Позиція Церкви відносно генетичних досліджень

Щораз ширше пізнання спадковості людини (геному), картування генів та окреслення їх функцій, а також відкриття можливостей їх переносу, модифікації і заміни, відкриває перед медициною незнані досі перспективи і одночасно ставить делікатні етичні проблеми.

Церква схвалює прогрес науки і техніки, підкреслює позитивну сторону цих явищ. Неодноразово виражає подив і пошану для зусиль багатьох вчених і дослідників, які пробують відкрити таємницю людського геному та аналізувати секвенції, прямуючи до поширення знань про молекулярну біологію та про генетичні основи багатьох хвороб. Церква погоджується з думкою Світової Організації Здоров’я про те, що створення карти людського геному може являтися великою допомогою в лікуванні, а навіть в передбачувані певних хвороб (предикативна медицина). Церква схвально ставиться до цих досліджень при умові, що відкривають вони нові можливості лікування і генної терапії, основані на вшануванні життя і недоторканості суб’єктів, охорони або повернення здоров’я пацієнтам вже народженим або які щойно мають народитися.

Невпинне поглиблення знань про життя є по-суті чимось добрим, оскільки пошук правди являється елементом первинного покликання людини. Людина досягла вершин науки, а з другого боку створила собі нові пастки. В сьогоднішньому світі триває боротьба за життя. Відбувається вона на різних рівнях, однак особливо вона стосується самих початків існування людського індивіда: стадія плоду, зиготи, а тепер вже й генетичного коду. Сучасна біологія є немислима без генетичної технології, яка має свої успіхи і заслуги. Йдеться передовсім про генетичну терапію. Але дивлячись на користь, яку приносить, рідко помічається ризик, який з нею пов’язується. Тому Церква не є прихильницею безкритичного оптимізму. Це відкриття нового континенту, яким є знання про людський генотип, відкриває нові можливості лікування хвороб, проте можуть також зміцнити тенденції до селекції людських істот.

Генетики жодною мірою не зупиняються на лікуванні, а посилаючись на свободу наукових досліджень, хочуть експериментувати, маючи на меті створення певного типу над-людей, які могли б запанувати над іншими. В такій перспективі генетика легко замінюється в євгеніку зі всіма її негативними наслідками. Не можна замовчувати факт, що ці відкриття можуть бути використані до селекції ембріонів, що полягає на елімінації тих, які мають якісь генетичні хвороби або мають патологічні генетичні риси. Небезпекою є також «сімейна євгеніка» - коли батьки, зокрема ті, які мають фінанси, старатимуться «покращити» генетичний матеріал своїх майбутніх дітей.

Щораз краще пізнання проекту людського геному дає змогу надавати різні генетичні послуги та дослідження, які мають на меті запобігання та лікування хвороб з молекулярною основою: йдеться про пренатальне обстеження, генетичні тести та генетичну пораду. Найбільш розповсюдженим є пренатальне діагностування. Пренатальне обстеження є неморальним і ганебним, якщо проводиться з метою знищення ембріону, в якого б викрито якусь патологію.

Генна терапія на рівні соматичних клітин не будить застережень, якщо не пов’язується з непропорційним ризиком і якщо має лікувальну мету. Генну терапію репродуктивних клітин слід відкинути, не лише з огляду на надзвичайно високий ступінь ризику і наслідків, які можуть сягати до майбутніх поколінь, але й з огляду на те, що це порушує гідність людської особи. Іван Павло ІІ підкреслює, що так як в кожній ділянці медицини, також генної терапії, не можна забувати, хто є її суб’єктом. Церква вимагає, щоб права проголошені в міжнародних конвенціях та деклараціях на тему захисту людського генотипу прислуговували кожній людській істоті від моменту зачаття. Чим більше зростають знання і можливості інтервенцій, тим глибшим повинно бути усвідомлення цінностей, які знаходяться під загрозою.

Важливо не тільки зберегти життя, але й шанувати генетичну ідентичність кожного людського індивіда – це головний етичний принцип, який має лежати в основі генетичних втручань.

Іншим моральним критерієм, який повинен керувати науковими дослідженнями також в ділянці генної інженерії, є пошана для людської істоти, яку піддається дослідженням. До кожної людської істоти треба ставитися як до особи і шанувати її від моменту зачаття. В жодній фазі свого розвитку ембріон не може бути предметом втручань, які б не служили його добру, або експериментів, які б нищили його або позбавляли його чогось суттєвого. Генетична спадщина є скарбом для визначеної істоти, яка має право на життя і на повний людський розвиток. Добровільні маніпуляції на гаметах або ембріонах з метою модифікації певних секвенцій генотипу, які є носіями видових рис, ставить людство перед величезним ризиком генетичних мутацій, які ведуть до порушення фізичної і духовної інтегральності не лише цих людей, на яких проводиться дослідження, але й людей майбутніх поколінь.

Питання втручання в генетичний код людини – це не лише питання окремих вчених, це стосується цілого людства. Тому разом з признанням принципу наукової свободи досліджень треба прийняти необхідність етичних орієнтирів для цих досліджень і принципу відповідальності. Бо не все, що є технічно можливе є водночас морально добре і згідне з Божими законами.

Клонування

Однією з перспектив застосування генної інженерії є клонування організмів.

Клонування – це метод, за допомогою якого можна отримати сукупність суб’єктів, випродукованих з одного організму і генетично ідентичних з ним. Клонування – це форма асексуальної репродукції, в результаті якої отримується індивід з генетичним кодом, який є ідентичний до того, хто дає генетичний матеріал. Слово „клонування” походить від грецького слова klon, яке означає „галузка”, „щепка” до вегетативної продукції рослин. Клонування як таке є знаним явищем в рослинному світі.

Перші спроби клонування тварин появилися в 30 роках ХХ століття. Технічний прогрес в сфері молекулярної біології, генетики і штучного запліднення дав змогу це реалізувати. Новий етап в клонуванні визначають експерименти вчених, завершених народженням вівці Доллі (27 лютого 1997). Це відкриває шлях до клонування людини.

9. Клонування можна досягнути двома різними шляхами:

1) Переносом ядра клітини суб’єкта, якого хочуть склонувати (дублювати). Це ядро вводять в запліднену або незапліднену яйцеклітину після видалення або нейтралізації існуючого в ній ядра. Ядро клітини має повний генетичний код даного організму і саме це дозволяє „відтворити” ідентичний генетично організм. Така техніка передбачає два моменти: видалення ядра із яйцеклітини або одноклітинного ембріону (зиготи), і другий момент – це коли клітина, з якої береться ядро, зливається з вказаною яйцеклітиною або одноклітинним ембріоном завдяки електричного струму, використаному для того, щоб привести в дію процес ділення нового отриманого індивіда, якого потім переносять в матку жінки.

2) Розщеплення ембріонів – штучно проводить природній процес формування ідентичних близнюків, або монозигот, який полягає в поділі ембріональних клітин в перших стадіях розвитку (до 14 днів після запліднення) на два або більше ідентичних ембріонів.

Ця техніка, котра з 1979 року знаходилася в стадії експериментування на тваринах, була застосована на людині. 13 жовтня 1993 року Джерри Холл (Holl) і Роберт Стіллман (Stillman), два вчених з відділу акушерства та гінекології в Штатах, об’явили, що клонування людини стало технічно можливою реальністю, оскільки вони вже зреалізували його на 17 людських ембріонах, отриманих за допомогою запліднення в пробірці і вивели з них 48 генетично ідентичних ембріонів (метою їхнього тесту було: дати змогу дати потомство неплідним парам, а також відповісти на запитання, чи клонування людських істот може бути так само ефективне як і клонування тварин). Отже, розщеплення ембріонів – це мікрохірургічний поділ зародка в найраннішому періоді поділу.

В перспективі клонування передбачається створення ідеальних індивідів, з неперевершеними можливостями; продукція здорових індивідів без ризику спадкових хвороб; створення великої кількості генетично ідентичних суб’єктів для проведення наукових досліджень; можливість дати дитину безплідній парі; можливість мати дитину з такими, а не іншими рисами (з вибраним завчасно генотипом, наприклад якоїсь особистості, такої а не іншої статі); створення пар ембріонів, щоб зберігати їх замороженими, як резерв запасних органів для пересадки генетично тотожному близнюку23.

10. Аргументи, які найчастіше подаються „за” клонуванням:

1) Реалізація „права” батьків на потомство. У випадку планування вже йдеться не лише про те, щоб мати дитину, але мати дитину саме таку, яку б вони хотіли мати (вибір статі, характерних рис).

2) Можливість продукції підмінної особи – очікування своєрідної „безсмертності”, пов’язане із клонуванням самого себе і через те „нескінченного” продовження власного життя.

3) Створення „армії клонів” придатних для певних воєнних дій.

4) Цей спосіб нестатевого розмноження дає незалежність в цій сфері багатьом феміністкам. Це пов’язано з ідеологічними поглядами. Нова техніка могла б справді унезалежинити жінку від чоловіка і то в справі, яка дотепер вимагала співпраці обох статей.

5) Клонування – це також можливість створення „банку органів” для трансплантації. Надзвичайна властивість первинних зародкових клітин, звана тотіпотенцією, є причиною того, що могли б вони бути придатні в лікуванні багатьох до цієї пори невиліковних хвороб.

Такі роздуми базують на переконанні, що людський ембріон на ранніх стадіях розвитку – це не людина і в зв’язку з тим проведені на ньому експериментування не порушують найважливіших благ людської особи.

Резолюція Європейського Парламенту від 1989 року клонування визнає серйозним порушенням фундаментальних прав людини. Воно суперечить принципу рівності людських істот, бо допускає расову та євгенічну селекцію людського роду, принижує гідність людини і веде до експериментування на людських ембріонах. Отже, клонування є заборонено на юридичному рівні. «Клонування ембріонів, незалежно від цілей, суперечить принципам міжнародного права, яке захищає людську гідність. Міжнародне право гарантує право на життя всім людям, а не лише деяким індивідам. Створення людських істот призначених на знищення, свідоме знищення клонованих істот після досягнення наукових цілей, зведення людської істоти до ролі слуги або раба, а також дозвіл на проведення медичних і біологічних експериментів на істотах, які не виразили на це згоди, є морально злим і недопустимим. Клонування людських ембріонів являється також серйозною загрозою для зобов’язуючого закону, бо дає змогу особам, що проводять експерименти, робити селекцію і зміцнювати певні людські риси на основі статі, раси і т.д, при одночасній елімінації інших істот».

Церква представляє свою позицію: клонування навіть тоді, коли є заплановане як поправлення людського буття, являється приниженням людської гідності.. Моральна оцінка цього явища появляється в Інструкції „Donum vitae (1987), а також в документі Папської Академії „За життя, який називається „Роздуми про клонування” (1997).

11. Аргументи Церкви „проти” клонування коротко можна сформулювати так:

1) клонування порушує людську гідність зводить людське життя до рівня „біологічного матеріалу,

2) відділяє сферу дітородження від правдивого людського контексту подружнього акту,

3) брак поваги для людських ембріонів, які будуть знищені, щоб успішно могла відбутися репродукція цього типу (при клонуванні вівці Доллі було 277 спроб, 8 доведено до ембріональної стадії, з тих 8 дійшло до народження однієї вівці),

4) клонування – це радикальна маніпуляція людською прокреацією, при цьому порушуються особові відносини між батьками та дітьми, та й взагалі може зникнути поняття сім’ї та сімейних стосунків,

5) клонування є недопустимим з огляду на гідність клонованої особи. Кожна людина має право до своєї унікальності та неповторності. Також її тіло та генотип є інтегральним елементом гідності і унікальності, тоді як клонована істота це завжди „копія” когось іншого. Це вело б до загублення власної ідентичності, до відчуття меншовартості.

6) клонування родить небезпеку суспільної маніпуляції в євгенічному напрямку, вибору „кращих генетичних людей”,

7) створення клонів живих осіб виключно як джерела до трансплантації органів є зведенням людини до рівня предмету вжитку, що є цілковито недопустиме з точки зору християнського персоналізму.

До проявів зла на світі треба зарахувати невідповідальні дії в царині генної інженерії, такі як клонування і використання людських ембріонів для досліджень, які виправдовуються посиланням на свободу, розвиток культури та прогрес людини. Коли найбільш делікатні і беззахисні суб’єкти суспільства так жахливо страждають, виникає також серйозна загроза для ідеї людської сім’ї, побудованої на основі таких цінностей, як особа, довіра, взаємна повага і готовність до допомоги. Цивілізація побудована на любові і мирі повинна протиcстояти цим негідним експериментам. Клонування – це знак викривленого підходу до свободи наукових досліджень та експериментів. Дехто вбачає в цьому прояв всемогутності науки, але науки без цінностей. Основою цього є відкинення Бога, а коли немає Бога – тоді вже нічого не є неморальне, як писав Достоєвський. Проголошення „смерті Бога” приведе до результату „смерті людини”. Клонування в якійсь мірі є обожненням людини, поставленням її на місці Бога. Але насправді людина сама собі готує нову форму рабства, нові форми дискримінації та нові форми страждань. Спокусі раю – «будете як боги» - підлягає багато сучасних вчених. Таким чином, клонування стає трагічною пародією всемогутності Бога. Бог доручив людині панувати над світом, а вона вже не вміє або не хоче поставити певні межі, не вміє відрізнити добро від зла.