Переяславська рада 1654р.: характер і значення

Тема 12. Возз’єднання України-Гетьманщини з Московською державою: причини, його юридичне оформлення та наслідки.

Політико-економічне становище Війська Запорізького на початку 50-х років 17 ст та пошук гетьманом військових союзників.

Українська держава опиналась у вкрай тяжкому становищі. Тривала війна підривала народне господарство країни, втрата виходів на ринки Західної Європи через Польщу не компенсувалась відкриттям нових торгових шляхів. Відтік населення за східний кордон послаблював людський потенціал. З півночі та північного заходу їй загрожувала Річ Посполита, що прагла реваншу над "повсталим бидлом", на заході союзні Молдавія і Трансільванія самі потребували допомоги, на півдні завжди був готовий встромити ніж у спину "постійно непостійний союзник" кримський хан. Єдиним кордоном, де становище було більш-менш спокійним був східний — кордон з Московським царством. І в пошуках союзників у боротьбі за незалежність держави Б. Хмельницький починає все більше звертати свій погляд саме в цей бік.

Залучити Московську державу до військових подій проти Польщі гетьман намагався з самого початку повстання. Він розраховував використати бажання Москви ліквідувати наслідки поразки в останній польсько-московській війні, всіляко підігрівав претензії московського царя на польський королівський престол, навіть погрожував піти походом на Москву якщо остання не виступить проти Польщі на боці козаків. Але Москва довго відмовчувалась, або відбувалась символічними акціями, побоюючись виступати проти Польщі. Та й сильна і незалежна Україна, як вважає М. Грушевський, їй навряд чи була потрібна.

Позиція Московської держави щодо втручання в українсько-польський конфлікт змінилась лише після того, як внаслідок кількарічної виснажливої війни ослабли обидві сторони і коли в нього втрутились трансільванці та шведи.

Земський собор 1653 р. і його рішення щодо включення України до складу Московської держави.

Від кінця 1648 р. між Гетьманщиною та Московською державою розпочався постійний обмін посольствами. Український уряд непокоїла можливість налагодження відносин Московії з Річчю Посполитою. Адже їх пов'язував Поляновський мирний договір 1634 p., якого цар не наважувався порушувати, аби не давати польському урядові приводу до нової війни. Водночас у Москві були готові надати допомогу Речі Посполитій, свідченням чого стало переведення великих військових з'єднань на московсько-український кордон. У Москві чекали, поки обидві сторони українсько-польської війни знесиляться, а також остерігалися полум'я козацького повстання, що могло перекинутися на московські землі. Аби підштовхнути царський уряд до союзу з Військом Запорозьким, Хмельницький у червні 1653 р. дав зрозуміти цареві: якщо той і надалі зволікатиме з розв'язанням українського питання, то Україна укладе союз із Туреччиною. До того ж гетьман наголосив на вельми неприємних наслідках такого союзу для Московії.

Тоді 11 жовтня 1653 р. Земський собор Московської держави вирішив підтримати Гетьманщину й розпочати війну проти Речі Посполитої. У зв'язку з рішенням Земського собору до України було відряджено велике посольство на чолі з боярином Василем Бутурліним. Зустріч і переговори, вручення царської грамоти і клейнодів мали відбутися в Переяславі — старому козацькому центрі, звичному до проведення великих рад.

Переяславська рада 1654р.: характер і значення.

8 січня 1654 р. на загальновійськовій Генеральній раді з промовою виступив Богдан Хмельницький. Змалювавши вкрай тяжкий стан України, в якому вона опинилася після шестирічної виснажливої війни, він сказав, що єдиний порятунок — це піддатися під захист сильної держави з тим, щоб одержати від неї військову допомогу, — Туреччини, Кримського ханства чи християнського православного царя. Закінчив свою промову гетьман такими словами: "А буде хто з нами не згоден тепер, куди хоче — вільна дорога". Учасники Переяславської ради — старшини усіх рангів, козаки і міщани висловились: "Волим під царя московського православного".

Того ж дня у соборній Церкві зібралося московське і українське духовенство для проведення служби на честь урочистого обряду присяги. Присягали на Євангелії гетьман, генеральні старшини, полковники, сотники і ще кілька десятків делегатів віл різних полків.

Треба підкреслити, що не всі прийняли ідею Переяславської ради. Не було в Переяславі представників Запорізької Січі. Відмовився від присяги Іван Богун, якого вважали після Богдана Хмельницького військовим стратегом номер один.

Звіт Бутурліна перед царем про переговори поклав початок московської версії легенди про Переяславську раду. Бутурлін зображує картину нібито масовості Переяславської ради, всенародного рішення: "весь народ", "собралось великое множество всяких чинов людей", у церкві було "всенародное множество мужского и женского полу" та ін.

Всього ж лише 284 особи козацького стану прийняли присягу в Перся -славі. До них слід додати невелику кількість переяславських міщан.

Відразу ж після присяги Хмельницький і старшина, не задовольнившись царським словом, заявили, що вони бажають вести переговори з царем і добитися від Москви письмових договірних гарантій і зобов'язань.

Цей факт говорить про те, що взагалі не існувало ні Переяславської угоди 1654 р., ні переяславського договору як документа. В 1654 р. відбулася тільки нечисленна Переяславська рада, яка скоріше мала декларативний характер і не мала ніякої юридичної сили. Відбулася також однобічна присяга гетьмана, невеликого числа старшини, простого козацтва та міщан. У Переяславі українська сторона не отримала жодного офіційного документа, який би визначав умови "об'єднання двох держав, жодної письмової гарантії виконання царським урядом усних запевнень московських послів".

Стає зрозумілим, чому українська сторона виявила таку енергійну і наполегливу ініціативу в укладенні міждержавного договору з Москвою. Богдан Хмельницький прагнув узаконити суверенітет Української держави, примусити царський уряд взяти на себе обов'язки, які гарантували б незалежність України.

Відразу ж після Переяславської ради у гетьманській канцелярії відпрацьовують проект відповідного договору, а в березні 1654 р. українське посольство прибуває до Москви. 14 березня посли подали письмовий текст проекту договору з 23 статей, що фіксували умови, на яких уряд Української держави передбачав об'єднання з Московською державою. На цьому документі був підпис гетьмана Богдана Хмельницького і печатка Війська Запорізького. Отже, з певністю можна сказати, що текст проекту договору із двадцяти трьох статей, поданий послами царю, був підготовлений в Україні.