Стадії руху національного доходу

Важливим макроекономічним показником є НД — національний дохід. З точки зору власників ресурсів, НД є вимірником їх доходів від участі у виробництві за поточний період.

Сутність національного доходу, його розподіл і перерозподіл

Національний дохід, як це було визначено раніше, являє собою заново створену вартість і включає вартість необхідного продукту всіх зайнятих у суспільному виробництві і вартість додаткового продукту. За натурально-речовою формою він включає як засоби виробництва, так і предмети споживання. Визначення вартості національного доходу здійснюється відніманням від чистого внутрішнього продукту непрямих податків.

НД виступає як сукупний дохід власників усіх факторів виробництва: заробітної плати, прибутку, ренти, процента, і засвідчує ступінь участі кожної категорії власників у національному виробництві, їхню частку. За обсягом НД дуже близький до ЧНП і становить величину, зменшену на розмір непрямих податків, які сплачують підприємці (податок на додану вартість, акцизи, ліцензійні платежі, мито та ін.).

Національний дохід — важливий показник результативності суспільного відтворення. Виробництво національного доходу на душу населення найбільш реально визначає рівень його добробуту. До останнього часу у вітчизняній економічній літературі вважалося, що НД — це новостворена вартість, яка має місце тільки у сфері матеріального виробництва, а також частково на транспорті, у торгівлі, громадському харчуванні та сфері зв’язку. Але такий підхід до розуміння змісту національного доходу досить обмежений, оскільки не враховує внеску працівників сфери нематеріального виробництва.

Нині вже загальновизнано, що частину національного доходу створюють працівники сфери послуг. В економічно розвинутих країнах понад половини працівників зайнята у сфері послуг, тобто велика частина доходів надходить саме від їх надання. У нашій країні вирішальна роль у виробництві національного доходу залишається за матеріальним виробництвом, головним напрямом розвитку якого є перехід від екстенсивного до інтенсивного типу виробництва.

Національний дохід є однією з найважливіших складових суспільного продукту, бо саме за його рахунок здійснюється розширення виробництва і покращується життя населення. У процесі свого руху національний дохід проходить такі стадії: виробництво (створення), розподіл, перерозподіл і споживання.

Створення національного доходу відбувається у галузях матеріального виробництва і в сфері послуг. Його розміри зростають за рахунок збільшення чисельності зайнятих і підвищення продуктивності праці. Фактори зростання національного доходу поділяють на два види: екстенсивні (за рахунок збільшення ресурсів) та інтенсивні (за рахунок якісного використання існуючих факторів). Чистого варіанту збільшення розміру національного доходу немає, і тому, як правило, говорять про переважно екстенсивний або переважно інтенсивний шлях зростання масштабів національного доходу.

Вироблений національний дохід підлягає розподілу. Розподіл національного доходу полягає у визначенні частки всіх учасників його виробництва, тобто заробітної плати, прибутку, процента, ренти, дивідендів та ін. Він здійснюється між тими, хто бере участь у його виробництві. Наймані робітники отримують свою частку національного доходу у вигляді заробітної плати. Підприємці отримують прибуток, а банкіри і землевласники, відповідно, відсоток і ренту. Сьогодні в економічному житті активну участь бере і держава, яка теж може отримувати певну частину національного доходу. Розподіл виробленого національного доходу між цими суб'єктами має назву первинного і на його базі формуються основні, або первинні, доходи.

Розподілом національного доходу його рух не обмежується. Справа в тому, що в суспільстві є й ті верстви населення, які за певних обставин не беруть участі у виробництві. Це, наприклад, хворі, інваліди, діти і т.ін. Для забезпечення їх життя необхідні кошти, які і формуються за рахунок перерозподілу національного доходу, унаслідок якого утворюються вторинні доходи.

У здійснені перерозподілу вирішальну роль відіграє держава. Через державний бюджет вона акумулює частину національного доходу. Ця частина формується переважно шляхом стягування податків. Отримані кошти держава спрямовує на фінансування охорони здоров'я, освіти, науки й на утримання інших бюджетних організацій та установ.

Поряд із цим перерозподіл здійснюється через ціни, його використовує як корпоративний сектор, так і держава. Остання найчастіше здійснює такий перерозподіл через фіксацію цін на певні товари (наприклад, на продукцію сільгоспвиробників, заробітну плату, скажімо, у випадку її заморожування тощо). Ще одним каналом перерозподілу є добровільні внески громадян у фонди різноманітних товариств, політичних партій тощо.

У результаті розподілу й перерозподілу національного доходу формуються фонд споживання і фонд нагромадження. їх співвідношення в кожній країні різне, бо визначається, перш за все, рівнем продуктивності праці. Але загалом воно знаходиться в межах 20-25 % на нагромадження і 80-75 % на споживання.

Розподіл виробленого національного доходу веде до утворення особистих доходів. Вони розрізняються не тільки за основними джерелами (для найманих робітників це заробітна плата, а для підприємців - дохід від власності), а й за розмірами. Унаслідок цього в суспільстві виникає певна майнова диференціація. Остання є невід'ємним атрибутом ринкової економіки, але коли ця диференціація між окремими верствами населення стає дуже великою - у суспільстві загострюються соціальні суперечності. Для визначення рівня диференціації в доходах використовують різні показники. Серед найбільш поширених слід назвати криву Лоренца

Рис. 1.12. Крива Лоренца

На рис. 1.12 пряма ОА показує абсолютну рівність. Якщо, наприклад, взяти точку Е посередині прямої ОА, то вона показує, що половина населення країни отримує й половину сукупних доходів. Але це тільки теоретична можливість. У реальному житті розподіл сукупного доходу між усім населенням країни відображає крива ОКА (крива Лоренца), і чим більше вона відхиляється від прямої ОА, тим більшою є диференціація доходів у суспільстві.

Ще одним широко застосовуваним показником диференціації доходів є показник децільності. Децільний коефіцієнт розраховується як величина розриву між доходами 10 % населення з найбільш великими доходами і доходами 10 % населення з найбільш малими доходами. Вважається, якщо цей розрив виходить за межі десятиразового, то в суспільстві починається соціальна нестабільність.

В розвинутих країнах цей розрив відносно невеликий. Так, у Фінляндії в 2009 р. статки 10% найбагатших громадян цієї країни перевищили статки 10 % найбідніших громадян тільки в 5,8 раза. Тоді як в Україні перевищення склало 24-25 разів.

Перерозподіл національного доходу здійснюється через механізм ціноутворення, державний бюджет, податкову систему, внески до різноманітних фондів та ін. На підставі перерозподілу НД формуються вторинні доходи. Основними формами таких доходів є виплата пенсій, стипендій, допомога багатодітним сім’ям тощо. Перерозподіл національного доходу здійснюється за офіційними та неофіційними каналами. Легітимний, або офіційний, перерозподіл НД фіксується в офіційній статистиці. Масштабний неофіційний перерозподіл НД спричинений існуванням тіньової економіки.

Використання національного доходу відбувається з подвійною метою: споживання і нагромадження. Нагромадження є необхідним для розширення масштабів національного виробництва в майбутньому. В господарській практиці розрізняють створений і використаний НД. Національний дохід, що йде на споживання та нагромадження, не збігається з величиною створеного національного доходу. Останній зменшується на суму збитків від стихійних лих та інших втрат. Крім того, використаний національний дохід може відрізнятися від створеного на величину сальдо зовнішньоторговельного балансу. Якщо країна імпортує більше товарів і послуг, ніж експортує, то використаний національний дохід перевищуватиме створений, і навпаки. Але це не означає, що країні вигідно більше ввозити товарів та послуг, ніж вивозити.

Велике значення для збільшення величини національного доходу та розширеного відтворення має оптимальне співвідношення між споживанням і нагромадженням. Дане співвідношення залежить від конкретних умов і завдань економічного розвитку країни.

На основі НД формуються особисті доходи (ОД). Якщо від суми національного доходу відняти внески (податки) на соціальне страхування, податки на доходи підприємств, а також прибуток, що використовується для розширення виробництва (нерозподілений прибуток підприємств) і додати трансфертні платежі, які включають виплати соціального страхування по старості, від нещасних випадків, допомогу й виплати по безробіттю, різноманітні виплати малозабезпеченим і непрацездатним тощо, то отримаємо суму так званого особистого доходу. Правомірно зауважити, що особистий дохід — це одержаний дохід, а національний дохід — це зароблений дохід.

Нарешті, якщо від суми всього особистого доходу відняти всі індивідуальні податки, то одержимо так званий дохід в особистому розпорядженні домогосподарств — кінцевий показник системи національного рахівництва. Він використовується на споживання та заощадження в домашніх господарствах.

Слід зазначити, що для конкретнішої об’єктивної оцінки соціальної та економічної ситуації в країні, визначення добробуту її населення необхідно розраховувати розглянуті показники СНР не лише в сукупності, але й на душу населення. Ці показники реально характеризують ступінь розвитку країни, рівень добробуту її громадян.

Розмір і динаміка національного доходу залежать від багатьох факторів, таких як продуктивність праці, зайнятість, галузева структура, обсяги інвестицій, рівень розвитку соціальної сфери тощо.