Особливості спілкування дитини з батьками

Криза 3-х років змінюється стабільним станом. Однак і надалі чергуватимуться періоди відносного спокою і емо­ційного напруження, що значною мірою залежить від сти­лю спілкування дорослого з дитиною.

3-річна дитина починає відчувати свою самостійність, що втішає її. Однак дитині важко дається перехід до нових форм спілкування: від «мама-малюк», «тато-малюк» до «мама-тато-малюк». Її не влаштовує, що мама і тато на­лежать не лише їй - вона обурюється, ревнує. З часом ди­тина приймає ці нові форми спілкування, однак пильно стежить за батьками, нерідко надаючи перевагу спочатку одному, а через деякий час - іншому. Пізніше ревнощі минають, дитина встановлює душевну рівновагу, однаково любить і маму, і тата.

У неповній сім'ї дитина з часом починає усвідомлю­вати, що із батьків, наприклад, у неї є лише одна мама, це вселяє їй хвилювання, стурбованість, підвищує збуд­ливість нервової системи. За таких обставин мама повин­на подбати, щоб хтось із рідних і близьких чоловіків до­поміг малюку справитися з нереалізованою потребою у татові.

У старшому дошкільному віці дитина за правильного виховання починає діяти самостійно, однак потребує бать­ківської ласки. 5-6-річні діти набувають більшої врівно­важеності, особливо, якщо вони задоволені своїм станови­щем у сім'ї і собою.

Труднощі виникають, коли дитина перестає бути єди­ною, оскільки у сім'ї несподівано для неї з'являється друга дитина - братик чи сестричка, на яких переключа­ється увага батьків. У цей час дуже важливо, щоб батьки приділяли належну увагу своїй першій дитині, щоб вона не почувала себе обділеною їхнім теплом, опікою, не втрачала впевненості у собі, не переживала з приводу ста­новища у сім'ї. За таких умов перша дитина не лише не ревнуватиме батьків, а й відчуватиме себе старшою сес­тричкою (братиком). Якщо в цей період дитину, яка рані­ше не відвідувала дошкільний заклад, відправляють ту­ди, вона думатиме, що ці зміни сталися у її житті через новонародженого. Тому до дошкільного закладу первіс­тка слід віддавати задовго до появи у сім'ї другої дитини, допомагаючи йому адаптуватися до нової ролі, здобути впевненість у здатності справитися з усіма своїми новими обов'язками.

Характер спілкування дитини з батьками значною мі­рою залежить і від того, якого стилю при цьому вони дот­римуватимуться. За авторитарного стилю спілкування батьки надають перевагу вказівкам, дисциплінарним стяг­ненням, покаранням, придушенню ініціативи, примусу. Часто вони чекають від своєї дитини досягнень, які пере­вищують її можливості, що формує у неї комплекс непов­ноцінності. Дотримання ліберально-потурального стилю нерідко призводить до вседозволеності, спотворює уявлен­ня дитини про те, що можна і чого не можна, за надмірних проявів любові не дає змоги сформуватися у ній самостій­ності й активності. Найефективнішим є демократичний стиль спілкування, який спирається на потреби дитини у позитивних емоціях, вимогливість, визнання її особистос­ті і досягнень. У такій комунікативній практиці батьків домінують навіювання і переконання.