2015-10-22
2466
Управління в ХХІ столітті – це дуже складне явище, і нам представляється системним уявленням.
Так, це:
- концепція – ідея піклування про людину, умови більш якісного задоволення її потреб;
- люди – зі здібностями, вміннями, компетенціями (статус) виконувати управлінську працю;
- наука – яка має об’єкт (людину, процеси, організації), предмет (теорію, практику і вміння проектувати ефективні системи управління), термінологію (глосарій);
- орган (будова, структура) зі здійснення управлінської діяльності;
- процес – сукупність виконання відповідних етапів функцій і задач, управлінських процедур і операцій;
- робота, ролі, що мають власну специфіку та особливості;
- стиль – культура формування відносин між керівниками і підлеглими;
- технологія – форма поєднання людей, засобів і предметів управлінської праці за для реалізації поставлений цілей (рис. 1.1).
Рис. 1.1. Управління як системне уявлення
Управління – це баланс між:
- цілями;
- ресурсами і засобами ефективного досягнення цілей;
- умовами, в яких здійснюються відносини між суб’єктом та об’єктом управління.
Адміністративний менеджмент – сучасний стиль управління, що принципово відрізняється від бюрократичних форм і методів, побудований на засадах демократії з мінімізованим втручанням держави в усі сфери суспільного буття.
Адміністративний менеджмент – суспільна наука, яка вивчає державне управління, управлінські процеси, взаємовідносини між органами виконавчої влади, а також їх взаємодію із зовнішнім середовищем.
Адміністративний менеджмент як навчальна дисципліна може бути подана у вигляді напрямів, до ключових з яких слід віднести наступні:
- методологія, аналіз базових понять і концепцій;
- історія і становлення адміністративної думки, науки;
- сучасна теорія адміністративного управління;
- системний аналіз і різні підходи до вивчення (державно-адміністративне управління як система);
- адміністрування як процес, процедури і взаємовідносини в державних установах;
- адміністративний менеджмент як політика і стратегія проведення адміністративних реформ.
Мета вивчення дисципліни "адміністративний менеджмент" — навчання застосуванню теоретичних і практичних аспектів адміністративної діяльності при розв’язанні управлінських завдань і проблем, а також ознайомлення з принциповим проблемним середовищем управлінської практики.
Об'єктом в адміністративному менеджменті (АМ) є адміністративно-державна діяльність — процес досягнення національних цілей і завдань через державні організації (дані другої Наради експертів ООН).
У контексті цього визначення предметом АМ вважають наукове обґрунтування процесу досягнення ефективного державного менеджменту внаслідок організації.
У науковій літературі теорію адміністративно-державного управління розглядають як міждисциплінарну науку (як теоретичний напрям виникла на перетині теорії політики та менеджменту). До її розвитку активно долучали досягнення інших гуманітарних наук: соціології, філософії, психології. Тісний зв'язок з наукою адміністративного управління має наука адміністративного права, спрямована на вирішення таких завдань: закріплення організації, повноважень і порядок діяльності органів виконавчої влади, механізму функціонування державної служби, форм взаємовідносин цих органів із громадянами та іншими суб'єктами адміністративного права, засобів забезпечення законності у державному управлінні тощо. Водночас між ними існує істотна відмінність, суть якої полягає в тому, що, коли теорія адміністративно-державного управління займається осмисленням об'єктивно існуючих закономірностей у сфері адміністративної діяльності і на цій основі опрацьовуються рекомендації, то предметом адміністративного права є процес реалізації цих рекомендацій через діючі юридичні нормативи.
На сучасному етапі зусилля теоретиків адміністративно-державного управління зосереджені на вирішенні низки завдань. По-перше, це пошук раціональних способів організації державного менеджменту на трьох рівнях управління: національному, регіональному та місцевому. По-друге, особливою сферою дослідження залишаються проблеми, пов'язані з підготовкою та рекрутуванням управлінських кадрів (визначення оптимальної структури штатного складу чиновників державного апарату; вимоги до менталітету і стиль роботи професійних державних службовців; боротьба з бюрократизмом та проблеми лідерства тощо). По-третє, це вдосконалення функціонування механізму державного адміністрування, а саме: розробка теорії прийняття державних рішень та політичного лідерства; методів адміністративно-державного управління в кризових і конфліктних ситуаціях тощо.
Побудова ефективної системи управління включає наступні її підсистеми (рис. 1.2).
- 1. ЦІЛЬОВА підсистема. Глобальна мета соціально-економічної системи – місія (кредо + образ). На основі місії визначається система цілей (дерево цілей). Юридично цей процес закріплюється в концепції соціально-стратегічного розвитку.
- 2. ЗАБЕЗПЕЧУВАЛЬНА підсистема. Реалізація місії і системи цілей потребує: кадрового, нормативно-методичного, інформаційного, правового, організаційно-технічного, матеріального, фінансового забезпечення.
- 3. ФУНКЦІОНАЛЬНА підсистема. Процес управління складається з основних і специфічних функцій.
До основних функцій належать: аналіз-орієнтація; планування (стратегічне планування, прогнозування), в т.ч. прийняття рішень; організування; облік; контроль; регулювання. До спеціальних функцій – оперативне планування, організація процесів, реалізація продукції тощо. Кожна функцій може бути описана як певна сукупність управлінських задач.
Рис. 1.2. Структура системи менеджменту
- 4. КЕРУЮЧА підсистема. Суб’єкт управління представляє сукупність наступних компонентів: менеджери, засоби управлінської праці (техніка), управлінська діяльність (технологія, процеси); наукове підґрунтя управлінської діяльності (канони); органічні, адаптивні організаційні структури управління; інформаційні системи (інформаційні ресурси, вироби, продукти), управлінські рішення як результати управлінської праці. В системі управління реалізуються функції і задачі управління. Визначення системи управління будується на відокремленні загальних елементів систем певного класу і різної природи. Сама загальна модель відображає залежність ефективного управління від функції цілі, засобів (методів, ресурсів) її досягнення, умов (стану зовнішнього і внутрішнього середовища. Стосовно організації, яка створює нову вартість (товари і послуги) і задовольняє суспільні потреби, така модель є ієрархічною соціально-економічною системою, яка відтворює відносини між керованою і керуючою підсистемою у вигляді контуру управління (циклу) в динамічному конкурентному середовищі.
- 5. КЕРОВАНА підсистема. Об’єкти управління (основні): персонал (людські ресурси), засоби виробництва (предмети і засоби праці), технологія, фінанси, запаси ресурсів і готової продукції, дані, продукти праці. Виробничі системи (СЕС) характеризуються: є відкритими системами; динамічними змінними і стохастичністю; унікальністю і непередбаченістю поведінки в конкретному середовищі; використанням органічних структур; протидією ентропійним чинникам; адаптацією до зовнішніх умов; цілеспрямуванням (місія) тощо. До основних законів розвитку СЕС належать: синергії, єдності аналізу-синтезу, пропорційності, самозбереження, інформованості, онтогенезу, адаптивності та ін..
- 6. ЗОВНІШНЯ підсистема. Включає мікро- і макросередовище. До мікрорівня відносять: споживачів, конкурентів, постачальників, посередників, фінансові кола, контактні аудиторії, органи влади. До макрорівня належать фактори посереднього впливу: природні, економічні, демографічні, екологічні, правові, етнічні, культурні.
- 7. НАУКОВО-МЕТОДИЧНА підсистема. Представляє парадигму концепцій, теорій, законів, закономірностей, принципів, правил, механізмів, методів, процедур – те, що забезпечує результативність і якість управлінської діяльності на практиці.
Принципи менеджменту (за Пітером Друкером)
Еволюція та історія менеджменту — його досягнень і проблем — свідчать про те, що менеджмент базується на декількох важливих принципах. Нижче наводиться короткий опис цих принципів.
q Менеджмент стосується людини, і тільки людини.
Задача менеджменту — забезпечити спільну й ефективну роботу людей, даючи їм можливість реалізувати в максимальному ступені свої сильні сторони і нейтралізуючи їхні недоліки. Саме до цього зводиться основне завдання будь-якої організації, саме тому менеджмент стає життєво важливим, визначальним фактором у вирішенні цього завдання. Зараз практично кожен з нас працює в тій чи іншій керованій — великій чи невеликій — установі, будь то комерційна чи некомерційна організація. Добробут кожного з нас залежить від якості управління. А наша здатність робити свій внесок у розвиток і процвітання суспільства залежить не тільки від нашої кваліфікації, самовіддачі і працьовитості, але й від ефективності управління організацією, у якій ми працюємо.
q Оскільки головною задачею менеджменту є інтеграція людей у єдине підприємство, менеджмент не можна відокремити від культури суспільства.
Менеджери в Німеччині, Великобританії, Сполучених Штатах Америки, Японії чи Бразилії займаються, по суті, одним і тим самим. Але спосіб виконання ними цих загальних завдань має свої особливості в кожному окремому випадку. Таким чином, одна із найважливіших проблем, з якими стикаються менеджери в будь-якій країні, що розвивається, полягає в тому, щоб виявити елементи власної традиції, історії і культури, які можна використовувати в менеджменті. Різниця між японським "економічним чудом" і відносною слабкістю економіки Індії пояснюється тією обставиною, що японським менеджерам вдалося прищепити "імпортні" концепції менеджменту на свій культурний ґрунт і домогтися того, щоб ці концепції дали багатий врожай.
q Підприємство не досягне успіху, якщо всі його працівники не будуть прагнути до загальних цілей і поділяти загальні цінності.
Без такого узагальнення організація нежиттєздатна, вона перетворюється в натовп. Таким чином, у кожної компанії повинні бути прості, зрозумілі й об'єднуючі цілі. Місія організації повинна бути сформульована досить чітко і зрозуміло. Крім того, вона повинна бути досить місткою, забезпечуючи єдність цілей та уявлень про своє призначення у всіх працівників. Цілі, які втілюють цю місію, повинні бути зрозумілими, відкритими і гласними; крім того, їх потрібно постійно підтверджувати. Головне завдання керівництва (чи менеджменту) підприємства полягає в тому, щоб продумати, сформулювати і пояснити на доступних прикладах ці цінності і цілі (як на близьку, так і на далеку перспективу).
q Менеджмент повинен давати можливість росту і розвитку як підприємству в цілому, так і кожному з його працівників окремо в міру зміни потреб і появи нових можливостей.
Кожне підприємство являє собою установу, де навчають і навчаються. Елементи навчання і розвитку повинні бути присутні на всіх рівнях підприємства. Процес навчання і розвитку повинен бути безупинним.
q Кожне підприємство складається з людей із різним рівнем кваліфікації і знань. Ці люди виконують різні види робіт. Діяльність підприємства повинна ґрунтуватися на обміні інформацією і на індивідуальній відповідальності.
Кожен працівник підприємства повинен задуматися над тим, яка мета його діяльності і подбати про те, щоб ця мета була доведена до його колег. Кожен працівник повинен подумати про те, які його обов'язки перед товаришами по роботі, і повідомити їм про це. Кожен працівник повинен подумати про те, які обов'язки перед ним мають його товариші по роботі і довести до їхнього відома, чого саме він очікує від них.
q Ні обсяги виробництва, ні будь-які інші економічні показники (підсумкові результати) самі по собі не можуть розглядатися як адекватна міра ефективності менеджменту і підприємства в цілому.
Становище на ринку, інновації, продуктивність, підвищення кваліфікації працівників, якість продукції, фінансові результати — всі ці показники є важливими складовими ефективності організації і факторами, які визначають її життєздатність. Для некомерційних установ також вимагаються "одиниці виміру ефективності" у ряді сфер, специфічних для виконуваної ними місії. Точно так само як для оцінки стану здоров'я і працездатності людини необхідно виконати певні маніпуляції, так і для оцінки "стану здоров'я і працездатності" підприємства потрібно виконати ту чи іншу сукупність вимірів. Категорія ефективності — це невід'ємна складова діяльності підприємства і його керівництва. Ефективність потрібно регулярно вимірювати і постійно підвищувати.
q Нарешті, найважливіше: реальні результати діяльності будь-якого підприємства виявляються тільки поза цим підприємством.
Результат діяльності будь-якої компанії — задоволений споживач. Результат діяльності лікарні — хворий, який видужав. Результат діяльності навчального закладу — людина, яка чомусь навчилася і здатна застосувати отримані знання на практиці. На долю підприємства залишаються одні витрати.
