Внутрішня політика радянського режиму

Прийнята в 1936 р. нова «сталінська» конституція заклала зовні демократичний фасад радянської влади: парламент (Верховна Рада), місцеві ради, з'їзди, всезагальні, рівні й прямі, таємні вибори, інші демократичні права і свободи.

Проте в реальному житті положень конституції не дотримувалися, оскільки все вирішувала єдина з існуючих у країні партій - комуністична.

Пропаганда стала возвеличувати Й. Сталіна як єдиного послідовника В. Леніна, мудрого й всезнаючого вождя, закладаючи цеглини до підмурка культу особи генерального секретаря.

Внутрішня політика режиму базувалася на загальних для будь-якої тоталітарної моделі засадах, які включали в себе підкорення державі господарства, освіти, культури, приватного життя людей, централізацію управління й політичні репресії проти дійсної та надуманої опозиції.

Серйозним конкурентом нової влади у формуванні світогляду людей була церква, тому релігію було оголошено «опіумом для народу», церковне майно значною мірою вилучене державою, а коштовності здебільшого продані за кордон для фінансування індустріалізації.

З огляду на необхідність ведення пропагандистської роботи та впровадження нових технологій в СРСР значна увага приділялася підвищенню освітнього рівня населення.

Початкову ж освіту (чотирикласну) було запроваджено лише в 1930 р. Навіть у 1939 р. 20 % населення старше 10 років ще не вміли ні читати, ні писати.

Фахівців з вищою освітою взагалі налічувалося не більше 1 млн. Для розширення доступу до вищої освіти було узаконено переваги для вихідців з робітників і селян при вступі до вузів.

Багато людей, які виросли в злиднях і чий рівень життя поступово підвищувався, щиро підтримували такі порядки, оскільки вірили в те, що репресії дійсно мають на меті захистити країну від внутрішніх і зовнішніх ворогів. Інші не вірили цьому, але страх за себе та своїх рідних змушував їх займати споглядальну позицію, чи навіть брати участь у репресіях.

Поступово формувався режим особистої влади Й. Сталіна, якому приписувалися всі заслуги в досягненнях країни.

Серйозним випробуванням для нього став XVII з'їзд ВКП(б) 1934 р. На цьому з'їзді, який назвали «з'їздом переможців», при підрахунку голосів, поданих на виборах до ЦК, було виявлено близько 300 бюлетенів проти кандидатури Й. Сталіна: делегатів з'їзду згодом було показово покарано: з 1966 чоловік 1100 були розстріляні як «вороги народу».

10 з 15 перших наркомів внутрішніх справ, зокрема віддані Й. Сталіну Г. Ягода та М. Єжов, також були розстріляні. Фаворитом Й. Сталіна на посаді наркома НКВС став Лаврентій Берія.

У 1937 р. дія постанови була поширена на «шкідників» і «диверсантів», максимальний строк тюремного ув'язнення збільшили з 10 до 25 років, а справи з політичними звинуваченнями стали розглядатися в позасудовому порядку із застосуванням розстрілу.

Для прискорення виконання смертних вироків було запроваджено осудження списками.

Після розгрому більшовиками справжніх і уявних ворогів розпочалася нова фаза боротьби - тепер вже між самими більшовиками. При цьому звичним явищем були взаємні доноси репресованих, зізнання їх у злочинах, котрих вони не скоювали, «щиросердне каяття».

Головні положення постанови ЦВК СРСР про боротьбу з тероризмом:
- Слідство повинно бути завершене не пізніше як за 10 днів
- Прокурор не брав участі в судовому процесі
- Підсудний не мав права на адвоката
- Вирок суду не міг бути оскаржений
- Підсудний не міг розраховувати на помилування
- Смертний вирок суду (розстріл) виконувався негайно

Значна кількість видатних ленінців, тих, хто не стовідсотково погоджувався з Й. Сталіним чи міг становити загрозу його становищу в партії і державі, були виключені з керівних партійних органів,

сіли на лаву підсудних,

доведені до самогубства,

загинули при загадкових обставинах (С. Кіров),

були розстріляні.

Не обминув репресій і командний склад Червоної армії. Суд над Михайлом Тухачевським - активним учасником громадянської війни, талановитим військовим теоретиком і практиком, але водночас і безжальним погромником селянських повстань і Кронштадтського повстання 1921 р., який відбувся в червні 1937 р., поклав початок винищенню командного складу Червоної армії.

Під час «чистки» армії від «троцькістів», «шпигунів», «агентів іноземних розвідок», «диверсантів» було знищено И. Якіра, О. Єгорова, І. Дубового, Корка, І. Федька та багатьох інших.

Масштаби репресій у Червоній армії (за даними генерал-лейтенанта О. Тодорського)
- Усього було репресовано 579 вищих військових чинів з 733 (80 %), зокрема:
- 34 бригадні комісари з 36;
- 221 командир бригади з 397;
- 79 дивізійних комісарів з 97;
- 136 командирів дивізій зі 199;
- 3 маршали з 5;
- 9 заступників наркома оборони;
- 3 заступники начальника Генерального штабу та начальники усіх відділів Генштабу;
- 2 наркоми та перший заступник наркома Військово-морського флоту СРСР;
- командувачі бронетанкових військ та авіації усіх військових округів

Зловісні спеціальні автомобілі НКВС, прозвані в народі «чорними воронками», щоночі забирали все нових «ворогів народу» - від простого робітника до маршала, - везучи їх на смерть, чи, у кращому разі, до ув'язнення.

На підставі архівних матеріалів деякі дослідники вважають, що лише за 1939 р. тюрми, колонії і концтабори пройшли понад 2 млн чоловік, з яких загинули не менше 525 тис.

Стан психозу, який охопив Червону армію, засвідчує сумна статистика зростання самогубств серед військовослужбовців. Так, лише за квітень-червень 1937 р. кількість таких випадків у Київському військовому окрузі зросла на 50 %, а в Харківському - на 150 %. Усього було знищено близько 44000 кадрових військових Червоної армії, з яких понад 15 тис. - в Україні. Відтак кожні два з трьох командирів Червоної армії перебували на своїх посадах менше одного року.

У цілому в СРСР запанував тоталітарний режим, що базувався на однопартійній диктатурі й авторитарному правлінні однієї людини - Й. Сталіна.