних країн парламент має двопалатну структуру. При цьому у федеративних державах нижня палата розглядається як орган, що представляє всю націю в цілому, а верхня палата парламенту виражає особливі інтереси окремих суб'єктів федерації.
Так, наприклад, йде справа в Конгресі США, що складається з двох палат - Сенату і Палати представників. У Палату представників входить 435 членів, кожен з яких представляє близько 500 тис. виборців. У відповідності з результатами перепису населення, проводиться кожні 10 років, місця в Палаті представників перерозподіляються між штатами. Право визначати межі виборчих округів по виборах в Палату представників належить законодавчим зборам кожного штату. За Конституцією США кожен штат повинен бути представлений у Палаті принаймні одним членом. Члени Палати представників обираються на дворічний термін.
Кожен штат представлений в сенаті двома членами, тобто до його складу входять 100 сенаторів. Кожен сенатор обирається в своєму штаті на шестирічний термін, що починається в січні наступного після виборів року. На відміну від Палати представників кожні два роки підлягає переобранню лише третина сенаторів Конгресу США.
5)Вибори, виборче право і виборча система: поняття та принципи. Виборча система в Україні.
Вибори - це встановлена законом державно-правова процедура, під час якої громадяни віддають свої голоси за кандидата або партію, у результаті чого їхня воля формує виборний (представницький) орган влади або обирається конкретна посадова особа – президент, мер міста, суддя та ін.
Загальновизнаними основними принципами виборів є принцип загального, рівного та прямого виборчого права через таємне голосування.
Принцип загальності виборчого права означає, що активне виборче право мають усі громадяни України, котрі на день голосування досягли 18 років, окрім осіб, визнаних у судовому порядку недієздатними.
Принцип рівного виборчого права означає рівні можливості кожного виборця впливати на результати виборів.
Принцип прямого виборчого права полягає в тому, що вибори депутатів, інших представників, президента здійснюються безпосередньо виборцями.
Поняття "виборче право" вживається у двох значеннях:
- об'єктивне виборче право - це система правових норм, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з виборами органів держави та місцевого самоврядування.;
- суб'єктивне виборче право - це гарантована громадянину державою можливість брати участь у виборах державних органів і органів місцевого самоврядування.
Принцип загального виборчого права означає, що виборчі права (або хоча б активне виборче право) визнається за всіма дорослими й психічно здоровими людьми. Загальність означає відсутність дискримінації за будь-якими підставами (статтю, національністю тощо), тобто неможливість відсторонення від виборів яких-небудь громадян або груп населення.
Виборча система — сукупність правил і законів, що забезпечують певний тип організації влади, участь суспільства у формуванні державних представницьких, законодавчих, судових і виконавчих органів.
