Тема 11. Основні види діяльності соціально-психологічної служби: психологічна корекція

ТЕМА 10. ОСНОВНІ ВИДИ ДІЯЛЬНОСТІ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ: ПСИХОЛОГІЧНЕ КОНСУЛЬТУВАННЯ

План

1. Специфіка, мета і завдання психологічного консультування.

2. Принципи й умови психологічного консультування.

3. Види психологічного консультування.

4. Інтерв'ю як основний метод психоконсультування.

 

Психологічне консультування є особливим видом діяльності практичного психолога. На думку Р.С.Нємова, Ю.Е.Альошиної, Г.С.Панка, В.М.Федорчука та ін., психологічне консультування суттєво відрізняється від індивідуальної та групової психотерапії, психокорекції і водночас пов'язане з усіма видами діяльності практичного психолога.

Сутність психологічного консультування полягає в наданні спеціалістом-психологом на основі спеціальних професійно-наукових знань безпосеред­ньої психологічної допомоги через створення умов, за яких клієнт відкриває (усвідомлює) нові можливості у розв'язанні своїх психологічних проблем.

Психологічне консультування відрізняється від інших видів діяльності практичного психолога рядом особливостей.

Зокрема, психологічне консультування носить короткочасний і епізодичний характер особистих контактів психолога і клієнта, тоді як різні методики психотерапії розраховані на тривалий період роботи з клієнтом.

Якщо психологічне консультування орієнтоване на допомогу клієнтові в реорганізації його міжособистісних стосунків, то психотерапевтичний вплив орієнтований на розв'язання глибинних проблем особистості.

При проведенні психологічного консультування психолог-консультант дає поради клієнту, але їх практична реалізація є справою клієнта. При психотерапії ж активні дії, спрямовані на подолання проблем клієнта, здійснює психолог, а клієнт лише реагує на них, або сприймає ці впливи. При психокорекції, яка пов'язана з психологічним консультуванням, основна робота найчастіше проводиться клієнтом самостійно за відсутності психолога або без прямої й постійної взаємодії з ним.

Складовою консультування є психодіагностика. Психодіагностика в консультуванні спирається на результати безпосереднього спостереження за клієнтом, узагальнення отриманих даних. Здійснюється психодіагностика на початку консультування без застосування спеціальних психологічних тестів і потребує значно менше часу, ніж при психокорекції.

Метою психологічного консультування є допомога клієнтові у дослідженні власної особистості, у розумінні своїх стосунків з оточуючим світом, в оцінці своїх проблем та в пошуку альтернативних варіантів їх подолання.

Ця мета реалізовується через розв'язування таких основних завдань (за Р.С.Нємовим):

1. Конкретизація (з'ясування) проблеми, з якою зустрівся клієнт. Це завдання полягає у вислуховуванні клієнта, спостереженні за ним. Внаслідок використання спеціальних прийомів вислуховування консультант приходить до висновку про те, в чому проблема клієнта.

2. Інформування клієнта про психологічну сутність його проблеми, про реальний ступінь її серйозності. Тобто консультант не лише аргументовано пояснює клієнту, в чому полягає його проблема, але й пояснює, чому ця проблема виникла і як її можна практично вирішувати.

3. Вивчення психологом-консультантом особистості клієнта. Таке вивчення дозволяє з'ясувати, наскільки повно і глибоко розуміє клієнт свої проблеми та наскільки готовий до її розв'язування.

4. Чітке формулювання порад і рекомендацій клієнту з приводу того, як найкраще розв'язати проблему. При цьому враховуються індивідуальні особливості клієнта та специфіка розуміння проблеми психологом. Поради та рекомендації повинні бути простими, короткими та зрозумілими клієнту, а також придатними до виконання в реальних умовах життя клієнта та з відповідним контролем з його боку.

5. Не завжди клієнт може одразу і з розрахунком на успіх перейти до реалізації порад і рекомендацій, отриманих від психолога. Інколи через недосвідченість та невміння клієнт припускається помилок і потребує оперативної допомоги з боку психолога. Тому завданням психолога-консультанта є надання допомоги клієнту у вигляді додаткових практичних по­рад, які пропонуються тоді, коли він вже розпочав розв'язання проблеми.

6. Якщо з тих чи інших причин клієнт відмовляється від виконання порад та рекомендацій, які надає психолог, то останній не несе відповідальності за кінцевий практичний результат психологічного консультування, а лише за правильність наданих рекомендацій.

7. Навчання клієнта тому, як найкраще уникнути в майбутньому подібних проблем. Це, зокрема, одна із задач психопрофілактики. Розв'язуючи її, психолог-консультант домагається того, щоб клієнт самостійно міг попереджувати повторне виникнення подібної проблеми.

8. У ході психологічного консультування відбувається також психолого-просвітницьке інформування клієнта. Воно полягає у передачі клієнту елементарних, життєво необхідних психологічних знань та вмінь, оволодіння й правильне застосування яких можливе клієнтом без спеціальної психоло­гічної підготовки. Критерієм ефективності психологічного консультування, на думку Г.С.Абрамової, є поява в іншої людини (клієнта) нових переживань з приводу своєї проблеми.

2.

Для забезпечення результативності та ефективності психологічного консультування необхідно дотримуватися таких його принципів:

- принцип доброзичливого й безоцінного ставлення до клієнта, що передбачає вияв емоційної теплоти й поваги, вміння прийняти клієнта таким, яким він є, не оцінюючи й не засуджуючи його норми і цінності, стиль життя і поведінку;

- забезпечення конфіденційності зустрічі. Цей принцип означає, що психолог зберігає у таємниці все, що стосується клієнта, його особистих проблем і життєвих обставин (крім випадків, передбачених законом, про що психолог попереджає клієнта);

- принцип добровільності означає, що клієнт сам звертається до психолога, оскільки суб'єктивно відчуває труднощі у своєму житті та мотивований до сприйняття психологічної допомоги;

— принцип професійної мотивованості консультанта означає, що він захищає інтереси клієнта, а не інших осіб чи організацій, не бере бік жодного з учасників конфлікту, уникає упередженого ставлення;

- принцип відмови психолога від порад чи рецептів. Завданням є посилення відповідальності клієнта за те, що з ним відбувається, спонукання його до активності в аналізі проблем, у пошуку виходу з кризи;

- розмежування особистих і професійних відносин. Психолог не може вступати з клієнтом у будь-які особисті стосунки. Психолог не може встановлювати дружні стосунки з клієнтом, а також надавати допомогу друзям чи родичам.

Реалізація принципів психологічного консультування можлива за таких умов (за Р.С.Нємовим):

1. Клієнт, який звертається до психолога, повинен мати реальну проблему пси­хологічного характеру та усвідомлюване бажання якнайшвидше її вирішити.

2. Консультант-психолог, до якого звернулися за допомогою, повинен мати досвід психологічного консультування і відповідну професійну психологічну підготовку.

3. Витрати часу на консультування повинні бути достатніми для розуміння і пошуку оптимального розв'язку проблеми, яка хвилює клієнта, а також для успішного її подолання спільно з клієнтом.

4. Клієнт повинен точно дотримуватися наданих психологом-консультантом рекомендацій.

5. Створення сприятливого і відповідного психологічному консультуванню клімату.

 

Оскільки психологічного консультування потребують різні люди і звертаються за допомогою з різних проблем, то психологічне консультування можна поділити на види залежно від індивідуальних особливостей клієнтів і тих проблем, з приводу яких вони звертаються за психологічною допомогою.

Виділяють такі види психологічного консультування [34]:

- інтимно-особистісне консультування;

- сімейне консультування;

- психолого-педагогічне, психолого-управлінське консультування;

- ділове консультування.

Інтимно-особистісне консультування здійснюється з проблем психологічних або поведінкових недоліків, яких хотів би позбутися клієнт; особистісних взаємин з референтними людьми; з приводу різноманітних страхів, невдач, глибокого невдоволення клієнта самим собою, інтимними взаєминами.

До сімейного консультування вдаються при виборі дружини чи чоловіка, з метою попередження і розв'язання конфліктів у внутрісімейних відносинах та у відносинах членів сім'ї з родичами, з приводу розв'язання поточних внутрісімейних проблем (розподіл обов'язків, економічні питання сім'ї тощо), до та після розлучення.

Психолого-педагогічне консультування передбачає обговорення консультантом і клієнтом питань навчання і виховання дітей, підвищення педагогічної кваліфікації дорослих, вдосконалення педагогічного керівництва, управ­ління дитячими та дорослими групами.

Останній різновид консультування слід відрізняти від рекомендацій, які надаються вчителям, учням, батькам, адміністрації тощо, сутність яких зводиться до того, що психолог радить вдаватися до конкретних дій, змін поведінки, стосунків з метою впливу на інших учасників навчально-виховного процесу. На це вказують Г.С.Абрамова, М.П.Матвеєва та ін.

Психолого-управлінське консультування включає 2 напрямки роботи:

- консультування з проблем психології управління, яке ведеться з керівника­ми;

- консультування всіх працівників установи з приводу їх особистісних проблем, пов'язаних із сімейними відносинами, віковими особливостями та кризами, труднощами спілкування, самовдосконалення, саморозвитку тощо.

Діловим називається консультування, яке пов'язане з подоланням людьми ділових проблем: вибору професії, прийому на роботу, організації праці, підвищення працездатності, проведення ділових переговорів.

За тривалістю співпраці психолога і клієнта розрізняють:

• разову консультацію. Це консультація тривалістю 45-60 хв. Вона прово­диться у випадках, коли клієнт звернувся до психолога з приводу проблеми, з якої йому, насамперед, потрібна допомога інших спеціалістів; коли психолог інформує клієнта з питань, які належать до його компетентності; коли клієнт звертається до психолога за підтримкою рішення, яке він збирається прийняти відносно певної життєвої ситуації; коли клієнт вдруге прийти не може;

• короткотермінове консультування. Триває впродовж 3-4 зустрічей. Найчастіше проводиться у випадках, коли клієнт потребує консультації просвітницько-рекомендаційного характеру або з діагностичною метою;

• середньотермінове консультування. Впродовж 10-15 зустрічей здійснюється значна психокорекційна робота;

• тривале консультування. Психолог працює з клієнтом впродовж року.

Проведення психологічного консультування висуває ряд вимог до психолога-консультанта. Так, зокрема, людина, яка займається психологічним консультуванням, повинна мати вищу психологічну освіту, достатній практичний досвід роботи в ролі психолога-консультанта, підтверджений відповідними сертифікатами. Крім знань та вмінь, психолог-консультант пови­нен відзначатись рядом спеціальних особистісних якостей: любити людей, бути проникливим, добрим, терплячим, відповідальним і комунікабельним. Р.Мей зазначав, що головне у психолога-консультанта - це «доброзичливість і прагнення зрозуміти клієнта, допомогти йому побачити себе з кращого боку і усвідомити свою цінність як особистості».

 

Основним методом психологічного консультування, за Г.С.Абрамовою, є інтерв'ю. Водночас інтерв'ю є ситуацією прийняття психологом професійних рішень стосовно проблеми клієнта. Воно спрямоване на те, щоб у процесі обговорення різноманітних тем зробити більш динамічним ставлення людини до різних властивостей її психічної реальності. Інтерв'ю включає здійснення впливу за допомогою запитань і спеціальних завдань, які розкривають активні та потенційні можливості іншої людини.

Зазвичай описують покрокову модель інтерв'ю:

1 крок - «Привіт» - стадія інтерв'ю, на якій відбувається структуруван-ня, досягнення взаєморозуміння. Триває перша стадія від кількох секунд до десяти хвилин і завершується досягненням між клієнтом і психологом відповідності позицій. На цій стадії психолог демонструє клієнтові свою позицію у взаємодії.

Консультант стосовно клієнта може займати такі позиції (ролі): - позиція «над клієнтом», коли мудрий, досвідчений, сильний консультант простягає руку допомоги слабкому, дезадаптованому, недосвідченому клієнту;

- позиція «на рівних», коли зникла дистанція між консультантом і клієнтом, консультування приймає форму звичайної розмови;

- позиція «радника», за якої консультант виступає в ролі особи більш компетентної у проблемі клієнта і допомогає йому розібратися в ній.

Остання позиція консультанта є найбільш ефективною. Вона відповідає зазначеним принципам та характеризується відсутністю оцінок, відмовою від прямого виховного тиску, створенням атмосфери довіри, співчуття і доброзичливості.

У процесі консультування позиція психолога може змінюватися.

2 крок- «У чому проблема?». Ця стадія інтерв'ю розпочинається зі збору інформації про контекст теми, відбувається виділення проблеми, розв'язується питання про ідентифікацію потенційних можливостей іншої людини.

3 крок - «Чого ви прагнете досягти?». На цій стадії психолог кваліфікує запит клієнта, орієнтуючись на будову його психічної реальності й її можливу модальність. Відбувається формулювання проблеми для клієнта і визна­чення вектора бажаних змін у проблемі клієнта.

4 крок - «Що ще можна зробити?». Це стадія, на якій відбувається пошук альтернативних рішень.

5 крок - «Чи будете ви це робити?» полягає в узагальненні всіх попередніх кроків й у переході від навчання до дії. Психолог докладає зусиль для зміни думок, дій і почуттів клієнта в його повсякденному житті, поза ситуацією інтерв'ю.

 

Запитання для самоконтролю

 

Що називають психологічним консультуванням? Сформулюйте мету та основні завдання психологічного консультування. Які види психологічного консультування Ви знаєте? Визначте умови ефективності та результативності психологічного консультування.

Розкрийте сутність основних принципів психологічного консультування. Які методи психологічного консультування Вам відомі? Охарактеризуйте їх.

 

ТЕМА 11. ОСНОВНІ ВИДИ ДІЯЛЬНОСТІ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ: ПСИХОЛОГІЧНА КОРЕКЦІЯ

План

1. Поняття психокорекції, її мета та завдання.

2. Способи і прийоми психологічної корекції.

3. Особливості психокорекції з дітьми.

 

Психокорекція та психотерапія є видами психологічної допомоги, які передбачають активний цілеспрямований вплив на особистісний, поведінковий й інтелектуальний рівень функціонування людини.

Поняття психокорекції почало застосовуватися з народженням і розвитком практичної психології. Як зазначає Т.С.Яценко, психокорекційний процес має відродити пластичність, мобільність психічної організації суб'єкта й тому зорієнтований на вивчення статичних якостей психіки та виявлення їхніх дисфункцій.

І.В.Дубровіна розглядає психокорекцію як форму психолого-педагогічної діяльності, спрямовану на виправлення таких тенденцій психічного розвитку, які не відповідають гіпотетичній оптимальній моделі нормального розвитку.

Метою психологічної корекції є усунення недоліків у розвитку особистості. Психологічна корекція відрізняється від психологічного консультування та психотерапії тим, що вона не націлена на зміну поглядів, внутрішнього світу особистості і може здійснюватися навіть у тому випадку, коли клієнт не усвідомлює своїх проблем і психологічного змісту корекційних вправ. Психокорекція також розглядається як процес розширення діапазону реагування клієнта на ті чи інші подразники, формування навичок, що роблять його поведінку більш гнучкою, підвищують адаптивні можливості його особистості.

Г.Онищенко, узагальнюючи ці підходи зазначає, що психологічна корекція є тактовним втручанням у процеси психічного і особистісного розвитку людини з метою виправлення відхилень у цих процесах і часто справляє вплив не лише на особистість, а й на її оточення, організацію її життєдіяльності.

Психокорекція характеризується такими ознаками:

- дискретність (означає вплив психолога на відносно незалежні конкретні складові внутрішнього світу людини);

- орієнтація на вікові норми, тобто на певний контингент корекційного впливу (дітей, підлітків тощо), або на використання відповідних методик.

Завдання психокорекції формулюються залежно від адресату (дитина з аномальним розвитком чи особистість, яка має відхилення і труднощі в межах психологічної норми), а також змісту корекційної роботи (корекція розумового чи емоційного розвитку, корекція і профілактика невротичних станів та неврозів).

Корекції підлягають такі недоліки характеру: підвищена збудливість, гнівливість, конфліктність, підвищена імпульсивність, песимізм, легковажність, упертість, байдужість, неохайність, надмірне прагнення до насолоди, гіпертрофована активність або пасивність, замкненість, хвороблива сором'язливість, схильність до крадіжок, негативізм, схильність до блукан­ня, брехливість тощо.

Ці вади можуть бути дискретними і стосуватися лише певних аспектів емоційно-вольової сфери або мати тотальний характер і бути пов'язаними з акцентуаціями характеру, провідними переживаннями, системою ставлень і ціннісних орієнтацій.

Психологічна корекція не має своїх специфічних методик, а користується залежно від потреб методами психотерапії, педагогічної психології, педаго­гіки, медицини.

С.Б.Бажутіна, Г.Г.Вороніна, І.П.Булах виділили ряд прийомів і способів впливу, які застосовуються для проведення психокорекційної роботи. Це проста пропозиція, парадоксальна інструкція, фантазування, інтерпретація психологом ситуації клієнта і запрошення його до нового бачення ситуації, порада (побажання) клієнту, саморозкриття психолога перед клієнтом, ме­ханізм «зворотнього зв'язку», відкриті і закриті запитання, повтор-переказ, логічні ланцюжки, емоційне резюме, діюче резюме. Опис та психологіч­ний зміст цих способів і прийомів психокорекції подано у таблиці 4.

таблиця 4. Опис і психологічний зміст прийомів і способів психокорекції

Способи впливу	Можливі форми	Зміст способу і типові умови застосування
Проста прпозиція	«Я пропоную Вам зробити таке...»	Використовується у ситуації, коли клієнт фактично готовий до пропонованої дії, але через власну нерішучість не може її розпочати. Забороняється пропонувати клієнту прийняття життєво важливих рішень.
Парадоксальна інструкція	«Пропоную Вам продовжувати те, що Ви робите»	Доведення протиріч клієнта до такої межі, коли стає очевидним їх непродуктивний характер. Деякі клієнти починають усвідомлювати примітивність переживань, що викликає дана ситуація. Не можна пропонувати ригідним, схильним до застрягань особистостям.
Фантазування	«Уявіть собі Вашу проблему. Опишіть те, що Ви відчуваєте, бачите, чуєте! Чи на цю проблему можна поглянути інакше? Спробуйте це зробити. А, можливо, ми зможемо ще щось помітити в цій ситуації'? Чи можна інакше пояснити поведінку в ній інших людей і свою власну поведінку?»	Спектр дії дуже широкий. Використовують для відтворення і аналізу травмуючих обставин, виявлення особливостей реагування клієнта на психогенну ситуацію, а також для корекції поведінки і перенесення клієнта в подібну ситуацію. Один з основних прийомів розвитку рефлексії. Формує у клієнта здатність по-різному дивитися на травмуючий фактор. Застосовувати варто постійно. Неприпустимою є оцінка висловлювань, дій, переживань, думок клієнта. Психолог приймає інтерпретації клієнта і лише хоче сказати йому, що клієнт дещо не врахував у своєму баченні ситуації.
Запрошення клієнта до нового бачення ситуації	«Оскільки ми з вами з'ясували, який психологічний ефект може мати місце в даній ситуації, то спробуйте не поспішати з висновками, якщо зіштовхнетеся з подібними обставинами». «Отже, якою ви бачите вашу ситуацію?»	Передбачається обов'язкове розширення знань і вмінь клієнта з психології, на базі яких клієнту пропонується чітка рекомендація: що психологічно доцільно робити у схожих ситуаціях, а що робити не варто.
Саморозкриття психолога перед клієнтом	«Ви знаєте, зі мною колись теж траплялося подібне... Виразно пам'ятаю ці переживання. Як зараз бачу себе в цій ситуації, свої дії, поведінку.»	Саморозкриття психолога полягає в тому, щоб максимально ідентифікуватися зі сприйманням клієнтом даної проблеми. Можна використовувати на початку інтер­в'ю для встановлення контакту з клієнтом. На стадії пошуку альтернативних шляхів розв'язання проблеми психолог розпові­дає, як би він поводився у подібній ситуації, показує, як можна в цій ситуації діяти.
Механізм "зворотнього зв'язку"	«Дуже добре вас розумію... Так, вам можна поспівчувати... Охоче вірю, що одразу і не знатимеш, що відповісти в подібній ситуації.»	Дозволяє клієнту зрозуміти, як психолог сприймає його життєву ситуацію, і визначити певне емоційне ставлення психолога до клієнта, залежно від чіткості сигналів, які посилаються в ході зворотного зв'язку.
Відкриті запитання	«Хто? Де? Коли? Чому? Як? Опишіть в деталях вашу зустріч з сином після школи.»	Дозволяють отримати додаткову, відносно достовірну інформацію про проблему клієнта. Часто використовується при аналізі ситуації.
Закриті запитання	«Ніяк не можу зрозуміти, яку позицію ви займаєте: таку чи таку...» (Дається точний опис кожного варіанта поведінки).	Застосовують у тих випадках, коли клієнт висловлюється неясно, суперечливо, ухиляється від відповіді.
Повто-переказ	«Чи правильно я зрозумів Вас? Ви говорите, що ця ситуація викликає у Вас такі ось почуття...» (Дається їх повний опис).	Дозволяє переконати клієнта, що психолог його розуміє, а також з'ясувати деякі обставини. Психолог аналізує ситуацію, поведінку, дії, характерні переживання клієнта.
Логічний ланцюжок	«Давайте спробуємо простежити логіку Ваших міркувань, якими переживання­ми можуть супро­воджуватися події, до яких дій і вчинків вони Вас підштовхують?»	Прийом показує клієнту, чим насправді можуть бути викликані його переживання і дозволяє йому спрогнозувати подальші дії. Використовуємо для навчання клієнта прогнозуванню, для ілюстрації помилково вибраного способу поведінки внаслідок логічно помилкових міркувань.
Емоційне резюме	«Давайте з Вами ще раз переживемо той момент. Пригадаємо всі помилки, відзначимо почуття,   викликати у Вас акцентовані обставини»	Прийом використовується для полегшення розуміння клієнтом характеру власних переживань, для вироблення навичок «бачення» власних емоцій і почуттів, вміння говорити про них Можна використовувати в ході всієї роботи
Підсумкове резюме	«Отже, ми прийшли які дозволяють Вам змінити характер до ситуації.»	Дає можливість підсумувати інтерв'ю, допомогає клієнту зробити узагальнення та конкретні кроки в реальному житті. Використовують прийом, як в ході інтерв'ю на окремих етапах, так і в кінці його, підводячи загальний підсумок розмові.

 

Психокорекційна робота з дітьми ґрунтується на таких основних принципах:

1. Єдність діагностики і корекції. Корекційній роботі передує діагностика. Діагностика сприяє уточненню діагнозу та дозволяє оцінити ефективність корекційної роботи.

2. Діяльнісний принцип корекції. Основним засобом корекційно-розвиваль-ного впливу є взаємодія дорослого і дитини.

3. Орієнтація на зону найближчого розвитку дитини. Корекційна робота з дитиною не матиме ефекту за межами зони найближчого розвитку.

4. Спрямованість психокорекційної роботи «зверху донизу», тобто на створення оптимальних умов для розвитку вищих психічних функцій, які сприятимуть компенсації недоліків елементарних психічних процесів.

5. Принцип нормативності, тобто орієнтація при проведенні корекційної роботи та при оцінці її ефективності на еталони розвитку у певному віковому періоді.

6. Врахування системного характеру психічного розвитку. Корекційна робота спрямовується на усунення причин відхилень у розвитку.

7. Принцип «заміщуючого онтогенезу». Корекційна робота повинна розпочинатися з тієї «точки», з якої почалися відхилення від оптимальної програми розвитку.

8 Випереджуючий характер психокорекції. Корекційна робота спрямовується на формування того, чого слід досягти у найближчій перспективі відповідно до законів вікового розвитку і становлення індивідуальності, а не на тренування того, що вже досягнуто дитиною.

9. Принцип наступності. Кожне наступне заняття планується з врахуванням того, що досягнуто дитиною на попередньому. Якщо дитина не зуміла виконати пропоноване завдання, то на наступному занятті пропонують спрощений його варіант.

10. Врахування індивідуально-психологічних особливостей дитини, її інтересів, здібностей, соціальної ситуації розвитку.

11. Емоційна насиченість занять. Дитина повинна отримувати задоволення від психокорекційних занять.

Основні етапи психокорекції при роботі зі школярами такі:

- діагноз;

- прогноз (передбачення подальшого розвитку особистості за умови своєчасної корекції та за відсутності такої);

- створення психолого-педагогічної корекційної програми. У ній визначаєть­ся мета, напрямки психокорекції, приблизна кількість занять, їх періодичність, тривалість занять; перераховуються прийоми та методи, які будуть використовуватися. Обов'язковою є наявність у корекційній програмі психологічної частини, яку здійснює психолог, та педагогічної, яку психолог розробляє з батьками, соціальними працівниками, педагогами тощо і здійснення якої відбувається під контролем психолога;

- виконання психокорекційної програми;.- аналіз її ефективності.

Запитання для самоконтролю

1. В чому специфіка психокорекційної роботи практичного психолога? Яка її мета та завдання?

2. Опишіть відомі Вам прийоми та способи психокорекції.

3. Розкрийте сутність принципів психокорекції, що проводиться з дітьми.

4. Опишіть основні етапи психокорекції у роботі з дітьми.