Епос як літературний рід. Провідні епічні жанри

Рекомендована література

1. Білоус П. В. Основи літературознавства / Петро Білоус. – Житомир, 1998. – С. 4–49.

2. Волинський П. К. Основи теорії літератури / Петро Волинський. – К.: Рад. шк., 1967. – С. 3–15.

3. Галич О. Теорія літератури: підручник / О. Галич, В. Назарець, Є. Васильєв; за наук. ред. О. Галича. – К.: Либідь, 2001. – С. 83–160, 251–341.

4. Голубовська І. В. Основи літературознавства: навч.-мет. посіб. / Ірина Голубовська. – Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2008. – С. 4–11.

5. Невінчана Н. Теорія літератури в школі: у 2 ч. / Наталія Невінчана. – К.: Ред. загальнопедагогічних газет, 2004. – Ч. 1. – С. 5–36.

1) Художня література як вид мистецтва.

Термін література (лат. littera – буква)уживається в кількох значеннях. У широкому розумінні, це будь-які витвори людської думки, що втілені в писемному слові й мають суспільне значення. Напр., наукова, медична, технічна література тощо. У вузькому розумінні, література – це один з основних видів мистецтва, – мистецтво слова.

Усі види мистецтва умовно поділяють на три типи:

1. Просторові (живопис, скульптура, архітектура) – предмети, які в них зображені, сприймаються нами в їхньому просторово-статичному вигляді, тобто як розміщені в непорушному просторі, немов завмерли в ньому.

2. Часові (музика, співи, танець, пантоміма, література) – подають свій предмет у русі, у динамічному його розвиткові, що відбувається протягом певного часу.

3. Синтетичні (театр, кіно) – убирають і поєднують у цілісній формі вираження елементи як просторових, так і часових мистецтв.

Окремі види мистецтв відрізняються не лише за способом відображення життя, а й за тим матеріалом, в якому постають їхні твори та яким вони користуються для його естетичного (гр. aistheticos – чуттєвий) відтворення. Скульптура – мистецтво каменю, живопис – фарби, танець – ритмічних рухів тіла, пантоміма – жестів і міміки тощо. Література – мистецтво слова, що є найбільш гнучким матеріалом. Засобами словесної передачі можна частково відтворювати зображувальну специфіку майже кожного виду мистецтва. Зокрема поезія прийомами своєї звукової організації наближається до музики.

Літературно-художній твір – це розповідь про певну життєву подію (вигадану чи ні), що ведеться від особи реального або уявного автора з розрахунком на естетичне враження й містить у собі його передумови. Об’єктивна реальність, що відображена у творі, – це не сама життєва дійсність як така, а більшою чи меншою мірою життєподібна ілюзія реальності, здатна викликати емоційно-інтелектуальні переживання.

Епос як літературний рід. Провідні епічні жанри.

Літературний рід – це спосіб вираження художнього змісту, сукупність принципів формальної організації творів, що визначаються властивостями як предмета зображення, так і художнього мовлення. в основу сучасного поділу літератури на роди покладені принципи Арістотеля, котрий називав їх способами наслідування. „Наслідувати в одному й тому ж і одному й тому ж можна, розповідаючи про події як про щось відокремлене від себе, як це робить Гомер (мова про епос), або ж так, що той, хто наслідує, залишається сам собою, не змінюючи свого обличчя (лірика), або репрезентувати всіх зображуваних осіб як діючих і діяльних (драма)”.

Відповідно до літературних родів виділяють епічні, ліричні, драматичні та синкретичні (гр. поєднання) або мішані жанри. Жанр (фр. вид) – це історично сформований тип художнього твору, який синтезує характерні особливості змісту та форми певного виду творів, має відносно сталу композиційну будову, що постійно розвивається та збагачується.

Епос (гр. epos – слово, розповідь) – літературний рід, що відображує довкілля в його об’єктивній сутності, в перебігу подій, в сюжетному їх розвиткові, як правило, поза втручанням автора.

Основні епічні жанри:

1. Епопея (гр. epos – слово й poieo – творити) – а) епічна форма, в якій зображується цілісна картина народного життя у вигляді героїчної розповіді про минуле «Іліада», «Одіссея» Гомера, «Енеїда» Вергілія, думи; б) роман-епопея – роман, що має особливо складну будову й охоплює багатий життєвий матеріал. Напр., «Прапороносці» О. Гончара, «Тихий Дон» М. Шолохова.

2. Роман (фр. roman – римський) – велика епічна форма, в основі якої лежить зображення приватного життя людини в нерозривному зв’язку із суспільним розвитком. Напр., «Чорна рада» П. Куліша.

3. Повість – середня епічна форма, що дає ряд епізодів, котрі об’єдналися навколо основного персонажа і складають певний період його життя. „Маруся” Г.Квітки-Основ’яненка.

4. Оповідання – мала епічна форма, основана на одному епізоді з життя людини. „Олівець”, „Грицева шкільна наука” І.Франка.

5. Новела (іт. novellus – новітній) – мала епічна форма про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дією. „Новина” В.Стефаника.

6. Нарис – мала епічна форма, що аналізує нові або мало вивчені суттєві явища дійсності й визначається правдивістю зображуваних подій і фактів. „На крилах пісні” М. Коцюбинського, „На Дніпрі” І. Нечуя-Левицького.

3) Лірика як літературний рід. Тематична та жанрова класифікації ліричних творів.

Лірика – літературний рід, в якому навколишня дійсність зображується шляхом передачі почуттів, настроїв переживань, емоцій ліричного героя. Твори такого роду тісно пов’язані з поняттям „ліричний герой” – це специфічний розповідач, в особі якого знаходить свій вияв підкреслена співвіднесеність з авторським „я”, що стало простежується в межах більш-менш значної групи ліричних творів певного тематичного циклу, біографічного періоду або й творчості окремих поетів загалом.

За тематичною спрямованістю лірику поділяють на такі групи:

а) пейзажна лірика передає роздуми й почуття поета, викликані картинами та явищами природи („Гаї шумлять” П.Тичини);

б) філософська лірика порушує проблеми буття людини й суспільства („Ти знаєш, що ти – людина?” В.Симоненка);

в) інтимна (любовна) лірика виражає переживання героя, пов’язані з особистим життям („Так ніхто не кохав” В. Сосюри);

г) громадянська (політична) лірика торкається подій суспільно-політичного буття, оспівує постаті відомих історичних осіб, виявляє патріотичні почуття, любов до Батьківщини („Заповіт” Шевченка).

Жанрова класифікація:

1. Пісня – вірш, призначений для співу („Пісня про рушник” А. Малишка).

1. Епіграма (гр. epigramma – напис) – вірш дотепного змісту з несподіваною кінцівкою. Відомими авторами епіграм були І.Франко, В.Самійленко.

2. Епітафія (гр. epitaphios – надмогильний) – вірш – надгробний напис. Симоненкова „Мандрівка по цвинтарю”.

3. Епіталама (гр. epithalamios – шлюбний) – вірш із нагоди одруження. М. Рильський.

4. Медитація (лат. meditatio – роздум) – філософський вірш, в якому автор розмірковує над проблемами життя й смерті, добра й зла.

5. Елегія (гр. elegeia – журлива пісня)– вірш, що виражає настрої смутку, журби, задуми. „Журба” Л. Глібова.

6. Мадригал (іт. madrigale – пісня рідною мовою) – невеликий за обсягом вірш на любовну тему. Ф. Петрарка.

7. Ода (гр. oide – пісня) – хвалебний вірш, присвячений уславленню важливих історичних подій або видатних осіб. „Слов’янська ода” П. Куліша.

8. Псалма (гр. psalmos – пісня, гра на струнному інструменті) – вірш релігійного змісту. „Давидові псалми” Т. Шевченка.