Основні напрямки та проблеми державної освітньої політики

Тема 12. Державна політика в галузі науки і освіти.

Сутність державної політики в галузі науки та освіти.

Основні напрямки та проблеми державної освітньої політики.

Система органів управління освітою.

1. Освіта – це основа розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука майбутнього України. Вона є визначальним чинником політичної, соціально-економічної, культурної та наукової життєдіяльності суспільства. Освіта відтворює і нарощує інтелектуальний, духовний та економічний потенціал суспільства.

Державна політика в галузі освіти ґрунтується на таких основних принципах:

- доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

- рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку;

- гуманізм, демократизм;

- пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей над політичними і класовими інтересами;

- органічний зв’язок з національною історією, культурою, традиціями;

- незалежність державної системи освіти від політичних партій, інших громадських і релігійних організацій.

Основними видами діяльності вузу є:

- підготовка спеціалістів різних рівнів кваліфікації;

- науково-дослідна робота;

- підготовка наукових, науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації;

- атестація наукових і науково-педагогічних кадрів;

- підвищення кваліфікації, перепідготовка кадрів;

- культурно-освітня, видавнича, фінансово-економічна, господарська,

науково-виробнича, комерційна робота;

- здійснення зовнішніх зв’язків.

Вищі навчальні заклади здійснюють свою діяльність за державними замовленнями та договорами, як основною формою державного регулювання відносин між навчальними закладами та підприємствами, установами і організаціями громадян. Випускникам вищих навчальних закладів присвоюється кваліфікація спеціаліста з вищою освітою певного професійного спрямування або спеціальності, яка відповідно до обсягу державної освіти визначається такими рівнями:

1.молодший спеціаліст – забезпечують технікуми, училища, інші навчальні заклади еквівалентного рівня;

2.бакалавр – забезпечують коледжі, інститути, консерваторії, інші навчальні заклади еквівалентного рівня;

3.спеціаліст – забезпечують інститути, інші навчальні заклади еквівалентного рівня;

4.магістр – забезпечують інститути, академії, університети, інші заклади, що мають відповідний сертифікат.

 

Основні напрямки та проблеми державної освітньої політики.

Одним з пріоритетних напрямів державної освітньої політики України є:

- постійне поліпшення якості освіти;

- надання освітніх послуг з метою найкращого задоволення особистісних потреб та інтересів суспільства і держави.

Проблеми реформування системи освіти:

- суттєві порушення у строках проведення певних дій, розробки та затвердження документів, програм, планів;

- непослідовність у реалізації стратегічних завдань реформування освіти;

- відсутність механізму оцінки впливу освітніх реформ, окремих програм на освіт­ню галузь та суспільство в цілому.

Недоліками сучасної системи управління освітою є:

- недостатнє поєднання державних і громадських важелів, надмірна централізація, ігнорування умов для участі міської громади в управлінні навчальними закладами;

- для ефективного управління освітою необхідно поєднувати засоби державного впливу з громадським управлінням;

- неабияку роль в оцінці достатності обсягів фінансування освіти відіграють доско­налість принципів розподілу і використання виділених коштів, сформованість механіз­му інвестувань у сферу освіти тощо;

- суттєвої шкоди розвитку системи освіти завдає її безглузда комерціалізація.;

- недостатня контрольованість платних послуг в освіті, значне скорочення видання безкоштовних підручників, соціальне розшарування суспільства – все це ускладнює умови доступу і одержання освіти;

- з’явилася нова проблема – охоплення навчанням дітей біженців, емігрантів.

- інформаційне забезпечення є на сьогодні чи не вирішальним чинником якості освіти;

- рівень та можливість доступу учасників освітнього процесу в Україні до світовою інформаційного потоку – мережі Інтернет досить невисокий. При цьому, показники доступу до комп’ютерів та мережі Інтернет дітей міста та села різняться у кілька разів;

- незадовільним є і стан матеріально-технічного забезпечення українських навчальних закладів.

 

3. Для управління освітою в Україні створено систему державних органів управління і органи громадського самоврядування. Органи управління освітою і громадського самоврядування діють у межах повноважень, визначених законодавством.

До державних органів управління освітою в Україні належать:

v Міністерство освіти і науки України;

v Міністерства і відомства України, яким підпорядковані навчальні заклади;

v Вища атестаційна комісія України;

v Міністерство освіти Автономної Республіки Крим;

v Місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування і підпорядковані їм органи управління освітою.