Загроза біологічному різноманіттю

ГМО становлять ризик для біорізноманіття (у тому числі генетичного), оскільки вони взаємодіють у природі із усім живим, що їх оточує. Вчені визначили декілька проблемних сфер – появу нових шкідників, бур’янів, генетичного забруднення, перехресного запилення генетично модифікованих культур і звичайних, появу нових вірусів та ін.

Експериментальні дані екологічних досліджень

Станом на 2007 рік у світі вирощувалось 14 млн гектарів трансгенного бавовнику, з них 3,8 млн га в Китаї. Бавовникова совка один з найсерйозніших шкідників, личинка якого вражає не тільки бавовник, а й злаки, овочі і інші культурні рослини. В Азії вона за сезон дає чотири покоління. Пшениця — основна рослина-хазяїн для першого покоління совки, а бавовник, соя, арахіс і овочеві — це хазяї для наступних трьох поколінь. Основним агротехнічним заходом боротьби було інтенсивна, до 8ми разів за сезон, обробка полів інсектицидами. Втім це привело до появи стійкої до інсектицидів совки і, як результат, спалах кількості совки в 1992 році і, відповідно, збільшення інтенсивності обробки інсектицидами.

В 1997 році на ринок випущений перший трансгенний бавовник, що містить ген Bt-токсину, культивування якого призвело до збільшення врожайності і різкого зменшення використання інсектицидів до двох поливів за сезон. Результати десятирічного моніторингу екологічної ситуації свідчать, що з 1997 року щільність враження личинкою совки знижується і продовжує знижуватись. Крім того, популяція совки зменшилась не тільки на трансгенному бавовнику, а й на інших культурних рослинах. Це пояснюється тим, що бавовник, як рослина-хазяїн для другої сезонної хвилі розмноження совки, суттєво редукує цю другу хвилю, що відповідно одразу відображається на чисельності особин третій і четвертій хвилі.

Одночасно зі зменшенням совки на бавовникових полях дещо збільшилась кількість іншого шкідника — клопів з сімейства Miridae. Це пояснюється зменшеною інтенсивністю застосування інсектицидів. Все це створило сприятливі умови для розвитку цього шкідника.

20.. Українське законодавство

В Україні допуск ГМ продуктів регулюють:

Закон «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів»

Постанова від 18 лютого 2009 р. N 114 про «Порядок державної реєстрації генетично модифікованих організмів джерел харчових продуктів, а також харчових продуктів, косметичних і лікарських засобів, які містять такі організми або отримані з їхнім використанням» ^].

Закон «Про захист прав споживачів» (Стаття 15. п 6) «Інформація про продукцію повинна містити: позначку про наявність або відсутність у складі продуктів харчування генетично модифікованих компонентів». Таким чином, маркуванню підлягають не тільки продукти отримані з ГМО, а також харчові добавки, отримані за допомогою ГМО. Ні в Європейське, ні законодавство Сполучених Штатів не передбачає маркування харчових добавок, отриманих за допомогою генно-модифікованих мікроорганзмів. Крім того, Україна стала першою державою у світі, яка зобов'язала виробників та імпортерів харчових продуктів вказувати позначення «без ГМО» в маркуванні всіх, без винятку, харчових продуктів, навіть тих, у яких ГМО не може бути ні теоретично, ні практично.

3 жовтня 2012 року Кабінет Міністрів України схвалив законопроект, який дозволяє не маркувати продукцію, яка не містить ГМО.

 

Питання для самоконтролю студентів.

1) Назвіть сучасні біотехнології, які використовуються у медицині та інших галузях.

2) Що таке генна інженерія?

3) Що таке генна терапія?

4) Що таке клонування?

5) Вкажіть можливості застосування генної терапії.

6) Дайте біоетичну оцінку можливості застосування генної інженерії.

7) Що таке генетично модифіковані організми?

8) Наведіть якості ГМО, які дозволяють використовувати їх для користі людству.

9) Перерахуйте небезпеки, пов’язані з використанням ГМО.

10) Назвіть основні документи, які регулюють використання ГМО.

Рекомендована література

1. Антологія біоетики. За ред. Ю.І.Кундієва. Львів 2003.

2. Попов М.В. Москаленко В.Ф. Біоетика. Вінниця 2005.

3. Запорожан В.М.Біоетика: Підручник / В.М.Запорожан, М Л. Аряєв. – К.: Здоров’я, 2005. – 288 с.

4. Запорожан В.Н. Биоэтика: Учебник / В.Н.Запорожан, Н.Л.Аряєв – Одеса: Одесский медуниверситет, 2005. – 295 с.

5. Запорожан В.Н. Путь к нооетике / В.Н.Запорожан. – Одесса: Одесский медуниверситет, 2008. – 284 с.

6. Малахов В.А. Етика. Курс лекцій. К., Либідь 1992.

7. Федоренко Е.Ф. Скольняков А.И. Врачебная этика. Киев, “Здоровье”. 1979.

8. Юдин Б.Г. Введение в биоэтику. М. 1998.

9. Юдин Б.Г. Биоэтика: принципы, правила, проблемы. М. 1998.

10. Биоэтика. Вопросы и ответы. Інтернет-видання МГМУ.

11. Практическое руководство по биологической безопасности в лабораторных условиях. ВОЗ, Женева, 2004.

12. Уваренко А.Р. Доказова медицина у спектрі наукової медичної інформації та галузевої інноваційної політики. – Житомир: «Полісся», 2005.