Питання. Антична філософія, її періодизація і роль у розвитку європейської філософської думки

Антична філософія сформувалася в 7-6 ст. до н.е. Своїм хара­ктером і напрямком змісту і особливо методом філософствування вона відрізняється від давніх східних систем. Давньогрецька філо­софія виникла як натурфілософія (а не як етика, що характерно для давньосхідної філософії) і є першою в історії спробою раціонального освоєння навколишнього світу.

А.Ф. в цілому - філософія рабовласницького суспільства, що знайшла своє відображення в філософських доктринах того часу.

Разом з тим антична філософія - це грандіозна спроба побудувати раціональну картину світу, розумно вирішати основне пита­ння світогляду.

А.Ф. існувала більше ніж тисячоліття (з 6 ст. до н.е.до 6 ст. н.е.) Література цього періоду погано збереглася. Всі праці філо­софів ранніх періодів загинули і дійшли до нас у вигляді фрагментів, які приводились в роботах більш пізніх античних філософів. Не дійшли до нас в цілості праці більшості античних філософів, за винятком праць Платона і Аристотеля. Повністю лише збереглася філософська поема античного матеріаліста Лукреція Кара "Про природу речей". По цій причині значно утруднено вивчення філософії античності.

Специфікою грецької філософії і особливо в початковий період її розвитку, є прагнення зрозуміти суть природи, космосу, світу в цілому, тобто космологізм. Перших грецьких філософів не випадково назива­ли "фізиками". Напрями їх інтересів визначались в першу чергу характером міфології, традиційних язичних вірувань і культів. А грецька міфологія була релігією природи і одним з найважливіших питань було питання про походження світу.

В філософській літературі приводяться різні варіанти періодизації античної філософії. Більшість виділяє 4 основних періоди, які визначаються, як досократівський, класичний, елліністичний і римський.

Перший період - досократівський (6 ст. до н.е.). Цей період визначають як часзародження і формування античної філософії. Всі праці філософів цього періоду загинули, від них пише залишились окремі фрагменти, які збереглися в працях більш пізніх античних авторів.

Філософія цього періоду представлена:

- Мілетська школа.

- Гераклітом Ефеським.

- Елейська школа.

- Школа Піфагора.

- Школа атомістичного реалізму та інші.

Першою філософською школою Еллади, а тим самим і Європи була Мілетська, яка виникла в Малій Азії. Засновником школи був Фалес (близько 624 -547 рік до н.е.), особистість напівлегендарна, мав глибокі знання в області математики, астрономії, фізики. Купець, по­літичний діяч, винахідник, його ім'я постійно зустрічається в багаточислених списках з іменами семи "софістів", тобто мудреців Еллади.

Засновником всіх речей, носієм всіх перемін і перетворень Фалес вважав воду. Все народжується з води і у воду перетворюється.

Послідовник Фалеса - Анаксімандр (близько 610-574 року до н.е.) географ, астроном, створив першу модель всесвіту - глобус. За початок приймав " апейрон " - безмежну матеріальну першосутність; Основу розвитку, руху бачив в поляризації і боротьбі протилежних початків, сформулював закон збереження матерії.

Анаксімен – (6 ст. до н.е.) учень Анаксімандра, матеріаліст, за першопочаток визнавав повітря - єдину рухому нескінченну першоматерію. Виказав ідею переходу кількості в якість.

В цілому школу характеризує

- Космологичний характер філософії - "геоцентризм".

- Стихійно-матеріалістичне тлумачення філософії,

- Виділення якогось першопочатку.

- Елементи наївної діалектики.

- Розрив з міфологією, атеїзм.

- Ідея закономірності розвитку світу.

Приблизно в другій половині 6 ст. до н.е. в малоазійському місті Ефесі виникає сильна філософська школа, яка пов’язана з ім’ям філо­софа Геракліта з Ефеса (близько 520-460р. до н.е.). Йому належить філософський прозаїчний твір "Про природу". Від цієї праці Геракліта збереглось близько 130 фрагментів. Але зрозуміти їх нелегко. Вже самі давні прозвали Геракліта "темним".

Із збережених думок Геракліта для нассамими важливими є ті, які відносяться до способу об’єднання суті і розвитку світу, як ці­лого,

В поглядах - матеріаліст. За вихідний пункт свого філософсько­го вчення Геракліт брав признання вогню. Вважаючи вогонь вічною ма­теріальною основою суті, Геракліт намагався всі явища світу поясни­ти зміною вогню, вивести всі явища світу із саморуху вогню. Світ, космос по Геракліту, без початку. Він не створений ні богом, ні людь­ми, а завжди був і буде вічно живим вогнем, який закономірно розгорає­ться і закономірно потухає.

Природа, світ являють собою вічний процес руху і зміну вогню. Вогонь для Геракліта символ руху і розвитку, поступовості постійних перемін.

Гераклітова філософія є вираженням стихійного, діалектичного розуміння світу не тільки в досократівський філософії, але і в анти­чній філософії взагалі. Тісний зв’язок діалектики і стихійного матеріалізму дозволив Геракліту значно просунутись вперед в порів­нянні з мілетськими філософами.

Другим центром розвитку грецької філософії в досократівський період стає Південна Італія, Тут виникає елейська школа (сер. 6-5 ст. до н.е.) - Ксенофан, Парменід, Зенон, Мелісс.

Основою філософії елеатів стало вчення Парменіда. Саме Парменід розвинув поняття єдиного світобога. Свої філософські погляди Парменід викладав в віршах, його основний твір - філософська поема "Про природу", яка складається з двох частин: "Шлях істини" і „Шлях думки”. В першій частині поеми "Шлях істини" в центрі уваги Парменіда дві головні філософські проблеми: питання про відносини буття і небуття» і питання про відносини буття і мислення. Парменід вперше вдається до доказу філософського тезису. Парменід признає існуючим лише те, що є обдумано і виражене в словах. З дійсного світу, з області буття Парменід (та інші представники елейської школи) повністю виключають рух, він вчив про незмінність буття. Хоча Парменід разом з виключенням руху відкидає і суб'єктивну стихійну діалектику, його думки про відношення є важливим стимулом для подальшого розвитку суб’єктивної діалектики (праці Платона).

В цілому філософії елеатів, не дивлячись на метафізичний підхід, суттєво вплинула на подальший розвиток філософського мислення, З одного боку її стихійний матеріалізм, зв'язаний з атеїзмом, стає одним з джерел подальшого розвитку матеріалізму в грецькій філософії. З другого - метафізичний спосіб мислення елеатів дає грунт різним напрямкам ідеалістичних теорій в подальшому розвитку філософії.

Піфагоризм - був одним з самих впливових філософських вчень античності, його засновником був Піфагор (близько 570-497 р. до н.е.). Праці Піфагора до нас не дійшли. Можна тільки догадуватись, що в його працях знайшли своє відображення моральні, релігійні, політичні питання. Піфагор відомий як математик. Захоплення математикою привело Піфагорійців до містики чисел. Піфагорійці виходили з признання числа як сутності всіх речей, розробили нумерологічну систему, розробили вчення про переселення душ, вчення про "катарсіс" - як очищення тіла і душі шляхом вегетаріанства і пізнанням музичної числової структури космосу, гармонії музики небесних сфер, Піфагорійство в тій чи інший формі існувало аж до 3 ст. нашої ери.

Засновником школи атомістичного матеріалізму вважається Левкіпп (близько 500-440р. до н.е.). Найвагомішим представником цієї школи є Демокрит. Представники цієї школи вважали, що світ складається з атомів і матерії, душа також сукупність атомів.

Другий період - класичний період (5-4 ст. до н.е.) представлений такими великими філософами як Сократ (близько 470-399р. до н.е.), Платон (427-347р. до н.е.)Аристотель (384-322р. до н.е.) Саме їм анти­чна філософія досягла свого розвитку.

Сократ (464-399 р. до н.е.). Основним методом філософських поглядів вважав суперечку, дискусію, діалог (майєвтика). Головним завданням знання визнавав мистецтво правильного життя, досконалість людини. Два його гасла були пізніше взяті на озброєння багатьма філософами: "Пізнай самого себе" і "Я знаю, що я нічого не знаю". З цілому Сократ дотримувався ідеалістичних поглядів, положив початок суб'єктивній діалектиці.

Платон (428 -347р. до н.е.). Учень Сократа, засновник системи об'­єктивного ідеалізму. Походив з царської родини. До нас дійшло 23 оригі­нальних діалогів і 2 приписаних йому. Згідно вченню Платона лише світ ідей представляє собою істинне буття. Об'єктивний ідеалізм Платона поєднується з діалектичним методом філософських роздумів.

Аристотель (384 -322р. до н.е.). Учень Платона, енциклопедист, основоположник науки логіки, вихователь Олександра Македонського. Створив свою школу в Афінах-Лікей. В своїх поглядах критикує ідеалізм Платона. Розвиває вчення про форму, як про важливий творчий фактор. Форма віч­на, це стимул і ціль, ідеальний зразок_, причина всіх речей. Форма всіх форм - бог, основний двигун світу»

Третій період - елліністичний період (3 - 1 ст. до н.е.). Він охоплює час від початку походів Олександра Македонського до захоплення римлянами Єгипту. Грецькі міста, які попали під римський вплив приходять в за­непад. Це і відбилось на філософії. Приходить період містики, релігійно-філософського синкретизму, християнської філософії.

Основними філософськими течіями цього періоду стають: скептици­зм, епікуреїзм, стоїцизм.

Родоначальником скептицизму був Пірон (365 - 275р. до н.е.). Ціль життя устремління до щастя. Щастя складається зі спокою і відсу­тності страждань. Пошук істини, судження про речі веде філософа лише до помилок. Тому і утриманні від всяких суджень, скептицизм бачить єди­но можливий шлях філософа.

Епікур (341 -270р. до н.е.). Заснував в Афінах свою школу "Сад Епікура". Головною задачею філософії Епікур вважав створення етики - вчення про поведінку, яка приведе до щастя. Критерій щастя в почутті насолоди, страждання породжують зло. Але етика повинна спиратися на філософію і вчення про людину, що стоїть на шляху людини до щастя - це страх людини перед смертю і потойбічним світом. Звільнення від страху в знаннях.

Зенон з Кітіома (366 -264р. до н.е.). Засновник школи стоїків, яка вела боротьбу з вченням епікурійців. Єдиний тілесний світ - ототожнюється стоїками з Богом. Вчення про сувору необхідність всього, що відбувається в світі поєднується з вченням про досконалість і доцільність світу, в якому всі частини тіла та істоти залежать від цілого. Необхідність, доля, рок - для стоїків не прикладні. Воля для людини не можлива. Доля згідно з нею веде, хто противиться - тягне.

Четвертий період - римська філософія (1 - 6 ст. н.е.). Був характерним розвитком вже в Римі, сформованих в Греції філософських шкіл (стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм та інших). Найбільш видатними філо­софами цього періоду були: Сенека (близько 4р. н.е.) і Лукрецій Кар.

Видатним досягненням давньоримської філософії - матеріалізм Лукреція Кара. (близько 99 - 55р. до н.е.) тлумачник атомістичного ма­теріалізму Епікура. Задачу філософії бачить в боротьбі з "ворогами" - людського щастя, страхом перед смертю і страхом перед втручанням богів в життя людей. Головна умова звільнення від страху - істинне пізнан­ня природи. Принцип Лукреція в пізнанні матеріалістичної: все слід виводити із звичайних причин, не допускати надзвичайного.

ВИСНОВОК

Оцінюючи в цілому античну філософію, треба відмітити, що вона являє собою вищу ступінь розвитку філософської думки того часу. В античних філософських системах вже були виражений філософський матеріалізм в наївній атомістичній формі і ідеалізм, ідеї діалектики. Філософії античності притаманні також космологізм і онтологізм.

Багатство античного філософського мислення виявилось джерелом з якого черпалася філософська думка послідуючих тисячоліть.