Суть та основні форми міжнародної економічної

інтеграції……………………………………………………………30 хв.

2. Європейський Союз………………………………………………..30 хв.

3. Північноамериканська угода про вільну торгівлю……………25 хв.

4. Основні інтеграційні об'єднання в інших регіонах світу………25 хв.

5. Економічна інтеграція в СНД………………………………………30 хв.

Заключна частина……………………………………………..……15 хв.

Матеріально-технічне забезпечення: схеми, графіки, діаграми, таблиці, нормативні та законодавчі акти.

Джерела і література: 6,7,11,13,25,31,32,34,35,36,38,48.

1. Суть та основні форми міжнародної економічної інтеграції

Процес міжнародної економічної інтеграції обумовлений розвитком і поглибленням міжнародного поділу праці, в результаті чого національні економіки зближуються й взаємопроникають. Очевидною стає взаємозалежність країн на основі більш тісних регіональних зв'язків.

Міжнародна економічна інтеграція є найвищою формою прояву інтернаціоналізації господарського життя світового співтовариства. Вона відбувається у межах як кожної із основних груп країн, так і між окремими країнами з різних груп. Це зумовлено тим, що міжнародна економічна інтеграція охоплює такий важливий механізм економічної системи, як господарський, у якому є не лише базисні, але й надбудовні елементи суспільства. На певному її етапі зближуються національні, економічні та політичні структури групи країн, формуються форми взаємодії між ними.

Міжнародна економічна інтеграція суттєво відрізняється від звичайного економічного співробітництва країн тим, що на її основі: формується міжнародний господарський комплекс з власною структурою та органами управління. Спільні умови господарської діяльності визначаються й погоджуються як усередині кожної країни, так і на міжнародному рівні;

• зростає можливість об'єднання різноманітних ресурсів для спільного вирішення соціально-економічних проблем;

• основою інтеграційної діяльності є не лише зовнішньоторговельний обмін, а й взаємодія в галузі виробництва і науки на пільгових, порівняно з іншими країнами, умовах;

• інтеграційне співробітництво має комплексний і довготривалий характер.

Основними передумовами міжнародної економічної інтеграції є такі:

а) соціально-економічна однорідність національних господарств, близькість рівнів їх економічного розвитку;

б) сучасна науково-технічна революція, яка спричинила якісні зміни в продуктивних силах;

в) спільність проблем соціально-економічного характеру, які стоять перед країнами, що інтегруються;

г) тривалий період взаємного економічного співробітництва групи країн;

д) географічна близькість країн, що інтегруються;

є) цілеспрямована політика держав, зацікавлених у розвитку інтеграційних процесів.

Отже, міжнародна економічна інтеграція є об'єктивним процесом розвитку стійких економічних зв'язків і суспільного поділу праці національних господарств, що близькі за економічним рівнем. Цей процес охоплює зовнішньоекономічний обмін і сферу виробництва, веде до тісного переплетення національних господарств, до створення регіональних господарських комплексів. Конкретні форми економічної взаємодії між країнами-учасницями залежать від рівня їх господарського розвитку.

Суть міжнародної економічної інтеграції проявляється в її характерних рисах, а саме:

1) міждержавному регулюванні економічних процесів;

2) поступовому формуванні міжнародного господарського комплексу із загальною структурою відтворення;

3) усуненні адміністративних та економічних бар'єрів, які пере­шкоджають вільному рухові товарів, капіталів, робочої сили та ресурсів у межах регіону;

4) зближенні внутрішніх економічних умов у державах, які беруть участь в інтеграційних об'єднаннях.

В економічній літературі подається дуже багато визначень суті міжнародної економічної інтеграції, які дуже близькі між собою за змістом. Тому, на нашу думку, міжнародну економічну інтеграцію можна визначити як процес зближення, взаємоприс-тосування національних економік у межах єдиного економічного простору та проведення узгодженої між державами економічної політики.

Інтеграційні процеси в міжнародній економіці мають такі позитивні наслідки:

• з'являються передумови використання переваг економіки регіону через розширення ринку;

• відбувається обмін досвідом структурної перебудови у транс­формаційні періоди;

• створюється більш стабільне середовище для взаємної торгівлі;

• стає можливою підтримка молодих галузей виробництва через попит на товари цих галузей у межах регіону.

Процес інтеграції відбувається тоді, коли дві або більше країн об'єднуються разом для створення ширшого економічного простору. Для цього країни укладають між собою інтеграційні угоди, сподіваючись при цьому на економічну вигоду. Іноді вони можуть також переслідувати політичні та інші цілі.

Найбільш інтенсивний розвиток інтеграційні процеси дістали у другій половині XX ст. Вони набули різних організаційних форм. Найбільш поширеними на мікрорівні є:

• спільне будівництво господарських об'єктів;

• спільне проведення геологорозвідувальних та пошукових робіт;

• спільне проведення проектно-конструкторських робіт;

• спеціалізація й кооперація виробництва;

• спільні підприємства;

• міжнародні науково-виробничі, господарські та економічні організації.

Нині інтеграційні процеси носять переважно регіональний характер. Вони реалізуються через формування таких міжнародних регіональних інтеграційних угруповань як: зона преференційної торгівлі, зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний союз.

Зона преференційної торгівлі є початковою стадією регіональної інтеграції, країни-учасниці якої скасовують між собою торговельні обмеження для певних видів товарів (часто її називають іще промисловою зоною вільної торгівлі, оскільки здебільшого йдеться про промислові товари). На цій стадії полегшуються умови для_; руху економічних ресурсів. Сьогодні на ній перебуває переважна; більшість регіональних інтеграційних об'єднань світу.

Зона вільної торгівлі — основною її відмінністю є те, що кожна країна такого об'єднання продовжує проводити свою власну політику стосовно країн, що не є членами даного торговельного проектору. А що стосується країн — учасниць такої інтеграції, то між ними не допускаються ніякі торговельні бар'єри. Найвідомішою зоною вільної торгівлі є Європейська асоціація вільної торгівлі

(ЄАВТ). Вона була створена у 1960 р. на основі угоди семи захід­ноєвропейських країн: Великої Британії, Австрії, Данії, Норвегії, Швеції, Швейцарії і Португалії. У зв'язку з більш високим рівнем інтеграції у Європейському Союзі сьогодні ЄАВТ втратила своє значення в цьому регіоні. Іншими відомими прикладами такої інтеграції, які нині успішно функціонують у світі, є Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА), Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі, Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН).

Митний союз, як і попередня форма інтеграційного об'єднання, усуває бар'єри в торгівлі товарами серед країн — учасниць цього союзу. Але, крім цього, митний союз передбачає спільну торговельну політику стосовно тих країн, що не входять до митного союзу. Як правило, це проявляється при узгодженні мита, за допомогою якого імпорт країн, що не входять у митний со­юз, обкладається однаковим розміром мита на території країн митного союзу. Прикладами такої форми інтеграції можна назвати Європейське економічне співтовариство, яке пізніше переросло у Європейський Союз, та об'єднання країн Карибського басейну (CARICOM).

Спільний ринок не має торговельних бар'єрів і характеризується спільною зовнішньоторговельною політикою. Така форма інтеграційного об'єднання передбачає на його території не лише віль­ний рух товарів і послуг, а й вільне переміщення капіталів, робочої сили і технологій. При такій формі інтеграції починається співро­бітництво країн-учасниць не лише безпосередньо у сфері виробництва, а й у правовій і податковій політиці та у сфері зайнятості. Прикладом успішного функціонування спільного ринку може бути Європейське економічне співтовариство (нині ЄС).

Економічний союз — це таке інтеграційне об'єднання, яке включає функції попередніх і передбачає узгодження та гармонізацію внутрішньої і зовнішньої політики країн-учасниць у еко­номічній, соціально-культурній, військовій та екологічній сферах.

Держави, що є членами економічного союзу, погоджують між собою грошово-кредитну, податкову політику та державні витрати. Крім того, учасники цієї інтеграції повинні використовувати на своїй території спільну валюту. Функціонування економічного союзу вимагає створення міжнаціональних керівних органів по управлінню такою формою інтеграційного об'єднання.

2. Європейський Союз

Сьогодні у межах світового господарства налічується близько 100 інтеграційних угруповань. Найбільш розвиненим серед них є Європейський Союз (ЄС). До свого нинішнього рівня розвитку ЄС і пройшов складний і тривалий період.

Свій початок західноєвропейська інтеграція бере з 1951 року, коли була підписана угода про утворення Європейського об'єднання вугілля та сталі (ЄОВС) — зони преференційної торгівлі, до якої увійшли шість країн: Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідер­ланди і Люксембург. У 1957 році вони підписали «Римський договір» про створення Європейського Економічного співтовариства (ЄЕС), яке хоча й було митним союзом, але мало також деякі риси пильного ринку. У 1973 р. до ЄЕС приєдналися Велика Британія, Данія, Ірландія, у 1981 р. — Греція, а у 1986 р. — Португалія та Іс­панія. На сесії ЄЕС у 1991 р. було підписано угоду між ЄЕС та Європейською асоціацією вільної торгівлі (заснована 1960 р. — нараховувала тоді сім країн) про створення Європейського економіч­ного простору.

Згідно з Маастрихтським договором 1991 р. на базі ЄЕС було створено Європейський Союз, який набув чинності з 1 листопада 1993 р. Після приєднання у 1995 р. до ЄС ще чотирьох країн — Ав­стрії, Норвегії, Швеції та Фінляндії кількість членів ЄС збільшилася до п'ятнадцяти. Упродовж усього часу свого існування ЄС виступає центром, що стимулює загальноєвропейський інтеграційний

Отже, нині до складу ЄС входять 25 держав Західної, Північної та Центральної Європи. Загальна чисельність населення цього інтеграційного об'єднання перевищує 450 млн. На долю ЄС припадає більше 30 % світового експорту, тоді як у США — 12, а у Японії— 9%.

Інтеграційні процеси у ЄС продовжують поглиблюватись. За­вершено утворення єдиної валютної системи, що дало змогу 12 державам альянсу ввести в обіг з 1 січня 2002 р. на своїй території спільну валюту «евро», яка замінила національні валюти. Інші країни ЄС поки що продовжують використовувати в себе власну валюту — з різних причин. А саме — Велика Британія, Данія і Швеція на проведеному у себе референдумі з цього питання про­голосували проти єдиної валюти, а 10 нових членів ЄС ще не гото­ві на такий перехід через певні економічні причини: рівень інфля­ції та бюджетного дефіциту перевищує у них 2 %, рівень безробіття складає у Польщі 19 %, Словаччині — 16,6, Литві — 11,7, Латвії -10,5 %, тоді як до розширення ЄС у 2004 р. він дорівнював у серед­ньому 8 % серед п'ятнадцяти членів Співтовариства.

Механізм функціонування ЄС базується на політико-право-вій системі управління, яку складають міждержавні, наднаціона­льні органи. До головних із них належать Європейська комісія, Європейська Рада, Європейський парламент, Рада Міністрів, Суд ЄС, Економічний і Соціальний комітет, Комітет регіонів та Лічильна палата.

Європейська комісія є виконавчим органом Європейського Союзу, який подає на затвердження Ради Міністрів проекти законів, здійснює нагляд за виконанням угод, дотриманням митного режиму, контролює податкову політику, здійснює фінансування зі своїх фондів, самостійно веде переговори з третіми країнами, розпоряджається спільним бюджетом. Цей орган, що складається з 20 членів, призначається національними урядами терміном на 5 років. Члени Комісії діють в інтересах розвитку всього ЄС і формально незалежні від урядів своїх країн. Комісія є колегіальним органом, усі її рішення приймаються простою більшістю голосів.

Рада Міністрів — це законодавчий орган ЄС, до якого входять представники 25 країн-членів на рівні міністрів. Він ухвалює рішення щодо реалізації єдиної політики Співтовариства, які є обов'язковими для виконання цими країнами. Рішення Ради Міністрів ухвалюється більшістю голосів. А кількість голосів кожної країни ЄС залежить від її розмірів.

Європейський парламент — це орган, що контролює діяльність Європейської комісії і затверджує бюджет ЄС. Парламент обира­ють шляхом прямого загального голосування за виборчими про­цедурами країн — членів Співтовариства. Депутати національних парламентів одночасно можуть бути і членами Європейського па­рламенту. До складу Європарламенту обирають 626 депутатів, які займаються законотворчою діяльністю. Цей орган ЄС є переваж­но консультативним, оскільки він консультує Раду і Комісію з найбільш важливих питань ще до прийняття рішень. Пропозиції Парламенту не є для Ради і Комісії обов'язковими.

Європейська Рада утворена у 1974 р. За своїм статусом вона розробляє загальну політику Співтовариства. До її складу входять глави держав і урядів країн — членів ЄС. Робота цього органу про­ходить у формі нарад або сесій двічі на рік. Європейська Рада ви­значає головні напрями економічного і політичного співробітниц­тва у Європі.

Європейський Суд забезпечує дотримання законності через ви­конання прийнятих договорів. Це вищий судовий орган ЄС де діє принцип верховенства закону Співтовариства над законом країн спільноти. За Маастрихтською угодою Європейський Суд маєправо застосовувати штрафні санкції щодо країн, які порушуоть законодавчі акти ЄС. Проте до 1992 р. практичне застосування цього законодавства мало в основному декларативний характер.

Крім цих основних органів ЄС, у ньому функціонують ще різні комітети, комісії, фонди. До них належать Економічний і соціальний комітет, Контрольно-ревізійна палата, Комітет регіонів, Євроатом та деякі інші. їхня діяльність, на відміну від фондів, носить в основному консультативний характер.

Майже 50- річний досвід існування Європейського співтовариства свідчить про високі результати розвитку цього інтеграційного угрупування. За цей час у ЄС спостерігалися швидкі темпи економічного зростання майже всіх країн Спільноти, низький рівень інфляції, безробіття, високі платоспроможність і рівень споживання населення. Країни ЄС володіють нині новими техноло­гіями, високими стандартами виробництва, охорони довкілля, значними ринками капіталів. Тому сьогодні більшість країн Європи, що не є членами ЄС, хочуть найближчим часом вступити до цього інтеграційного об'єднання.

Серед країн — претендентів на вступ до ЄС є і Україна. Але вона дуже відстає за рівнем свого економічного розвитку від країн — членів ЄС. Тому її вступ до ЄС не може бути швидким. Для цього Україні потрібно вступити до Світової організації торгівлі, підвищити щорічні темпи економічного зростання до 6—7 %, привести своє законодавство у відповідність із вимогами законодавства Є С в усіх сферах, знизити рівень інфляції до 3—4 %, а рівень безробіття—до 8 %.

Основними документами, що визначають стратегію інтеграції України до ЄС, є Угода про партнерство і співробітництво, яка бу ла підписана в Люксембурзі 14 червня 1994 року і вступила в дію і 1 березня 1998 року, та План дій у рамках європейської політики суспільства. Уже 2007 року Україна може провести переговори про створення митного союзу з ЄС для поступового усунення бар'єрів дасть змогу Україні отримати статус асоційованого члена ЄС, брати участь у переговорах стосовно різних питань співробітництва зі Співтовариством, сприятиме полегшеному доступу до фінансових ресурсів ЄС. У період з 2007 по 2011 роки можливе повне'виконання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, яке створить реальні передумови для вступу нашої держави у це інтеграційне об'єднання.

3. Північноамериканська угода про вільну торгівлю

Одним із найбільших інтеграційних об'єднань країн світу є Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА), яка включає США, Канаду і Мексику. На це угрупування з населен­ням понад 370 млн. осіб припадає 20 % від Усієї світової торгівлі. Обсяг ВВП цих трьох країн складає більше 10 трлн. дол.

Передумови виникнення Північноамериканської зони вільної торгівлі склалися у зв'язку з проникненням у Мексику американських ТНК, які отримали там значні пільгові умови у виробничій і торговельній діяльності. Одночасно з цим американський капітал про­ник в основні галузі канадської економіки. Безпосередньому утворенню НАФТА у вересні 1992 року передувала зона вільної торгівлі між США і Канадою за угодою, укладеною між ними у 1988 р.

Основними положеннями створеного інтеграційного об'єднання НАФТА є наступні:

1) усунення митного бар'єру на товари країн — членів НАФТА у торгівлі між собою;

2) захист ринку США, Канади і Мексики від експансії європейських та азійських компаній;

3) полегшення умов взаємних капіталовкладень;

4) порядок врегулювання торговельних конфліктів між учасниками НАФТА;

5) створення спільних комісій для вирішення проблем, пов'язаних із захистом довкілля.

6) Економіки США та Канади тісно пов'язані між собою — амери­канські монополії контролюють майже половину обробної та гірничо-видобувної промисловості Канади, тоді як США є залежними від сировини з Канади. Що ж до Мексики, то очікувалося, що вона внаслідок цієї інтеграції скоротить свій перехід до економічно розвинених країн з 50 до 15 років. За планами організаторів НАФТА повноцінний спільний ринок цих трьох країн може бути створений до 2010 року.

Північноамериканське інтеграційне об'єднання НАФТА за основними економічними показниками перевищує ЄС, а з поширенням у майбутньому зони вільної торгівлі на Латинську Америку підводить базу під створення міжконтинентального ринку товарів і послуг. Специфічність цього тристороннього угрупування визначається характеристикою певних особливостей, які значною мірою відрізняють його як від західноєвропейської, так і від інших моделей міжнародної економічної інтеграції.

По-перше, країни, що об'єдналися у північноамериканське інтеграційне угрупування НАФТА, мають різні рівні економічного розвитку. А саме: рівень США і Канади набагато вищий від рівня

розвитку Мексики.

По-друге, США є центром цього інтеграційного об'єднання, оскільки володіють величезним науково-технічним потенціалом і конкурентоспроможною економікою. Основні інвестиційні та то­ргові потоки в межах НАФТА спрямовані зі США або до США. Так, більша частина зовнішньоторговельного обороту Канади (72 %) і Мексики (63 %) припадає на торгівлю зі США. Що ж стосується мексикансько-канадських торговельних та інвестиційних зв'язків, то вони є надто слабкими.

По-третє, північноамериканська зона вільної торгівлі об'єднує лише три країни, які досить великі за територією, населенням та економічним потенціалом.

По-четверте, НАФТА не має, на відміну від ЄС, наднаціональних органів управління, які б регулювали тристоронні відносини між цими країнами, хоча ця угода про зону вільної торгівлі мас досить широкомасштабний характер. Вона охоплює не лише торгівлю, але й виробничу сферу, інвестиційну діяльність, фінансові відносини, міграцію робочої сили та інше.

Кожна з трьох країн — учасниць північноамериканської угоди має свої економічні інтереси у цьому міжнародному інтеграційному об'єднанні. Так, США хоче перемістити до Мексики, де є дешева робоча сила, свої трудомісткі виробництва. Це дасть їм змогу скоротити витрати і підняти конкурентоздатність своєї про­дукції на світовому ринку, розширити доступ до мексиканських і канадських економічних ресурсів. Що ж стосується Канади, то во­на через інтеграцію зі США позбулася з їхнього боку протекціонізму і в такий спосіб може підвищити конкурентоздатність своїх товарів на ринках США. Інтеграція з Мексикою може суттєво збільшити її товарооборот, який раніше був незначним.

Головною причиною, яка обумовила інтеграцію Мексики зі США і Канадою, є необхідність збільшення темпів розвитку її національної економіки. Впровадження реформ, які б сприяли доступу Мексики до досягнень науково-технічного прогресу і модернізації на цій основі власного виробництва, забезпечили б значне збільшення кількості робочих місць, підвищили конкурентоздатність її товарів і послуг.

В основі інтеграційних зв'язків цих трьох країн є їх порівняльні переваги, якими вони володіють у торгівлі між собою. Так, СІЛА ма­ють перевагу в торгівлі продукцією машинобудування, сільського го­сподарства, хімічної галузі. Канада експортує у США нафту, газ, за­лізну руду, продукцію чорної металургії, целюлозно-паперової промисловості. У Мексиці порівняльні переваги мають товари нафтової та видобувної промисловості, комплектуючі для автомобільної галузі, телекомунікаційна продукція та промислове обладнання.

Учасники північноамериканської угоди НАФТА визначили своєю основною метою створення не спільного ринку зразка ЄС, а зони вільної торгівлі, яка дала б можливість кожній країні цього угрупування без перешкод і обмежень розвивати економічні відносини з іншими державами.

4. Основні інтеграційні об'єднання в інших регіонах світу

Крім двох найбільш розвинених міжнародних інтеграційних об'єднань — ЄС та НАФТА, які розглядалися вище, у різних регіонах світу функціонують ще й інші інтеграційні угрупування держав. До них можна віднести АСЕАН, МЕРКОСУР, КАРІКОМ, АТЕС, Андський пакт та деякі інші.

На Азійському континенті основними інтеграційними об'єднаннями є Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН) та Азійсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС).

АСЕАН — це інтеграційне утрупування держав, що утворило­ся в 1967 році. Воно включає в себе дев'ять країн Південно-Східної Азії — Бруней, В'єтнам, Індонезію, Камбоджу, Лаос, Малайзію, Сінгапур, Таїланд та Філіппіни. Невисокий ступінь зрілості інтеграційних процесів цього об'єднання свідчить, що воно лише формувалося впродовж перших 15 років. Нарешті у 1992 р. його учасники поставили перед собою мету утворити протягом наступних 15 років (до 2007 р.) повноцінну зону вільної торгівлі шляхом поетапного зниження тарифів усередині неї.

Слід відзначити, що за 30-річну історію свого існування країнам — учасницям АСЕАН майже вдалося реалізувати поставлену мету. Сьогодні тут інтеграційні процеси надійно охоплюють мікрорівень на основі діяльності багатонаціональних компаній. Одночасно кожна з країн АСЕАН тісно пов'язана з економікою США, Японії, Південної Кореї, Гонконгу, Тайваню. Значна частина їхньої зовнішньої торгівлі припадає на торгівлю місцевих філій з ТНК цих країн. Найбільшого успіху у цій торгівлі досягла Японія, яка не є учасницею АСЕАН. Вона використовує сировину цих країн для виробництва готових товарів, що потім експортуються назад у ці ж країни. Цьому сприяють пільгові митні тарифи для спільних підприємств, які створила Японія та інші держави і країнами АСЕАН.

Зовсім інша ситуація має місце у питанні зближення національних господарств країн АСЕАН. Ці процеси ще не набули туї достатнього розвитку. Відсутність міжнаціональних органів управління зазначеного інтеграційного об'єднання і пояснює в основному таку ситуацію.

Азійсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС) утворилося у 1989 році внаслідок підписання угоди про співпрацю між 12 країнами цього регіону, а саме — США, Канадою, Японією, Австралією, Південною Кореєю, Брунеєм, Малайзією, Індонезією, Новою Зеландією, Сінгапуром, Таїландом, Філіппінами. Пізніше до них приєдналися поступово ще 9 країн: Китай, Гонконг, Тайвань (у 1991 p.), Мексика та Папуа — Нова Гвінея (у 1993 p.), Чилі (у 1994 p.), Росія, В'єтнам та Перу (у 1997 p.).

Це інтеграційне об'єднання є найбільшим у світі як за територією і населенням, так і за економічними показниками. Зокрема, частка країн АТЕС у світовому ВВП становить 54 %, у міжнародній торгівлі — 41,5, у золотовалютних резервах — 80 %. АТЕС являє собою міждержавне об'єднання, що має консультативний характер. Головною метою цього угрупування є узгодження полі­тики в галузі торгівлі та інвестицій, співробітництво в таких галу­зях, як енергетика, транспорт і телекомунікації, туризм, охорона довкілля. У 1993 р. в межах угоди по АТЕС утворено Комітет з торгівлі та інвестицій. Згідно з планами АТЕС до 2020 р. передбачається створення зони вільної торгівлі.

Іншим великим інтеграційним об'єднанням у світі є МЕРКОСУР. Це спільний ринок чотирьох країн Латинської Америки (Аргентини, Бразилії, Парагваю та Уругваю), які заснували у 1991 р. це економічне співтовариство, котре почало функціонувати з 1 січня 1995 р. МЕРКОСУР є великим регіональним торговельно-економічним угрупуванням, що об'єднує ці держави, загаль­на чисельність яких становить близько 220 млн. осіб, а сукупний ВВП складає понад 560 млрд. дол.

Результатом об'єднання Аргентини, Бразилії, Парагваю та Уругваю є те, що 90 % взаємної торгівлі цих країн звільняється від будь-яких тарифних бар'єрів, що ж до імпорту з третіх країн, то стосовно них запроваджуються єдині тарифи та митні правила. Для управління процесом інтеграції в 1994 р. були створені такі інституції:

· Рада спільного ринку (у складі міністрів закордонних справ цих країн);

· Група спільного ринку, яка є виконавчим органом МЕРКОСУР;

· Технічні комісії, які підпорядковані Групі спільного ринку і займаються питаннями торгівлі, митного регулювання, технічних норм, валютно-фінансової політики, транспорту, сільського господарства, енергетики та технології. Незважаючи на те, що всі чотири країни відчули реальні економічні вигоди від членства в МЕРКОСУР, наприкінці XX та на початку XXI ст. у них виникли серйозні труднощі, пов'язані з величезними зовнішніми боргами цих держав. До виникнення такої ситуації призвели високі темпи інфляції в Аргентині і Бразилії, а також те, що економіка Парагваю і особливо Уругваю не є достатньо відкритими, що не дозволяє зблизити господарські структури і модернізувати промисловість цих країн, яка сьогодні не може конкурувати з партнерами по МЕРКОСУР. Існує також небезпека, що розрив в економічному розвитку країн цього інтеграційного об'єднання може поставити Уругвай і Парагвай у залежність від Аргентини і Бразилії, які, впоравшись з фінансовою кризою у себе, знову нарощують темпи економічного зростання.

У цілому перспективи МЕРКОСУР оцінюються як сприятливі, і навіть можлива його інтеграція в майбутньому в Північноамериканське угрупування НАФТА.

До інших інтеграційних угрупувань, які є у світовому госпо дарстві, можна віднести Андську групу, КАРІКОМ, ЦАСР, АФЕС. Але якщо перші три названі об'єднання країн вже функціонують, то Африканське економічне співтовариство (АФЕС) лише створюється на основі вже діючих субрегіональних угрупувань країн цього континенту.

Андська група створена в 1969 р. деякими колишніми членами Латиноамериканської асоціації вільної торгівлі (ЛАВТ) — Болівією, Венесуелою, Еквадором і Перу. Це інтеграційне об'єднання є типовим прикладом спільного ринку, в якому діють єдині зовнішні Тарифи, обмеження на приплив іноземних інвестицій та узгоджена інтеграційна політика в економічній та соціальній сферах.

Іншим регіональним прикладом інтеграційного об'єднання у формі спільного ринку виступає КАРІКОМ. Воно створене у 1973 р. і включає 14 країн Карибського басейну, які мають домов­леність між собою про вільну торгівлю і єдиний зовнішній митний тариф стосовно третіх країн.

У 1960 році п'ять країн Центральної Америки (Гватемала, Го­ндурас, Коста-Ріка, Нікарагуа і Сальвадор) утворили інтеграційне об'єднання у вигляді Центральноамериканського спільного ринку (ЦАСР). Вже у перший рік його існування країнам — учасницям цього угрупування вдалося усунути майже 80 % торговельних об­межень. Але політичні проблеми, які мають місце всередині регіо­ну, перешкоджають подальшому розвитку цього інтеграційного об'єднання. Серйозною причиною труднощів тут є те, що вигоди від інтеграції отримали в основному більш багаті і економічно розвиненіші країни-учасниці.

Аналіз розглянутих вище регіональних інтеграційних об'єднань дає можливість зробити висновок, що при утворенні таких угрупувань географічна близькість часто є однією із основних їх складових. Вона сприяє зменшенню транспортних витрат, легшому впровадженню єдиних норм і стандартів через близькість культур, мов, традицій, які формують їхні спільні інтереси.