З дисципліни «Історія зарубіжної і української культури»

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

“ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ”

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Кафедра Новітньої історії України

 

 

Контрольна робота №1

з дисципліни «Історія зарубіжної і української культури»

 

Виконав студент I курсу №2324-1

Історичного факультету

Звьоскін Юрій Дмитрович

 

Перевірила: к. і. н., доцент

Грушева Тетяна Вікторівна

 

Запоріжжя 2014

1. Визначити внесок у культуру діячів античної Греції:

Діяч	Внесок у культуру
Фалес	Давньогрецький філософ досократського періоду, математик, астроном (визначення часу сонцестояння і рівнодення, встановив тривалість року - 365 днів, відкрив факт руху Сонця відносно зірок), засновник іонійської школи натурфілософії.
Анаксимандр	Старогрецький математик, астроном і філософ. Уявляв Землю у вигляді циліндра, оточеного небесною сферою. Представник мілетської школи. Розвиваючи матеріалізм Фалеса, він вважав за першооснову нескінченну, невизначену матерію — «апейрон». Виявом стихійної діалектики Анаксимандра є вчення про походження і загибель незліченних світів. Одним з перших він дав природничо-історичне пояснення утворення світу і походження людини від тварини, завдавши цим удару релігійному світоглядові.
Демокрит	Давньогрецький філософ-матеріаліст, засновник атомістичної гіпотези пояснення світу (принцип пояснення єдності і різноманітності світу вічним рухом і взаємодією атомів, вчення про дискретну будову матерії).
Геракліт	Грецький філософ-досократик. Автор відомих виразів: «Усе плине, усе змінюється» та «Не можна двічі ввійти в одну і ту саму ріку». Гераклітові належить філософський прозовий твір «Про природу». У вченні Геракліта основою наук вважається логос (Логос — це закон Всесвіту.). Стверджує, що все здійснюється за логосом, який є вічним, загальним і необхідним; вища мета пізнання — пізнання логоса, а разом з тим пізнання вищої єдності світобудови і досягнення вищої мудрості, бо ознака мудрості — здатність погодитися з твердженням логосу, що все єдине. «Все існуюче, — вказує Геракліт, — завжди було, є і буде вічно живим вогнем, який з часом то спалахує яскравіше, сильніше, то згасає».
Сократ	Давньогрецький філософ. У центрі філософії Сократа — людина, але вона ним розглядається насамперед як моральна істота, тому філософія Сократа — це етичний антропологізм. Головним предметом бесід Сократа були питання етики — питання про те, як треба жити. Він виходив із фалесівського «Пізнай самого себе» і «Я знаю, що я нічого не знаю». Поставивши у центр своєї філософії людину, Сократ стверджує, що пізнати світ людина може, тільки пізнавши себе, свою душу, вчинки, і в цьому полягає основне завдання філософії.
Платон	Давньогрецький мислитель, глава філософської школи, відомої як Академія Платона. Платон будує свою філософську систему, створюючи три світи: світ речей, який постійно змінюється, світ ідей (ейдосів) — вічний та незмінний і, у проміжку між ними — математичні об'єкти. Будучи прибічником гераклітівської натурфілософії Платон вважав, що, все у природі виникає й знищується — отже, не може бути дійсного знання, бо чуттєвий світ мінливий. Тому він висуває теорію «ідей» (ейдосів). Платон був засновником того, що пізніше отримало назву ідеалізму. На погляд Платона справжні цінності буття утворюють особливий позафізичний світ — Гіперуранію. Цей світ складають безтілесні прообрази, зразки, проекти, ідеї, ейдоси речей, тварин, людей, чеснот та цінностей. Ейдоси ніким і нічим не народжені, існують вічно, вони незмінні й непорушні. Позірний світ, доступний почуттям, утворюється при втіленні ейдосів у хаотичній, плинній змінній хорі (матерії). Світ, який ми знаємо — це лише тіні світу ейдосів.
Аристотель	Давньогрецький вчений-енциклопедист, філософ і логік, засновник класичної (формальної) логіки. Аристотель вперше зробив спробу детального вивчення форм і законів мислення. Логіка Аристотеля своїм завданням ставила вивчення зв'язків між поняттями, які відповідають реальним зв'язкам між предметами і явищами дійсності. Під цим кутом зору Аристотель досліджував усі основні форми мислення — поняття, судження, умовиводи, сформулював основні закони формальної логіки, поклав початок її розвитку як науки.
Епікур	Давньогрецький філософ-матеріаліст. Епікуреїзм — філософсько-етичне вчення і школа давньогрецької філософії, де розглядається зовсім нова атомістична теорія. Відмінність полягає в тому, що у Демокріта рух атомів здійснюється у порожнечі винятково за законом падіння тіл під власною вагою, у Епікура — поряд з дією закону падіння з'являється ще один чинник — атом виявляє властивість «самочинного відхилення» від «лінії необхідності».
Геродот	Давньогрецький історик, названий Цицероном «батьком історії». Один з перших географів і вчених-мандрівників. На підставі побаченого на власні очі і почутих розповідей створив перший загальний опис відомого тоді світу. Автор «Історії» в дев'яти книгах, присвячених опису греко-перських воєн з викладом історії держави Ахеменідів, Єгипту та ін., містить перший систематичний опис життя і побуту скіфів.
Гіппократ	Давньогрецький лікар. Перший лікар, який відкинув забобони, легенди й віру, що хвороба надприродна та є породженням божественної сили. Він відокремив медицину як дисципліну від релігії, стверджуючи та переконуючи, що хвороба не є покаранням, божою карою, але радше продуктом зовнішніх чинників, дієти та шкідливих звичок. Школа Гіппократа домоглася великого успіху, використовуючи узагальнені діагнози й нешкідливе лікування. Акцент був на догляді за пацієнтом й прогнозі, а не діагнозі. Це допомогло фактично лікувати хвороби і викликало великий прогрес у клінічній практиці. До важливих положень Гіппократа належать вимоги чистоти (для пацієнтів і лікарів), помірність в їжі й питві, можливість надати природі вести своє лікування, жити там, де чисте повітря: він був упевнений, що здоров'я залежить від балансу «рідин» в організмі людини, а порушення спричиняє хворобу.
Гомер	Легендарний давньогрецький поет, який вважається автором «Іліади» та «Одіссеї». Велика заслуга Гомера полягає в тому, що до нього поети викладали в коротких піснях тільки невеликі частини з великої області сказань про події Троянської війни, а він поєднав у художньої композиції, дотримуючись законів поетичної єдності, великий, закінчений цикл сказань. Цей цикл, з якого Гомер почерпнув матеріали для обох великих поем, «Іліади» та «Одіссеї», — Троянський цикл. Практично в усі періоди європейської літератури «Іліада» та «Одіссея» розглядалися як вершина епічної поезії.
Есхіл	Давньогрецький трагік, автор класичної трагедії. Талановитіший за всіх своїх попередників, він настільки вдосконалив трагедію, увів так багато нового, що саме у його творчості вона оформилася вже як драматичний жанр. Не випадково ще грецькі вчені почали називати Есхіла "батьком трагедії". Творчість: «Перси» («Persai») - історична драма; «Прометей прикутий» («Προμηθευς Δεσμώτης», «Prometeus desmotes») - трагедія; Трагедія «Семеро проти Фів» («Έπτα επι Θήβας», «Hepta epi Thebas»); Трагедія «Благальниці» («Hiketides»); Трилогія «Орестея».
Софокл	Давньогрецький трагік, драматург. Збереглося сім трагедій Софокла, що відносять до найвизначніших зразків його творчості: «Філоктет», «Едіп у Колоні, «Антігона», «Цар Едіп», «Аякс», «Троянки», «Електра».
Еврипід	Давньогрецький поет-драматург. Один з найвизначніших митців. Еврипідом було написано понад 90 драматичних творів, з них до нас дійшли 18 трагедій і одна сатирівська драма "Кіклоп". («Алкеста», «Медея», «Діти Геракла», «Гіпполіт», «Андромаха», «Гекуба», «Благальниці», «Електра», «Геракл», «Троянки», «Іфігенія в Тавриді», «Іон», «Єлена», «Фінікіянки», «Орест», «Вакханки» та «Іфігенія в Авліді», «Циклоп».
Фідій	Давньогрецький скульптор. Один з найбільших майстрів давньогрецького мистецтва епохи високої класики (колосальна бронзова статуя Афіни Промахос, дві грандіозні статуї, виконані у техніці хрисоелефантійної скульптури: Зевса Олімпійського в храмі Зевса в Олімпії (одне з «семи чудес світу») і Афіни Парфенос (Діви) в храмі Парфенон в Афінах).
Мирон	Давньогрецький скульптор. Найбільший представник ранньої класики, Мирон долав застиглість мистецтва архаїки, виявляючи особливий інтерес до зображення кульмінаційних моментів руху. Виявляючи в гармонії людського тіла динамічно-напружений початок, Мирон показував красу атлетичної сили (Дискобол, Національний музей у Римі) або розумної волі, що стримує невтримний порив (група Афіна і Марсій). Особливою популярністю, судячи з античних епіграм, користувалася створена Мироном статуя корови, що вражала сучасників своєю життєвістю. Мирон був також майстром торевтики: виконував кубки із рельєфними зображеннями.
Поліклет із Аргоса	Давньогрецький скульптор і теоретик мистецтва. Один з провідних представників високої класики. Статуї Поліклета, виконані переважно у бронзі, втрачені і відомі лише за копіями, а також за свідченнями античних авторів. Під впливом піфагореїзма Поліклет прагнув обґрунтувати і практично втілити закон ідеальних пропорційних відношень, що виражається в його прагненні до ясної пропорційності окремих частин гармонійно складеного, прекрасного людського тіла. Найяскравіше художнє бачення Поліклета проявилися в його статуї Дорифор (близько 440 до н. е.), де пластично протилежні стани зовнішнього спокою і прихованого руху, внутрішньої напруги перебувають у підкресленій рівновазі. Щодо мистецтва, Аналогічні принципи притаманні й пізнішим творами Поліклета — Поранена амазонка (близько 440-430 до н. е.) і Діадумену (статуя юнака з пов'язкою переможця; близько 420-410 до н. е.).

2. Визначити внесок у культуру діячів Стародавнього Риму:

Діяч	Внесок у культуру
Сенека	Давньоримський філософ, поет, державний діяч і оратор. Будучи визначним філософом, виражав свою думку на ряд важливих речей. Наприклад світогляд: Дотримуючись доктрини стоїків, Сенека вважає, що все складається з матерії й Бога. В основі природи лежить Логос — розум, розлитий у всьому сущому, який забезпечує бездушним предметам «стійкий стан», рослинам — «проростання», тваринам — «саморух», а в людях і богах виступає як розум у власному смислі. Деякі його визначні твори (трагедія «Агамемнон» (Agamemnon), трагедія «Божевільний Геркулес» (Hercules furens), трагедія «Троянки» (Troades)).
Тіт Лукрецій Кар	Давньоримський поет і філософ-матеріаліст. Лукрецій розвивав матеріалістичний погляд на природу. Вихідним для Лукреція було основне положення давньогрецького матеріалізму: «З нічого ніколи не виникає ніщо». Лукрецій показував, що в основі речей лежать якісь дрібні матеріальні начатки: Ми ті начатки йменуєм: матерія, чи родотворні Тільця речей; окрім того, насінням речей дуже часто Їх називаємо; врешті, ще й іншу вживаємо назву: Первісні тільця, від них-бо, найперших, усе виникає.
Страбон	Давньогрецький географ та історик. Автор «Історичних записок», задуманих як продовження Історії Полібія. Вони містили опис подій з 146 до н. е. (з моменту зруйнування римлянами Коринфа та Карфагена) до близько 31 до н. е. (до битви при Акції). Проте «Історичні записки» були втрачені. Найвідомішою працею Страбона є сімнадцятитомна «Географія», написана близько 7 до н. е. та присвячена опису країн та людей в усьому відомому тоді світі. У перших двох томах викладено загальні фізико-математичні засади географії, в томах 3-10 — географію Європи, в томах 11-16 — географію Азії, в томі 17 — географію Африки. У «Географії» Страбон прагнув описати ойкумену на основі зіставлення та узагальнення всіх відомих до його часу даних, тому твір і розглядається в історіографії як підсумок географічних знань античності.
Птолемей	Давньогрецький вчений (математик, астроном, географ, астролог), твори якого мали великий вплив на розвиток астрономії, географії та оптики. Широко відомим був твір Птолемея «Посібник з географії» у восьми книгах. В ньому дано повне, добре систематизоване зведення тогочасних географічних знань. У трактаті «Оптика» Птолемей експериментально досліджував заломлення світла на межі повітря-вода і повітря-скло і запропонував свій закон заломлення (наближено виконується лише для малих кутів). Вказав на вплив рефракції на астрономічні спостереження.
Гален	Грецький лікар, хірург і філософ римської доби. Гален вважав, що людське тіло складається із щільних і рідких частин, він досліджував організм шляхом спостереження за хворими і розкриття трупів. Одним з перших застосував вівісекцію і став основоположником експериментальної медицини. Його основні праці з анатомії: «Анатомічні дослідження», «Про призначення частин людського тіла».
Тіт Лівій	Один з найвідоміших римських істориків, автор часто цитованої «Історії від заснування міста» (лат. «Ab urbe condita»), а також історико-філософських діалогів та риторичного твору епістолярної форми до сина, які не збереглися. Став засновником так званої альтернативної історії, описавши можливу боротьбу Риму з Александром Македонським, якби останній прожив довше.
Юлій Цезар	Давньоримський державний і політичний діяч, полководець, письменник. Діяльність Цезаря докорінно змінила культурний і політичний вигляд Європи та Середземномор'я і залишила визначний слід в житті наступних поколінь. З його творів збереглися «Записки про галльську війну» — 7 книг — важливе історичне джерело для вивчення суспільного ладу, побуту й культури кельтських і германських племен І століття до н. е. А також «Записки про громадянську війну» — 3 книги. Для них характерна продуманість, ясна композиція, проста невимушена розповідь, точна мова, конкретність образів і тонка характеристика, як поодиноких людей, так і цілих народів (особливо галлів).
Тацит	Римський історик. Основні твори, що збереглися: «Агрікола» — біографія типового представника нової служилої знаті, полководця і тестя Тацита; «Германія» — нарис суспільного устрою, релігії та побуту германських племен; «Історія» — висвітлює життя Риму та всієї імперії у 69-96 рр. н. е. (з 14 книг дійшли до нас кн. 1-4 і поч. кн. 5-ї) та «Аннали» (над ними Тацит працював до самої смерті), присвячені історичним подіям 14-68 рр. н. е. (працю не закінчено, збереглися кн. 1-4, 12-16, в уривках кн. 5, 6, 11). Центральна проблема творчості Тацита — оцінка імперії та її історичної ролі. В імперії Тацит вбачав необхідний етап історії Риму, неминучу форму економічної та військово-політичної організації держави, яка закономірно змінила республіку, що себе вичерпала.
Плутарх	Давньогрецький письменник, історик і філософ-мораліст. Автор знаменитих «Порівняльних життєписів» і низки філософських творів, написаних у руслі традиції платонізму. Цікавий і добросердий виклад, що не загострює спірних проблем, збирання культурної спадщини еллінізму в примирливій еклектиці «філантропічного» світогляду дозволяли представникам різних епох і напрямів знаходити в Плутарха цінний для них матеріал. Батьки церкви знаходили в релігійності й етиці Плутарха багато рис християнського вчення, і називали його «напівхристиянином»; візантійці цінували його як ерудита, який зберіг величезну кількість відомостей.
Катулла	Давньоримський поет-лірик, майстер любовної поезії, неотерик. Літературна спадщина Катулла виявилася досить різноманітною. Він залишив сатиричні епіграми, уславлені елегії, ліричні вірші, довів до ступеня досконалості епіграму, любовну елегію, весільну епіталаму, маленьку поему-епілію, не рахуючи жартівливих дрібничок. Поет не брав активної участі в політичному житті Риму, але пильно стежив за ним, відгукуючись на ту чи іншу подію, і досить різко, як це робив Архілох, висміював недругів Республіки. В його віршах трапляються випади проти тріумвірів Цезаря і Помпея, цезаріанця-донощика Ватінія, жадібного військового інженера Мамурру, який уславився поборами в завойованих країнах.
Вергілій	Найвидатніший поет стародавнього Риму та один із найвизначніших поетів античної літератури, автор епосу «Енеїда», що оспівує легендарне походження римського народу. Також найвизначнішими творами Вергілія були «Буколіки», «Георгіки».
Горацій	Поет «золотого віку» римської літератури, один з найуславленіших авторів у всій світовій літературі. Перші свої твори Горацій назвав еподами («приспівами»), це двовірші, де другий рядок є коротшим за перший, немов би «приспівом» до нього. Написані вони під явним впливом елліна Архілоха, ямбами. Щодо Горацієвих «Од», то вони вирізняються художньою довершеністю та тематичним розмаїттям. Однією з перлин римської поезії є ода "До Манлія Торквата", присвячена римському ораторові, товаришеві поета.
Овідій	Останній з поетів «золотої доби» римської літератури, твори якого мали суттєвий вплив на пізнішу європейську середньовічну літературу та по наш час. Поет відобразив у своїй творчості ідеологію вершницького стану, що досяг в той час свого найвищого економічного розвитку. Соціальна та філософська проблематика, характерна для попереднього літературного покоління (Вергілій, Горацій), Овідієві чужа. В його творчості переважають еротичні теми, в яких головним є не глибокі почуття, а дотепна іронічна гра традиційними літературними мотивами, з постійними переспівами як попередників, так і самого себе. Твори Овідія відрізняються віртуозною легкістю і гнучкістю стилю, яким він володів досконало. Блискучій поетичний дебют Овідія («Любовні елегії») пов'язаний з еротичною елегією, поширеним жанром в його час. В цьому жанрі відбилися настрої середніх верств суспільства, які поринали від суспільної діяльності в сферу особистого життя.