Свинець та його сполуки

Свинець та його сполуки зустрічаються у багатьох промислових процесах та побуті (добування та виплавка свинцю, свинцеві акумулятори, застосування свинцевих білил, пайка, механічна обробка кришталю, забруднення повітря, води та продуктів харчування тетраетилсвинцем тощо).

Токсичність різноманітних сполук свинцю подібна, різниця у силі токсичної дії залежить від їх розчинності у рідинах організму, перш за все – шлунковому соку. Сполуки свинцю, що нерозчинні у воді, добре розчиняються у шлунковому соку, тому переважає аліментарний шлях надходження цього елементу до організму. Крім того, через дихальні шляхи здатні надходити летючі сполуки свинцю та пил, що їх містить.

З продуктами харчування в організм людини потрапляє до 70% всієї добової кількості свинцю. У вітчизняних продуктах найбільш високі рівні вмісту свинцю визначаються у консервах в бляшанках, свіжій та мороженій рибі, пшеничних висівках, желатині. Підвищений його вміст в коренеплодах, вирощених на землях поблизу автомагістралей.

В багатьох населених пунктах найбільшим джерелом викидів свинцю є транспорт. Свинець у вигляді тетраетилсвинцю та тетраметилсвинцю додають у бенщин для підвищення в ньому вмісту октану. На вихлоп автомобілей, що використовують етильований бензин, зазвичай припадає більше 90% викидів свинцю в атмосферу. Товарні вагони, сейфи, складські приміщення опечатують свинцевою пломбою.

У крові свинець циркулює у вигляді фосфорнокислого свинцю або у вигляді колоїду. Виділяється свинець через товстий кишечник у вигляді нерозчинного сірчанокислого свинцю.

Основна частина свинцю (до 75%) депонується у кістках у вигляді трифосфату. Свинець, що відклався в кістках у вигляді нерозчинної сполуки, не чинить безпосереднього отруйного впливу.

Алкоголізм, перевтома, голодування та інфекційні захворювання призводять до мобілізації свинцю з депо та його надходженню у кров.

Свинець та його сполуки являються протоплазматичними отрутами, які діють на всі органи та системи організму, однак найбільші зміни відбуваються у нервовій системі. Найбільш раннім симптомом отруєння є підвищена збудливість кори головного мозку та підкоркових центрів гальмівних процесів. В результаті знижується збудливість аналізаторів (зниження смакової, нюхової та шкірної чутливості). Може виникати синювато-сіра кайма на яснах, як результат відкладання сірчанокислого свинцю. Шкіра має землистий колір через спазм судин. У крові з’являються дегенеративні еритроцити, що згодом призводить до свинцевої анемії. При тривалому надходженні свинцю до організму виникають функціональні ураження центральної нервової системи, які призводять до виникнення поліневритів, шлункових та кишкових спазмів.

Дослідження доказали, що у значному ступені ризику свинцевого отруєння піддаються діти, особливо молодшого віку. Це пояснюється тим, що дитячий організм сорбує до 40% поглинутого з їжею свинця, в той час як організм дорослої людини – всього від 5 до 10%.

Смертельна доза свинцю залежить від того, у вигляді якої сполуки він надійшов до організму: для ацетату свинцю вона становить близько 50 г, для свинцевих білил – 20 г.

Ртуть та її сполуки

Ртуть при нормальних умовах – рідкий сріблястий метал, який здатний до випаровування. Пари ртуті важче повітря у 7 разів і тому накопичуються у нижніх шарах повітря. Найчастіше із ртуттю людина стикається при використанні приладів, що містять металічну ртуть та її пари (термометри, рентгенівські та люмінесцентні лампи). Пари ртуті добре сорбуються деревиною та штукатуркою, звідки можуть при певних умовах повертатися у повітря.

Отруєння можливе при надходженні ртуті до організму через дихальні шляхи. Основна частина ртуті накопичується у печінці та нирках. Виведення переважно відбувається з сечею та калом.

При хронічному отруєнні вражаються переважно нервова та видільна системи, а також шлунково-кишковий тракт. Симптомокомплекс отруєння має виражений характер і отримав назву меркуріалізму. Хронічне отруєння супроводжується з ураженням шлунково-кишкового тракту, що проявляється у вигляді синьої кайми покраю ясен (відкладення сірчаної ртуті), з’являється гінгівіт, стоматит, ентероколіт, враження печінки. Порушується діяльність центральної нервової системи, що виражається у послабленні гальмування і переважанні збудливих процесів при одночасному виснаженні коркових процесів. З’являється тремор кінцівок, повік, губ, язику, скелетних м’язів. Характерні поліневрити та парези. Найбільш важким захворюванням є ртутна енцефалопатія з порушеннями психіки та інтелекту.

Смертельна доза розчинних солей ртуті становить 0,5 г., каломелі – 1-2 г.

Ртуть («метал смерті», «живе срібло»). Цей важкий метал присутній майже у всіх морських продуктах, матеріалі для зубних пломб, багатьох косметичних засобах, пестицидах, фунгіцидах.

Ельба вважається найбільш забрудненою рікою у Західній Європі. Її води постійно отруюються викидами промислових комбінатів Германії, Чехії, Словакії. Води цієї річки несуть щоденно 112 кг ртуті, 186 кг олова. Підраховано, що щорічно в природне середовище Германії викидається 370 тон ртуті.

Небезпека ртуті в тому, що вона діє безсимптомно. Незворотні процеси в організмі починаються непомітно: з'являється головний біль, гловокружіння, запалення ясен, труднощі у концентрації уваги, нудота, безсоння, випадіння волосся.

Тільки через деякий час порушується мова, з'являється стан страху, нервовість або сонливість, втрачається імунітет. В кінці зникає рухливість суглобів.

Ртуттю отруюється борошно, хліб, риба. У 1980 р. було виявлено отруєння 1600 немовлят в Аргентині, пелюшки яких були продензифіковані препаратом, що містив ртуть.