Архітектурні ордери в Стародавній Греції і Стародавньому Римі

Назва архітектурного ордеру	Опис	Ілюстрація
Доричний ордер	Особливістю колони доричного ордера є відсутність бази (або ж вона виконувалася з сильним потоншенням), її стовбур починається відразу з стилобату. На стовбурі розташовувалися вертикальні жолобки, які називалися канелюрами. Каннелюри у колонах створювались неглибокі, краї у них були гострі, всі частини каннелюрів з'єднані між собою, а не розділені доріжками по всій висоті стовбура колони. Капітель виконує не тільки декоративну функцію всієї архітектурної композиції, а й розподіляє навантаження верхніх частин ордера на колони.	Греко-доричний ордер. Римсько-доричний ордер.
Іонічний ордер	Від більш раннього доричного ордера відрізняється більш стрункими пропорціями і декором всіх його частин. Відмінною рисою іонічного ордера є спосіб оформлення капітелі, яка виконується у вигляді двох протилежно розташованих волют. За часів античності вважався «жіночим» ордером, завдяки своїй витонченості, вишуканості і доповненнями різноманітними прикрасами. Іонічний ордер: 1 — антаблемент, 2 — колона, 3 — карниз, 4 — фриз, 5 — лиштва (архітрав), 6 — капітель (складається з абаку і завитків), 7 - вал, 8 - база, 9 - стилобат, 10 - крепіс.
Коринфський ордер	Представляє варіант іонічного ордера, більш насичений декором. Характерною особливістю цього ордера є колоколообразна капітель, покрита стилізованими листям аканта. Висота дорівнює 20 модулям, діаметр становить 1/10 частину висоти. Абака має увігнуті боки, підтримувані чотирма великими і чотирма малими завитками спіралеобразної форми. По колу тіла капітелі розташовані в два ряди акантові листя. Нижній ряд має 8 малих листочків поміщених над астрагалом, верхній ряд складається з 8 великих листочків, розташованих в проміжках між листям нижнього ряду під завитками. Крім того, є так звані лілейкі-волюткі, квітки, розетки, та інші декоративні елементи капітелі.

Опис художніх стилів

Назва напрямку	Визначення	Прізвища митців, назви робіт	Ілюстрація
Романський	Романський стиль (від лат. romanus — римський) — художній стиль, що панував у Європі (переважно західній) в X—XII ст. (у деяких місцях — і в XIII ст.), один із найважливіших етапів розвитку середньовічного європейського мистецтва. Найповніше виявив себе в архітектурі. Термін «романський стиль» увів на поч. XIX ст. Арсісс де Комон, який встановив зв’язок архітектури XI—XII ст. із давньоримською.	1) Монастир в Ла-Сеу-д'Уржель, Іспанія; 2)Абатство Св.Віктора в Джензі, Італія; 3) Церква Діви Марії, 12 ст., Левата, Каталонія	Абатство Св.Віктора в Джензі, Італія
Готичний	Готика(італ. gotico, від назви германського племені готів), готичний стиль — художній стиль, що був завершальним етапом у розвитку середньовічної культури країн Західної Європи (між серединами XII і XVI століть). Термін «Готика» введений в епоху Відродження як зневажливе позначення всього середньовічного мистецтва, що вважалося «варварським».	1)Собор Паризької Богоматері, Франція; 2)Собор в Шартрі, Франція; 3)Реймський собор, Франція.	Реймський собор, Франція
Бароко	Бароко (від порт. barroco ісп. barrueco та фр. baroque — перлина неправильної форми) — стиль у європейському мистецтві (живописі, скульптурі, музиці, літературі) та архітектурі початку 16 — кінця 18 ст. Бароко в перекладі з італійської означає «чудернацький». Основні риси стилю бароко — парадність, урочистість, пишність, динамічність.	1)Бернардо Фальконі. «Мадонна з немовлям». фасад церкви Санта Марія ді Назарет, Венеція. 2)Борроміні. Ораторія ченців філіпінців, Рим 3) Фонтан аква Феліче в Римі на замовлення папи римського Сикста V арх. Доменіко Фонтана (1543-1607)	Фонтан аква Феліче в Римі на замовлення папи римського Сикста V арх. Доменіко Фонтана (1543-1607)
Класицизм	Класицизм (англ. classicism, від лат. classicus — зразковий) — напрям в європейському мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI-го ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.). Певною мірою притаманний мистецтву усіх країн Європи, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті XIX ст. Для класицизму характерна орієнтація на античну літературу, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування. Теоретичним підґрунтям класицизму була антична теорія поетики і насамперед «Поетика» Арістотеля, теоретичні засади якого втілювала французька «Плеяда» (XVII ст.). У виробленні своїх загальнотеоретичних програм, особливо в галузі жанру і стилю, класицизм спирався і на філософію раціоналізму.	1)Палаццо К'єрікаті у Віченці 2) Вілла Ротонда 3) Жак-Луї Давід. «Присяга Гораціїв» (1784). 4)Кристофер Глюк опера «Орфей» 5) музика Вольфганг Амадей Моцарта, Людвіг ван Бетховена та ін..	Палаццо К'єрікаті у Віченці
Рококо	Рококо — реверсований стиль щодо бароко, що в другій половині 18 століття дійшов (з Франції і Австрії) в Україну — до Києва, Львова, а звідси у 1760 — 1770-их pp. Творчим рушієм доби рококо у всіх ділянках культури було еспрі («esprit») на противагу чуттєвості («sensibilité») бароко чи рації («raison») класицизму. Стиль рококо створений для жінки й пристосований до її мінливих смаків і примх. Майже головним словом доби рококо було слово «примха» (каприз). У мистецтві визначається легкими, нервовими, ніжними та химерними формами («грайливе» рококо). Він виявився насамперед у розплануванні і декорації інтер'єру (палаців, церков, костьолів).	1)Португалія. Палац Келуш і парк в стилі рококо. 2) Худ. Корнеліс Трост. Забави в парку, рококо. Музей Бойманс ван Бенінген 3) Франсуа Буше. Портрет мадам де Помпадур. Бл. 1750. Национальна галерея Шотландії, Единбург	Франсуа Буше. Портрет мадам де Помпадур. Бл. 1750. Национальна галерея Шотландії, Единбург
Романтизм	Романтизм (фр. romantisme) — ідейний рух у літературі й мистецтві, що виник наприкінці 18 століття у Німеччині, Англії й Франції, поширився з початку 19 століття в Росії, Польщі й Австрії, а з середини 19 століття охопив інші країни Європи та Північної і Південної Америки. Характерними ознаками романтизму є заперечення раціоналізму, відмова від суворої нормативності в художній творчості, культ почуттів людини. Його ідеологія спирається на культ індивідуалізму, на підкреслену, загострену увагу людської особистості до психологічних проблем, її внутрішнього "Я". У центрі зображення романтиків — винятковий характер у виняткових обставинах.	1)Теодор Жеріко, Пліт Медузи, 1819, Лувр 2) Жак-Луї Давід. «Вартовий художника в ув'язненні», 1794 рік. 3)музика Ф. Шуберта, Ф. Шопена, Ф. Ліста	Теодор Жеріко, Пліт Медузи, 1819, Лувр
Реалізм	Реалізм(лат. realis — «суттєвий», «дійсний»,;— «річ») — стиль і метод у мистецтві й літературі. У мистецтві й літературі реалізм прагне до найдокладнішого опису спостережених явищ, без ідеалізації. Проте поняття реалізм дуже широке: реалістичним можна назвати монументальне єгипетське мистецтво, але реалістами є й митці, які з фотографічною точністю копіюють природу. Популярність реалізму зумовлена загальною доступністю і зрозумілістю його мистецьких засобів, тому його тенденції в українському мистецтві проявлялися за кожної доби, і як стиль він актуальний понині.	1)Вальтер Скот, Чарльз Діккенс, Стендаль, Бальзак 2)Жюль Дюпре,«Дуби в долині» 3) Франсуа Мілле, «Монастир», Нормандія, 1868-1873	Діаз де ла Пенья,«Череда», Музей Бойманс ван Бенінген
Імпресіонізм	Імпресіонізм(від фр. impression — враження) — мистецька течія у живописі, а також в літературі та музиці, котра виникла в 1860-х роках та остаточно сформувалася на початку 20 століття у Франції. Засновники імпресіонізму — як і символізму та експресіонізму — діяли на противагу реалізму (особливо неокласицизму, а також і натуралізму). Імпресіоністи намагаються у своїх творах відтворити шляхетні, витончені особисті враження та спостереження мінливих миттєвих відчуттів та переживань, природу, схопити мінливі ефекти світла — проте на відміну від неокласицизму не зобов'язувалися об'єктивно відображати реальність, а натомість поділитися власними почуттями зі спостерігачем твору, вплинути на нього. Термін уперше використовувався в негативному значенні при критичній оцінці твору Моне «Враження, схід сонця» (1872).	1)Клод Моне: «Враження, схід сонця (фр. Impression, soleil levant)» (1872) 2)Ренуар. Сніданок веслярів 3) Едуар Мане. Прогулянка в човні. 4) Каміль Піссарро. «Хрізантеми в китайській вазі», 1873 р	Клод Моне: «Враження, схід сонця (фр. Impression, soleil levant)» (1872)
Модернізм	Модернізм (фр. modernisme) - загальний термін, що використовується для виниклих на початку ХХ століття спроб порвати з художніми традиціями ХІХ століття; заснований на концепції домінування форми на противагу змісту. В образотворчому мистецтві прямими представниками є абстракціоністи; у літературі — письменники, що експериментують з альтернативними формами оповіді; у музиці — традиційне поняття ключа було замінене на атональність; в архітектурі — центральними концепціями виступають функціоналізм і відсутність декоративності.	Головні літератори модернізму Анна Ахматова (1889-1966) Гійом Аполлінер (1880-1918) Вільям Фолкнер (1897-1962) Френсіс Скотт Фіцджеральд (1896-1940) «Улісс» Джеймса Джойса, «У пошуках втраченого часу» Марселя Пруста, «Місіс Деллоуей» Вірджинії Вулф.	Томас Стернз Еліот