Заходи для підняття рівнясистемиохорони здоров’я України

Незважаючи на певний прогрес, результати в сфері охорони здоров'я в Україні залишаються не дуже гарними. В середньому українці живуть приблизно на 11 років менше, ніж інші європейці. У порівнянні з країнами ЄС, приблизно 80% цих "надмірних смертей" припадають на відносно молодий вік - між 15 і 60 роками життя. Основними вбивцями є неінфекційні захворювання, такі як серцево-судинні і рак.

Проблема полягає в неефективному розподілі та використанні ресурсів, в десятиліттях недофінансування розвитку галузі і величезною корупції, наскрізь пронизала медичну сферу.

Необхідно вжити термінових заходів для недопущення колапсу системи і відновлення інституційного фундаменту як на центральному, так і на регіональному та місцевому рівнях з метою надання громадянам України якісних медичних послуг, в яких вони потребують і яких заслуговують.

З огляду на велику кількість проблем, які потребують невідкладного вирішення, необхідно провести масштабні реформи з очікуваним поліпшенням в середньостроковій перспективі. Найголовніше в консолідації всіх ресурсів - державних і приватних, національних і міжнародних - навколо єдиної мети: вивести Україну з нинішнього паралічу системи охорони здоров'я.

У короткостроковій перспективі пріоритетними можна вважати наступні чотири кроки:

· забезпечити надання безкоштовної допомоги, включаючи лікарські препарати, найбільш гостро потребують цього людям і при лікуванні найбільш важливих захворювань;

· усунути правові перешкоди на шляху до більш ефективного розподілу ресурсів, а також забезпечити перехід від моделі фінансування на кошторисної основі, при якій робиться акцент на кількості лікарняних ліжок, до моделі фінансування, що базується на кількості пролікованих пацієнтів;

· у міру необхідності почати здійснення практичних кроків щодо усунення дублювання функцій та зменшення надмірної кількості об'єктів шляхом реструктуризації і консолідації медичних установ;

· підвищити рівень прозорості та підзвітності в рамках пілотування впровадження нових платіжних механізмів або "закупівлі" послуг, а також нових підходів до управління в деяких закладах первинної медико-санітарної допомоги та лікарнях.

У міру реалізації цих короткострокових ініціатив необхідно підготувати і прийняти більш широкі заходи. Вони повинні передбачати: участь приватного сектора в системі охорони здоров'я; впровадження нової моделі фінансування, включаючи державні і приватні програми страхування; розробку нового регуляторного механізму для визначення правового статусу центральних та регіональних, урядових і професійних органів і установ, включаючи лікарні.

Більшість українців вважають, що реформа системи охорони здоров'я повинна бути найбільш пріоритетною в рамках програми реформування країни. На даний момент є намір запустити новий проект "Поліпшення охорони здоров'я на службі людей", підтримуваний позикою Світового банку на суму майже 215 млн дол., допоможе Україні розпочати роботу над подоланням існуючих викликів та поліпшенням надання медичних послуг.

Мета проекту полягає в удосконаленні надання медичних послуг на місцевому рівні, зосередженні уваги на серцево-судинних захворювань і раку, а також початку важливих реформ в сферах державної системи охорони здоров'я, фінансування медицини та інформаційного управління. Крім того, буде проводитися додатковий збір даних, аналітична діяльність для моніторингу результатів.

Для досягнення цих цілей важливо, щоб уряд України і Міністерство охорони здоров'я впроваджували проект прозоро і професійно. Успішна реалізація проекту допоможе поліпшити доступність, якість та ефективність надання медичних послуг. Разом з кількома іншими ініціативами і глибшими реформами він допоможе українцям стати здоровішими, жити довше, отримуючи задоволення від активного життя.[6].

 

ВИСНОВОК

Монопсонія - це ринкова ситуація, коли на пропозицію більшості продавців здатний відгукнутися лише один покупець, який диктує власні умови взаємодії (ціни і обсяг продажів).

Умови виникнення монопсонії:

· на ринку праці взаємодіють, з одного боку, значна кількість кваліфікованих робітників, не об'єднаних у профспілку, а з іншого - або одна велика фірма-монопсоніст, або кілька фірм, об'єднаних в одну групу і виступаючих як єдиний наймач праці;

· дана фірма (група фірм) наймає основну частину з сумарної кількості фахівців якоїсь професії;

· цей вид праці не має високої мобільності (наприклад, через соціальних умов, географічної роз'єднаності, необхідності придбати нову спеціальність і т. п.);

· фірма-монопсоніст сама встановлює ставку заробітної плати, а робочі або змушені погоджуватися з такою ставкою, або шукати іншу роботу.

Особливі заслуги в дослідженні цього ринку належать англійському економісту Робінсон Д. Вважають, що поняття «монопсонія» ввів в науковий обіг саме Робінсон Д., але, у своїй роботі «Економічна теорія недосконалої конкуренції» вона посилається на Халварда Б.Л., який підказав їй цей термін.

До монопсоністичного ринку можна віднести державну систему охорони здоров’я, яка, до речі, існує в багатьох європейських країнах. ВУкраїні обсяг державної охорони здоров’я дорівнює майже 60 %. На державному ринку лікарів взаємодіє значна кількість кваліфікованих фахівців, причому їх освіта не закінчується отриманням диплому магістра, а продовжується в резидентурі. Загалом цей процес займає понад 10 років. Україна – не виняток: в медичній галузі у нас теж задіяно велику кількість високоосвічених людей.

Функціонування суспільного сектору охорони здоров’я означає в той же час тиск державної монопсонії на ринок медичної праці. За інших рівних умов, це призводить до монопольно низької ціни праці лікарів та медсестер, погіршення її умов, зниження якості діагностики і лікування та еміграції медичних працівників. У розвинених економіках цьому протидіє монополізм професіональних медичних асоціацій. Але в Україні цю функцію невільно виконує тіньова економіка, яка збільшує доходи лікарів, та приватний медичний сектор. Платою за це є порушення конституційного принципу рівного доступу до охорони здоров’я для мешканців країни, зростання захворюваності, погіршення індексу людського розвитку, який визначаєтьсящорічно ООН.

З цієї точки зору поширена в медичній літературі, а також у багатьох висловлюваннях управлінців охорони здоров’я, у тому числі МОЗ, думка простворення єдиного медичного простору потребує ретельногообміркування. Навіть ґрунтовні аргументи щодо переведення багатьох відомчих медичних закладів під підпорядкування МОЗ з причин усунення непотрібного дублювання медичних послуг, надмірного ліжкового фонду та підвищення ефективності використання ресурсів охорони здоров’я, удосконалення медичної статистики, схоже, не на часі.

Цей крок, скоріше, збільшуватиме силу державної монопсонії на ринку медичної праці. В умовах переважання в парламенті та місцевих радах інтересів фінансово-промислових груп, які наразі безперечно відхиляються від державно-національних інтересів, слабкої законодавчої ініціативи МОЗ, неефективного менеджменту та слабкого впливу медичних громадських організацій і профоб’єднань на рівень офіційних доходів лікарів, це призведе до подальшого штучного їх стримування.

Незважаючи на певний прогрес, результати в сфері охорони здоров'я в Україні залишаються не дуже гарними.

Реформа системи охорони здоров'я повинна бути найбільш пріоритетною в рамках програми реформування країни. На даний момент є намір запустити новий проект "Поліпшення охорони здоров'я на службі людей".

Для досягнення цих цілей важливо, щоб уряд України і Міністерство охорони здоров'я впроваджували проект прозоро і професійно. Успішна реалізація проекту допоможе поліпшити доступність, якість та ефективність надання медичних послуг. Разом з кількома іншими ініціативами і глибшими реформами він допоможе українцям стати здоровішими, жити довше, отримуючи задоволення від активного життя.