Глобальні економічні проблеми вирішення екологічних проблем

Проблеми екологізації глобальних відносин, міжнародного науково-технічного та економічного співробітництва, охорони навколишнього середовища вперше були висунуті у другій третині XX ст.

Вони стосувалися організаційних і фінансових заходів з міжнародного співробітництва у проблемах охорони довкілля. Тоді ж при ООН була створена Рада керівників програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП). У 1973 р. ця Рада визначила основні напрями співробітництва, що охоплюють такі проблеми як: охорона здоров'я та підвищення добробуту населення, охорона ґрунтів і вод та боротьба з пустелями, освіта й інформаційне забезпечення охорони природи, захист ресурсів Світового океану, охорона рослинності, диких тварин, генетичних ресурсів, проблеми енергетичних ресурсів та енергозбереження.

Світове співтовариство було зорієнтоване на пошук ефективних шляхів розв'язання екологічних проблем соціально-економічного розвитку, усунення загрози глобальної екологічної катастрофи, асигнування у сферу природи та раціоналізації природокористування.

Відтоді в розв'язанні проблем ліквідації екологічної небезпеки господарювання, нейтралізації шкоди природним ресурсам і біосфері активну участь беруть економісти-екологи, представники промисловості та аграрної сфери.

Усе це створило умови, щоб людство усвідомило необхідність світової системи господарювання, взаємовідносин з навколишнім середовищем. Адже біосфера, всі її ресурси, їх стабільність і відтворення є найважливішими передумовами існування людства. Людство усвідомило, що земна біосфера є єдиною системою і вимагає системного підходу з боку вчених-економістів та виробників. Проблема екології, за їх висновками, є планетарною, глобальною.

Тому на початку XXI ст. в розвитку людської цивілізації, прискоренні науково-технічного прогресу набирають сили нові тенденції та підходи до масштабів, способів і методів господарювання. Останні пов'язані з інтенсифікацією та інтеграцією сфер і галузей виробництва, з міжнародним моніторингом природного середовища, ефективних економічних механізмів розв'язання екологічних проблем, раціоналізації природокористування, від­творення екології, якості навколишнього середовища.

Технологія виробництва у згаданих умовах має ґрунтуватися на еколого- економічних принципах. Отже, завдання економічної науки полягає в тому, щоб сформувати єдиний еколого-безпечний господарсько-економічний простір на планеті. А це вимагає від кожної держави політичних та економічних заходів у макроеконо-мічній політиці, здійснення в перспективі заходів у сферах руху капіталів, валютних коштів, оптимізації балансів інвестицій та за­ощаджень з урахуванням еколого-економічних умов. А також це передбачає міжнародне науково-технічне та економічне співробітництво, яке базується на інтеграції ресурсів і коштів з метою вирішення глобальних економічних проблем.

На початку XXI ст. людство знаходиться під загрозою проблем соціально-економічного розвитку. Зворотна реакція довкілля на екологічний вплив, антропотехногенну діяльність стає гострішою й масштабнішою. Тут можна говорити про певну екологічну кризу. Так внаслідок антропогенної діяльності вже деградувало понад 15 % світового суходолу. У межах цієї площі близько 6 % земель зруйновано водною ерозією, 28 — вітровою, понад 12 — засолені через неправильне зрошення, 5 % — виведено з обороту внаслідок надмір­ного забруднення хімічними речовинами та знищення лісів. Підра­ховано, що кожної години на планеті 1700 акрів продуктивних земель стають пустелею, п'ять-шість видів тваринного та рослинного світу зникають, знищується понад 3000 акрів тропічних лісів. Через втрату родючості ґрунтів, опустелювання територій, вирубування лісів лише в Африці страждають близько 30 млн. осіб у 21 країні, з яких 10 млн. стають екологічними біженцями.

Дані ООН свідчать, що майже 900 млн. людей нині проживають у посушливих регіонах планети, де відбуваються процеси інтенсивного опустелювання та виснаження природних ресурсів.

Соціально-економічні та екологічні втрати оцінюються у 40 млрд. доларів. Близько 100 країн зазнають негативного впливу опустелювання, причому 81 з них належать до слаборозвинених.

Близько 250 млн. людей у багатьох державах світу споживають неякісну питну воду, населення 25 країн світу змушені користуватися надто забрудненою водою, у зв'язку з чим хворіють по над 500 млн. людей.

Водночас до природних водойм щорічно надходить майже 500 млрд. тон промислових і побутових стоків. Забруднення атмосфери негативно впливає на здоров'я людей. До 2030 року очікується збільшення середньорічної температури на планеті на 1,5-4,5 °С, а отже — підвищення рівня океану на 20—140 см.

Тривогу викликає також надмірне забруднення шкідливими викидами атмосферного повітря. Так, підраховано, що за останні 50 років було використано кисню приблизно стільки ж, скільки за попередній мільйон років. Це призводить до появи кислотних дощів, озонових дір, розвитку тепличного ефекту. Прогнози свідчать, що до 2025 року сумарний викид вуглецю від двигунів мас зрости з 25 до 44 %. Щорічні збитки у розвинених країнах становлять вже 0,4—2 % від валового національного продукту. Вже оголошені зонами екологічного лиха Азовське, Чорне, Балтійське та Японське моря. Зоною екологічного лиха визнано й Україну. От же, екологічні проблеми мають економічне підґрунтя.

Сучасна ситуація в системі природокористування характеризується такими особливостями: кількісним розширенням енергоречовинного обміну між людством та навколишнім середовищем, глобалізацією впливу людини на біосферу, постійно зростаючим негативним антропогенним навантаженням на довкілля.

Усе це вимагає від економічної науки глибокої уваги до сучасних глобальних проблем, потрібен її специфічний внесок у глобалістику щодо економічного обґрунтування проектів. Це дало б можливість сучасному людству вирішити загрозу глобальних проблем, що з'явилися перед ним і є важливим з точки зору самозбереження людської цивілізації.