2017-12-14
382
Багато які держави зверталися і звертаються до нетрадиційних методів активізації своєї участі у міжнародному розподілі праці.
Одним з напрямів стимулювання розвитку виробництва, зростання валютних надходжень, покращання платіжного балансу та одержання доступу до нових і новітніх технологій є утворення вільних економічних зон з особливим юридичним та митним статусом, які створюють сприятливі умови для залучення іноземного капіталу.
Ці умови охоплюють різноманітні податкові, митні, валютно-фінансові та інші преференції, які надають право іноземним фірмам безмитне ввозити машини і устаткування, технології, сировину і матеріали, напівфабрикати, створювати експортні виробництва, переводити значну частину одержаного прибутку за межу митного кордону вільної економічної зони.
В економічній політиці кожна держава намагається вибрати таку тенденцію, яка сприятиме її економічному розвитку та значення на міжнародному рівні.
Україна зацікавлена як у відкритості своєї економіки, так і у протекціонізмі. Для поєднання цих обох тенденцій вона пішла шляхом реформування соціально-економічного становища.
|
|
|
А це вимагає нових форм регіонального розвитку, що ґрунтується на можливостях певних регіонів найбільш повна та ефективно використовувати наявні ресурси і сприятливе економіко-географічне та геополітичне розташування для залучення іноземних інвестицій.
Термін „вільна економічна зона” та його модифікації, яких відомо досить багато, в різних державах і обставин часом використовується для характеристики територій, зовсім несхожих за своїм статусом і тим цілям, яким вони служать.
У світовій практиці спостерігається справжній бум навколо того, що найчастіше іменується вільної економічною зоною, хоча в основі цього поняття лежить визначення вільної зони.
Так в наукової літературі зустрічається, крім зазначених, ще близько 20 найменувань таких відокремлених частин території відповідної держави світу, які часто кваліфікуються як тотожні:
- безмитна торгова зона;
- вільна економічна зона;
- вільна експортна зона;
- вільна виробнича зона;
- вільна торговельна зона;
- вільна митна зона;
- вільна митна експортно-орієнтована зона;
- експортна вільна зона;
- експортно-орієнтована вільна зона;
- експортно-орієнтована зона;
- зовнішньоторговельна зона;
- зона спільного підприємництва;
- зона вільного підприємництва;
- інвестиційна зона;
- спеціальна митна зона;
- спеціальна економічна зона;
- митна зона;
- особлива економічна зона та інші.
Безліч термінів пояснюється відсутністю в даний час загальноприйнятою класифікацією вільних зон.
|
|
|
У процесі свого розвитку і поширення вони набували нових рис і особливості залежно від національної специфіки, економічних, політичних і соціальних умов держави.
Тому необхідно перш за все визначити кожне з цих понять, виявити загальне і особливе в них з позицій підходів до системи управління.
Адже у своїй суті кожен з термінів висловлює певне функціональне призначення і ступінь складності необхідних умов функціонування вільних економічних зон.
Вільна економічна зона
Вільна економічна зона - це частина території держави чи декількох держав в межах якої митні процедури здійснюються на пільгових умовах, тобто ввозяться, вивозяться товари без сплати мита, а також формуються центри збереження, перевантаження товарів сусідніх чи прилеглих держав.
або
Вільна економічна зона - це законодавча визначена частина території держави, на якій спеціальним внутрішнім законодавством на певний строк для певних суб’єктів встановлюється спеціальний пільговий правовий режим господарської діяльності і створюються спеціальні органи управління з метою залучення інвестицій для досягнення законодавча встановлених економічних, соціальних та науково-технічних завдань.
Нормативно-правове регулювання щодо вільної економічної зони здійснюється за двома напрямами:
1) приймаються загальні нормативно-правові акти, які регулюють окремі питання господарської діяльності в усіх зонах держави;
2) видаються нормативно-правові акти щодо створення і функціонування певної економічної зони, а також регулювання господарської діяльності в ній.
Вільні економічні зони формуються на основі міжнародного договору і можуть мати експортний, імпортний, транзитний характер.
Вільні економічні зони є частиною території держави, на яких запроваджується спеціальний митний режим.
Ці зони створюються відповідно до законодавства держави про вільні економічні зони шляхом прийняття окремого закону для кожної вільної економічної зони з визначенням її статусу, території, строку, на які вона створюється, та особливостей застосування законодавства держави на її території.
Законом установлюються вимоги щодо створення вільної економічної зони, видів товарів, дозволених до ввезення у таку зону, та характер операції, що здійснюється з товарами у межах зони.
У законі також визначаються вимоги щодо організації роботи спеціальної митної зони та обов’язків органів управління зони щодо виконання вимог митного законодавства під час здійснення митного контролю.
Кожна вільна економічна зона встановлюється спеціальним актом законодавства. Тобто, правове регулювання створення і діяльності вільної економічної зони здійснюється на загальному і спеціальному рівнях.
Правове положення (статус) і територія кожної вільної економічної зони, строк, на який вона створюється, визначається на основі економіки і соціально обумовлених показників, яка на основі пропозицій органів місцевого самоврядування приймає окремі закони індивідуального призначення.
Законодавство о вільних економічних зонах має відносну автономію:
- з одного боку примикає до інституту зовнішньоекономічної діяльності оскільки охвачує собою врегульовані їм правовідносини;
- з другого боку до інвестиційного законодавства, яке розраховано на посилення притока іноземних інвестицій в державу.
Вказуються припущення що вільні економічні зони – це спеціальний інститут законодавства про підприємництво.
Всупереч суперечкам відносно приналежності інституту вільних економічних зон треба підкреслити наступне:
- суб’єкти в вільних економічних зонах є одночасно суб’єктами підприємницької діяльності або мають управлінські повноваження, в тому числі, і контролюють таку діяльність;
|
|
|
- встановлюється особовий пільговий режим оподаткування здійснення валютно-фінансових, митних і інших операцій суб’єктів підприємництва, який вводиться в особовому порядку згідно закону на певній території з метою притягнення іноземних інвестицій і створення сприятливих умов для іноземних інвесторів, збільшення експортних можливостей, притягнення і запровадження нових технологій, передових ринкових методів господарювання („ноу-хау” управлінського характеру, покращення і ефективного використання інфраструктури ринку, природних, трудових і інших ресурсів);
- загальна мета створення вільних економічних зон – покращення умов життя населення і створення гідних людини умов життя шляхом прискорення соціально-економічного розвитку країни. На жаль, в деяких нормативних актах така залежність не проводиться і складається відчуття, що ці процеси розірвані. Але вони залежать від основної мети і мають ряд складових:
а) економічна мета: притягнення іноземного і національного капіталу за рахунок стимулювання його активності на певній території, використання переваг міжнародного географічного положення і розподілення труда, ліквідація монополій зовнішньої торгівлі через усунення перешкод для доступу до них;
б) соціальна мета: задоволення потреб населення у високоякісних товарах і насичення внутрішнього ринку, прискорення розвитку відсталих регіонів за рахунок концентрації в них необхідних для цього ресурсів, підвищення рівня кваліфікації працюючих за рахунок упровадження передового досвіду організації і управління фінансами, культури менеджменту;
в) науково-технічна мета: підвищення ефективності використання інфраструктури на території вільної економічної зони, прискорення інноваційних процесів і упровадження, притягнення передових вітчизняних і іноземних техніки та технологій, вчених і спеціалістів.
|
|
|
Спеціальна митна зона
Спеціальна митна зона - це митний режим, згідно з яким до товарів, які ввозять на території відповідних типів спеціальних (вільних) економічних зон із-за меж митної території держави, а також до товарів, які вивозять із території зазначених зон за межі митної території країни, не застосовуються заходи тарифного і нетарифного регулювання, якщо інше не передбачене законом.
Спеціальні митні зони є частиною території держави, на яких запроваджується спеціальний митний режим.
Ці зони створюються відповідно до законодавства держави про спеціальні митної зони шляхом прийняття окремого закону для кожної спеціальної митної зони з визначенням її статусу, території, строку, на які вона створюється, та особливостей застосування законодавства держави на її території.
Законом установлюються вимоги щодо створення спеціальної митної зони, видів товарів, дозволених до ввезення у таку зону, та характер операції, що здійснюється з товарами у межах зони.
У законі також визначаються вимоги щодо організації роботи спеціальної митної зони та обов’язків органів управління зони щодо виконання вимог митного законодавства під час здійснення митного контролю.
На спеціальну митну зону поширюються положення конвенцій Міжнародної організації праці, ратифіковані державою.
Підприємства, що діють у спеціальній митній зоні, повинні дотримувати принципів тристоронньої декларації Міжнародної організації праці про багатонаціональні підприємства і соціальну політику.
Законодавчі ати про створення кожної спеціальної митної зони визначають конкретні вимоги, що випливають з положень зазначених конвенцій і принципів згаданої декларації.
Вільна митна зона
Вільна митна зона - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари ввозяться на територію вільної митної зони та вивозяться з цієї території за межі митної території держави із звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, а українські товари ввозяться на територію вільної митної зони із оподаткуванням митними платежами та застосуванням заходів нетарифного регулювання.
Характерними ознаками вільної митної зони є:
- територіальна обмеженість вільної митної зони;
- строковість вільної митної зони;
- юридична підстава запровадження вільної митної зони на певній території - спеціальний закон про конкретну вільну митну зону;
- мета створення вільної митної зони - досягнення законодавчо встановлених економічних, соціальних та науково-технічних завдань;
- спеціальний суб’єктний склад вільної митної зони: обов’язковими учасниками господарських відносин у вільній митній зоні є органи управління вільної митної зони та суб’єкти господарювання вільної митної зони, які набувають цього статусу в спеціальному порядку за умови дотримання встановлених вимог;
- спеціальний режим господарської діяльності для суб’єктів господарювання вільної митної зони, що може включати пільгові митні, податкові, валютно-фінансові та інші умови підприємництва;
- здійснення управління вільною митною зоною із застосуванням спеціально створених органів.
На території вільної митної зони здійснюються:
- митний режим вільної митної зони;
- операції з товарами, поміщеними у митній режим вільної митної зони;
- умови поміщення товарів у митній режим вільної митної зони;
- строки перебування товарів у митному режимі вільної митної зони на території вільної митної зони;
- передача права власності на товари, поміщені у митній режим вільної митної зони;
- переміщення товарів між територіями вільних митних зон;
- митний статус товарів, що поміщуються в митний режим вільної митної зони;
- завершення митного режиму вільної митної зони;
- відходи (залишки), що утворилися в результаті здійснення операцій з товарами у вільній митній зоні;
- розпорядження товарами, що знаходяться на території вільної митної зони промислового типу, в разі скасування на її території митного режиму вільної митної зони.
Вільна митна зона відрізняється від вільної гавані, під якою (вільною гаванню) розуміється територія порту разом з водними басейнами, набережними і невеликі прилеглі ділянки землі з розташованими на них фабриками, майстернями і складами.
Вільна митна зона створюється на основі угоди двох і більше держав, що передбачає відміну імпортних мит і інших торгівельних обмежень при обміні товарами усередині об’єднання.
Кожна держава-учасниця зберігає право встановлювати свій митний тариф.
Незважаючи на відмінність в назвах (зони вільної чи торгівлі, або підприємництва, експортно-виробничі зони, вільні зовнішньоторговельні зони, технологічні парки та ін.), але за функціональним призначенням їх можна звести до двох основних типів.
До першого типу відносяться відособлені території, призначені для зберігання, сортування, упаковки товарів без їх додаткової обробки.
Другий тип – промислово-технічні економічні зони, що створюються для розвитку виробничої діяльності. Вільні митні зони можуть бути анклавного типу або інтегровані в національну економіку.
Основні елементи системи вільної митної зони.
Згідно із документами міжнародної конвенції по спрощенню і гармонізації митних процедур, під вільною митною зоною (або „зоною-франко”) треба розуміти частину території держави, на якій товари розглядаються як об’єкти, які знаходяться за межами національної митної території (принцип „митної екстериторіальності”) і тому не підлягають звичайному митному контролю та оподаткуванню.
Інше кажучи, вільна митна зона – це частина території держави з особливим діючим режимом.
Спеціальне законодавство, що виражає цей режим, регулює діяльність господарюючих суб’єктів у вільної митної зони, охоплює наступне коло питань:
- митне регулювання;
- оподаткування;
- ліцензування;
- візове оформлення;
- банківську діяльність;
- майнові та заставні відносини (в т.ч. – відносини, що стосуються прав власності на землю);
- надання концесій;
- управління вільною митною зоною.
Певну специфіку в вільної митній зоні можуть мати також акти трудового і соціального законодавства.
Використання інституту вільних митних зон забезпечує досягнення важливих для держави цілей, зокрема:
- залучення інвестицій (як внутрішніх, так і іноземних) та ефективного їх використання;
- активізації спільної з іноземними інвесторами підприємницької діяльності з метою збільшення експорту товарів, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг;
- впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання;
- розвитку інфраструктури ринку;
- поліпшення використання природних, матеріальних і трудових ресурсів;
- прискорення соціально-економічного розвитку держави.
Також митна територія може виходити далеко за межі державних кордонів.
Це має місце у тому випадку, якщо ця держава є учасником двостороннього або багатостороннього міжнародного договору про створення митної зони вільної торгівлі або митного союзу.
Митний союз формується шляхом укладення державами багатостороннього договору.
Причому митний союз має місце тоді, коли дві або більше держави на основі укладеного ними договору створюють єдину митну територію, де встановлюють єдиний зовнішній митний тариф, організовують єдину митну адміністрацію, в той же час повністю зберігають свій економічний суверенітет.
Він може містити умови про порядок, критерії розподілу між ними отриманих митних доходів.
Відповідно до ст. 24 ГАТТ під зоною вільної торгівлі розуміється група двох або декількох митних територій, в яких скасовані мита і інші обмежуючі заходи регулювання торгівлі практично для усієї торгівлі між складовими територіями зони по відношенню до товарів із цих територій.
Виходячи із аналізу вільних економічних зон, вільні економічні зони можна класифікувати наступним чином:
– вільні економічні зони, які виступають організаційною формою активізації експорту, залучення іноземних інвестицій;
– вільні економічні зони як форма регіональної політики для стимулювання соціально-економічного розвитку депресивних регіонів;
– вільні економічні зони, в яких поєднуються характеристики перших двох зон.
Розглянемо законодавство світових держав щодо вільних економічних зон.
Світова практика міжнародного співробітництва у сфері митної справи виходить з того, що вільні економічні зони створюються з метою інтенсифікації економічного обороту в таких регіонах (на таких територіях).
У процесі міжнародного співробітництва держав у галузі митної справи вироблено ряд організаційно-правових форм, які використовуються у цій сфері. До таких форм, наприклад, належить створення вільних зон, зон вільної торгівлі тощо.
Поняття вільної зони визначене в одній із доповідей, яка була зроблена на Конференції ООН з торгівлі і розвитку у 1975 році.
В ній зазначається, що вільна зона - це анклав у національній митній території, яка зазвичай розташовується поблизу від міжнародного морського порту або аеропорту.
У цю зону без митних формальностей надходить устаткування, оснащення та інші товари іноземного походження. Ця імпортована продукція переробляється в зоні, а потім експортується поза нею без втручання митних властей держави зони.
Сьогодні ці зони здебільшого називаються спеціальними митними зонами, вільними економічними зонами, а також трапляються й інші назви.
Інше кажучи, в економічному плані в вільних економічних зонах встановлюється пільговий режим оподаткування, щоб за рахунок збільшення кількості суб’єктів і об’єктів оподаткування в кінцевому результаті мати виграш.
Вільні економічні зони створюються в тих регіонах, де є інтенсивні транспортні артерії, транспортна інфраструктура добре розвинута, зона є відносно обмежена, має трудові ресурси і перспективи в спеціалізації на певному виді діяльності при умові дешевизни товару.
Щодо зон вільної торгівлі як однієї з організаційно-правових форм міжнародного митного співробітництва, то вони створюються на основі угоди двох і більше держав, за якою усуваються всі перепони в торговельних зв’язках між ними.
Водночас ці угоди надають право визначати власну політику стосовно держав, які не є учасниками таких угод.
Прикладом такої угоди може бути Угода про створення зони вільної торгівлі між країнами - членами СНД, яка була підписана 15 квітня 1994 року.
Відповідно до ст. 1 зазначеної Угоди зона вільної торгівлі створюється для вирішення завдань, пов’язаних із:
- скасуванням мита, а також податків і зборів, які мають з ними еквівалентну дію, і кількісних обмежень;
- усунення інших перешкод для вільного переміщення товарів і послуг;
- створення ефективної системи взаємних розрахунків і системи платежів у торговельних та інших операціях;
- співробітництво в проведенні торговельної економічної політики для досягнення цілей цієї Угоди в галузях промисловості, сільського господарства, транспорту, фінансів, інвестицій, у соціальній сфері, а також у розвитку добросовісної конкуренції тощо;
- сприяння міжгалузевій і внутрішньогалузевій кооперації та науково-технічному співробітництву;
- гармонізації та уніфікації законодавства Договірних Сторін тією мірою, якою це необхідно для належного та ефективного функціонування зони вільної торгівлі.
Угода про створення зони вільної торгівлі також закріплює:
- технічні та інші спеціальні вимоги (обмеження);
- регулює питання зборів та формальностей, які пов’язані із ввезенням і вивезенням товарів;
- уніфікації та гармонізації митних процедур;
- товарних номенклатур;
- внутрішніх податків та інших зборів фіскального характеру;
- транзиту;
- реекспорту.
У ній міститься норма про те, що Договірні Сторони сприятимуть розвитку виробничої кооперації та науково-технічного співробітництва на міждержавному (міжгалузевому, регіональному) рівні та на рівні суб’єктів господарювання, у тому числі через надання різних форм державної підтримки.
Угода також визначає систему спеціальних торговельних заходів, які можуть бути запроваджені у формі кількісних обмежень імпорту товарів або у формі спеціального імпортного мита, антидемпінгового і компенсаційного мита на термін, необхідний для усунення збитків або загрози збитків.
У цьому документі також регламентується порядок вирішення спорів, а також інші питання.
В Концепції створення і функціонування вільних економічних зон передбачається, що їх основною метою є наступне:
- стимулювання структурних перевтілень в економіці шляхом притягнення іноземних інвестицій;
- збільшення надходжень на внутрішній ринок високоякісних продукції і послуг;
- активізація науково-технічного обміну, притягнення і упровадження нових технологій;
- переймання передового організаційного і управлінського досвіду здійснення ринкових методів господарювання;
- створення сучасної ринкової інфраструктури;
- поліпшення використання природних і трудових ресурсів;
- прискорення соціально-економічного розвитку окремих регіонів і держави в цілому, збільшення життєвого рівня населення.
У державах, які входять до Європейського Союзу, питання, пов’язані із функціонуванням вільних зон, регулюються Митним кодексом Європейських співтовариств, який був прийнятий 12 жовтня 1992 року.
З метою здійснення нагляду за правильністю застосування законодавства у цій сфері з боку держав - членів Європейського Союзу створений спеціальний орган - Комітет з питань вільних зон і вільних складів.
Наприклад - при створенні китайських вільних економічних зон можна виявити такі особливості:
1. Поетапне створення і становлення.
2. Широке використання іноземних інвестицій.
3. Найважливіший галузевий пріоритет - промислове виробництво.
4. Експортно-виробнича орієнтація.
5. Залучення у виробництво імпортної сировини.
6. Китайська податкова система диференційована за регіональними особливостями.
7. Управління за участю місцевих та центральних органів влади.
8. Включення великих національних регіонів.
9. Поєднання ринкових відносин з соціалістичними цінностями.
Систематизувавши положення чинного законодавства про вільні економічні зони, визначає їх соціально-економічне призначення (створення особливо сприятливих умов для залучення національних та іноземних інвестицій на порівняно обмеженій території країни, накопичення та застосування передового зарубіжного досвіду господарювання та управління, підвищення конкурентоспроможності власного виробництва) та головні завдання, що вирішуються при функціонуванні вільних економічних зон:
економічні:
1) залучення національного та іноземного капіталу завдяки застосуванню спеціальних пільг економічного характеру, стабільності законодавчої базі, спрощенню відповідних організаційних процедур;
2) використання переваг міжнародного географічного розподілу праці та міжнародного обігу капіталів для розширення експорту готових виробів, раціонального імпорту, створення імпортозамінного механізму виробництва;
3) посилення конкуренції у сфері зовнішньоекономічної діяльності завдяки можливості участі в ній всім суб’єктам господарювання вільних економічних зон;
4) зростання валютних надходжень у бюджет держави та регіонів);
соціальні:
1) підвищення зайнятості населення шляхом створення нових робочих місць;
2) насичення внутрішнього ринку високоякісними товарами народного споживання і, відповідно, - задоволення потреб населення в таких товарах;
3) створення прошарку висококваліфікованих фахівців на основі опанування та застосування світового досвіду у сфері організації, управління та фінансів;
4) виховання культури менеджменту, зорієнтованої на світові стандарти технології управління;
науково-технічні:
1) залучення передових зарубіжних та вітчизняних технологій;
2) розвиток інноваційної діяльності, прискорення процесу запровадження інновацій, реалізації інноваційних проектів;
3) залучення зарубіжних вчених та висококваліфікованих фахівців;
4) підвищення ефективності використання потужностей та інфраструктури промислових комплексів.
Розглянемо законодавство України щодо вільних економічних зон.
Діяльність вільних економічних зон в Україні, процедура їх створення, взаємовідносини з місцевою виконавчою владою регламентує ціла низка законів. Але наріжним каменем цього процесу є „Концепція створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні”, затверджена Постановою Кабінету Міністрів від 14.03.94 № 167.
Згідно з чинним законодавством України під вільною економічною зоною розуміється частина території, на якій встановлюється спеціальний правовий режим економічної діяльності та особливий порядок застосування чинного законодавства.
Суть створення вільних економічних зон полягає в необхідності вирішення нагальних проблем виходу народного господарства України з економічної кризи шляхом:
– залучення іноземних і вітчизняних інвестицій;
– стимулювання виробництва;
– досягнення збалансованості економічного розвитку відповідних регіонів держави;
– ефективного розміщення та використання їх матеріальних, трудових та інших ресурсів.
Отже, серед стратегічних напрямів створення і функціонування вільних економічних зон в Україні, що виступають як провідні елементи політики відкритої економіки і відіграють важливу роль у міжнародних відносинах, є визначення сприятливих умов для національного та інтернаціонального підприємництва, руху товарів і капіталів.
Вільні економічні зони забезпечують належні правові та економічні умови для концентрованого залучення іноземних інвестицій, інтенсивного впровадження передових технологій, удосконалення галузевої структури виробництва й соціально-економічного розвитку територій, збільшення валютних надходжень, підготовки кваліфікованих кадрів тощо.
В Україні вільні економічні зони створюються з метою:
– залучення іноземних інвестицій та сприяння їм;
– активізації спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг;
– поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг;
– залучення та впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання;
– розвитку інфраструктури ринку;
– покращання використання природних та трудових ресурсів;
– прискорення соціально-економічного розвитку України.
При створенні вільних економічних зон враховуються певні фактори розміщення:
– місцезнаходження вільної економічної зони повинно сприяти зовнішнім і внутрішнім можливостям для реалізації намічених цілей;
– наявність достатнього ресурсного потенціалу (природнокліматичні умови, науково-виробничий потенціал, трудові ресурси);
– забезпеченість об’єктами виробничої та соціальної інфраструктури згідно з міжнародними стандартами;
– розвинена система комунікацій, розгалужена транспортна мережа;
– відсутність екологічних обмежень щодо створення вільних економічних зон.
В Україні залежно від господарської спрямованості та економіко-правових умов діяльності можуть створюватися наступні вільні економічні зони:
Зовнішньоторговельна зона – частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з їх відстроченням. Створюються за рахунок надання митних пільг, послуг щодо зберігання і перевалки вантажів, надання в оренду складів, приміщень для виставкової діяльності, а також послуг щодо доробки, сортування, пакування товарів тощо. Форми їх організації: вільні порти («порто-франко»), вільні митні зони (зони франко), митні склади.
Комплексна виробнича зона – частина державної території, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємництва. Вони можуть мати форму експортних виробничих зон, де розвивається, насамперед, експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини і переважно складальні операції, та імпортоорієнтованих зон, головна функція яких – розвиток імпортозамінних виробництв.
Науково-технічна зона – вільна економічна зона, спеціальний правовий режим якої орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу, досягнення нової якості економіки через стимулювання фундаментальних і прикладних досліджень із подальшим впровадженням результатів наукових розробок у виробництво. Вони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів-технополісів, районів наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів.
Туристсько-рекреаційна зона – створюється в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу.
Банківсько-страхова(офшорна) зона – це зона, в якій запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським і страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують тільки ту їх підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України.
Зона прикордонної торгівлі
– частина території держави на кордонах із сусідніми державами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі.
З метою координаційної, методологічної роботи в Україні створено Агентство з питань спеціальних (вільних) економічних зон, яке має право організовувати проведення експертиз окремих інвестиційних проектів з метою:
– запобігання негативних наслідків реалізації інвестиційних проектів щодо виконання державних програм економічного, науково-технічного і соціального розвитку;
– запобігання зменшення надходжень до бюджетів;
– визначення джерел покриття можливих збитків.
З 1 січня 2000 року на території України діють такі вільні економічні зони:
1. На території Волинської області терміном на 20 років створена спеціальна економічна зона „Інтерпорт Ковель” площею 56,77 га (Указ Президента України „Про спеціальну економічну зону „Інтерпорт Ковель” від 22.06.99 № 702/99).
2. Спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Чернігівській області на 30 років (Указ Президента України „Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Чернігівській області” від 27.06.99 № 729/99).
3. На території пріоритетного розвитку у Волинській області створюється спеціальний режим інвестиційної діяльності щодо реалізації інвестиційних проектів у пріоритетних видах економічної діяльності строком на 30 років (Указ Президента України „Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території пріоритетного розвитку у Волинській області” від 27.06.99 № 730/99).
4. Спеціальний режим інвестиційної діяльності створюється на території м. Харкова щодо реалізації інвестиційних проектів у пріоритетних видах економічної діяльності на 30 років (Указ Президента України „Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території м. Харкова” від 27.06.99 №731/99).
5. Спеціальний режим інвестиційної діяльності створюється на територіях пріоритетного розвитку в Житомирській області щодо реалізації інвестиційних проектів у пріоритетних видах економічної діяльності на 30 років (Указ Президента України „Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території пріоритетного розвитку в Житомирській області” від 27.06.99 № 732/99).
6. На 30 років створюється спеціальна економічна зона „Миколаїв” у м. Миколаєві на території суднобудівних підприємств та наближених до них територій (Указ Президента України „Про спеціальну економічну зону „Миколаїв” від 28.06.99 № 758/99).
7. На 25 років створюється вільна економічна зона „Порто-франко” на території Карантинного молу Одеського морського торгового порту (Указ Президента України „Про вільну економічну зону „Порто-франко” на території Одеського морського торгового порту» від 28.06.99 № 760/99).
8. Створюється „Курортополіс Трускавець” на 20 років (Закон України „Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу „Курортополіс Трускавець” від 18.03.99 № 514 – 14. Закон вступив у силу з 01.01.2000).
Заснування вільних економічних зон в Україні повинно сприяти створенню нових робочих місць і розв’язанню таким чином проблем зайнятості, стимулюванню припливу іноземного капіталу, розширенню експортної бази, покращанню платіжного балансу країни за рахунок надходжень в іноземній валюті, ефективного використання місцевих ресурсів, стимулюванню ринкових перетворень.
Основними передумовами створення та ефективного функціонування Вільних економічних зон в Україні є вигідне географічне розташування нашої держави, розвиненість її зовнішньоекономічних зв’язків, наявність природно-кліматичних умов, значних трудових та природних ресурсів, відповідного науково-технічного потенціалу і транспортної інфраструктури.
Таким чином - митно-правові відносини за своєю природою завжди відображають хід таких різнопланових процесів, як:
- з одного боку, захист національного товаровиробника за допомогою заходів тарифного та нетарифного державного регулювання;
- з іншого - в них проявляється об'єктивна необхідність вільного руху по шляху включення економіки кожної країни в систему міжнародного поділу праці, залучення її в тій чи іншій формі до світових інтеграційним процесам, міжнародним обмінам взагалі.
Висновки
По-перше - Міжнародне митне право визначає, що вільна економічна зона - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари ввозяться на територію вільної митної зони та вивозяться з цієї території за межі митної території України із звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, а українські товари ввозяться на територію вільної митної зони із оподаткуванням митними платежами та застосуванням заходів нетарифного регулювання.
По-друге - У процесі лекційного занятті ми розглянули:
- історія створення вільних економічних зон у міжнародній практиці;
- сутність, загальна характеристика вільних економічних зон в міжнародному митному праві.
По-третє - У процесі вивчення даного навчального матеріалу за темою „ Інститут вільних економічних зон в міжнародному митному праві ” у часи самостійної роботи студент зобов’язаний:
- знати поняття та предмет вільних економічних зон у міжнародному митному праві; загальну характеристику історії створення вільних економічних зон у міжнародному митному праві;
- вміти визначати та аналізувати принципи побудови вільних економічних зон у міжнародному митному праві;
- засвоїти навики визначення та аналізу основних елементів системи вільних економічних зон у міжнародному митному праві.
