Передумови виникнення цивільних процесуальних правовідносин

Передумовами виникнення цивільних процесуальних правовід­носин слід тині і п наявність віднонілної норми цивільного процесуального права та цивільну процесуальну иравосуб'єкт-ність, а підставою є псиний юридичний факт (конкретна дія або подія, з якою цивільний процесуальний закон пов'язує ви­никнення, зміну або припинення цивільних процесуальних правовідносин).

Норми цивільного процесуального права визначають норма­тивну передумову виникнення цивільних процесуальних пра­вовідносин, оскільки у разі відсутності відповідної правової норми про можливість участі даної особи як суб'єкта цивіль­них процесуальних правовідносин або ж прямої заборони уча­сті, ці процесуальні правовідносини виникнути не можуть. На­приклад, не можуть бути свідками священнослужителі з при­воду відомостей, які одержані ними на сповіді віруючих (ст. 51 ЦПК).

Цивільна процесуальна правосуб'єктність особи означає її здатність бути суб'єктом цивільних процесуальних правовідно­син і визначається законом по-різному для кожного із суб'єктів. Наприклад, правосуб'єктність суду визначена Конституцією України, Законом "Про судоустрій України", ЦПК га іншими нормативно-нравовими актами. У цивільному процесуальному законодавстві найбільше уваїи приділяється основним учасни­кам цивільного процесу — сторонам та третім особам, оскількі спір між ними і є безпосереднім предметом судового роз­гляду та вирішення.

Юридичними фактами, внаслідок яких виникають, змінюю­ться або припиняються цивільні процесуальні правовідносини, є, як правило, процесуальні дії його учасників (подання заяви, заявления клопотання, призначення експертизи та ін).

15 Субъект цивільних процесуальних правовідносин — це носій цивільних процесуальних прав та обов'язків. ЦПК по­діляє суб'єктів на дві ірупи: суд та учасники цивільного про­цесу, а останніх своєю чергою,— на осіб, які беруть участь у справі (ст. 26 ЦПК), та інших учасників процесу (ст. 47 ЦПК).

Основним критерієм визначення належності тою чи іншого суб'єкта цивільних процесуальних відносин до тої чи іншої ірупи, є зміст його діяльності та наявність юридичної заінте­ресованості. Тому доцільно провести поділ суб'єктів на три групи:

суд;

особи, які беруть участь у справі;

особи, які сприяють судовому розгляду та вирішенню спра­ ви (інші учасники цивільного процесу).

Суд є обов'язковим суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин. Специфіка його діяльності, призначення га правового статусу потребує віднесення його до окремої групи суб'єктів. Особливою властивістю цього суб'єкта є те, що він повинен бути безстороннім та об'єктивним. Для забезпеченим цього у законодавстві закріплений інститут відводу (самовід­воду).

Основним призначенням сулу як суб'єкта цивільних проце­суальних правовідносин є відправлення правосуддя, яке нале­жить до його виключної компетенції. Делегування функцій су­дів, а також привласнення цих функцій іншими органами та особами не допускається.

Відповідно до ст. 18 ЦПК від імені суду виступає й суддя, який одноособово розглядає цивільну справу. Повноваження ми судді користуються також народні засідателі, які беруть участь у вирішенні справ, визначених законом.

Особи, які беруть участь у справі, — це учасники (суб 'ск-ти) цивільних процесуальних правовідносин, які наділені юри­дичною заінтересованістю, що визначас їхній правовий ста­тус при розгляді та вирішенні цивільної справи.

У справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони та треті особи. У справах наказного та окремого проваджень ними с заявники та інші заінтересова­ні особи. Також особами, які беруть участь у справі, є їхні представники, орі лни іа особи, яким законом надано право за-хиіцаш права, свободи та інтереси інших осіб (сі. 26 ЦПК).

16 Цивільна процесуальна правосуб'єктність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, профспілок, підприємств, установ, організацій, а також окремих громадян, які захищають права інших осіб (ст. 121 ЦПК), не має спеціальної назви, що і обумовлює неоднозначність її визначення в законодавстві, судовій практиці і теорії цивільного процесу. Статті 121, 256 й інші визначають цих осіб як суб'єктів захисту прав інших осіб.

З аналізу ч. З ст. 104 можна зробити висновок, що вони виступають позивачами у випадках порушення ними справи на захист прав інших осіб, а зі ст. 246 КЗпП та ін. — що профспілки здійснюють представництво, а ч. 2 ст. 121 ЦПК — що органи державної влади, органи місцевого самоврядування (опіки і піклування, житлово-комунальні) надають висновок (експертизу) судовим органам.

У визначенні їх процесуальної правосуб'єктності судова практика ще більш різноманітна. Вони називаються позивачами, захисниками, юрисконсультами, адвокатами профспілок, судовими представниками, експертами. В науці цивільного процесу суб'єкти захисту прав інших осіб визначаються при порушенні справи позивачами, сторонами в процесуальному розумінні, процесуальними позивачами, заявниками і скаржниками в процесуальному розумінні, представниками сторін і третіх осіб; при вступі у справу для дачі висновку — компетентними органами, третіми особами, судовими представниками, експертами4.

Суб'єкти захисту прав Інших осіб не є позивачами, оскільки вони відрізняються від них за завданням і метою участі, характером юридичної заінтересованості у справі, дією законної сили судового рішення. Визначення їх сторонами в процесуальному розумінні, компетентними органами, третіми особами не тільки не відображає їх функціональної діяльності у цивільному процесі, але ще більше підкреслює невизначеність їх процесуального становища.

Поняттям «державний орган — заявник, заявник у процесуальному розумінні, заявник позову» визначається відповідно діяльність або тільки органу держави, або тільки в позовному провадженні, не проводиться різниця між участю їх у процесі для захисту своїх суб'єктивних прав з участю для захисту прав інших осіб, державних і громадських інтересів.

Неправильним є ототожнення процесуального становища суб'єктів захисту прав інших осіб з представництвом сторін і третіх осіб. Цивільний процесуальний представник — уповноважений особи, яка бере участь у справі, котрий від її імені і в її інтересах виконує процесуальні дії, залежить від її волі і не може діяти проти її інтересів. Діяльність органів держави, органів місцевого самоврядування, профспілок, інших організацій має іншу спрямованість. Вони виступають від свого імені, від їх імені (а не від імені члена профспілки) діють уповноважені, які в цивільному процесі є представниками органу держави, органу місцевого самоврядування, профспілок тощо, але не сторони і третьої особи.

Цивільна процесуальна правосуб'єктність Бюро технічної інвентаризації, органів опіки і піклування, інших суб'єктів захисту прав інших осіб, які беруть участь у справі для дачі висновку, істотно відрізняється від експерта. Експерт — незаінтересована особа, яка дає висновок по фактах справи. Суб'єкт захисту інших осіб дає висновок по фактах і праву спірної справи, має в ній юридичний інтерес, що визначається компетенцією, яку він виконує в державному управлінні.

Визначення процесуальної правосуб'єктності органів держави, органів місцевого самоврядування, профспілок, підприємств, установ, організацій і окремих громадян, які захищають права інших осіб, за допомогою використання назви окремих осіб, які беруть участь у справі, відображає (навіть не у всіх випадках) тільки зовнішню їх ознаку, а не суть участі в процесі. Оскільки вони виконують функцію захисту прав інших осіб, то їх можна назвати суб'єктами захисту прав інших осіб. Але такими суб'єктами є також представники сторін й інших осіб, які беруть участь у справі, і прокурор. Тому, щоб підкреслити процесуальну відмінність, яка існує між ними, можна їх назвати функціонерами. Ця назва свідчить, що їх участь у справі спрямована на виконання ними компетенції, яка визначається їх функціями в державному і громадському житті. Вказана назва можлива для визначення їх участі у справах усіх видів провадження і відбиває те, що їх діяльність має важливу соціальну спрямованість5.