Матеріали методичного забезпечення заняття

Тема № 11: «Поняття про лексикографію. Типи словників. Сучасна українська медична лексикографія» - 2 год.

2. Актуальність теми:

Для майбутніх лікарів важливим є узагальнення та поглиблення знань про словники та їхні типи, оволодіння орфографічними, орфоепічними, лексичними, стилістичними, пунктуаційними нормами української мови.

3. Цілі заняття:

3.1. Загальні цілі: Ознайомитися з історією словників, навчитися користуватись словниками для того, щоб збільшувати свій словниковий запас і підвищувати рівень своєї освіченості і культури.

3.2. Виховні цілі: ознайомитися з внеском вітчизняних вчених у вивчення проблеми національної і державної мови, походження української мови.

3.3. Конкретні цілі:

- знати:

1. Визначення поняття лексикографія.

2. Лексичні та стилістичні норми української мови.

3. Розрізняти словники за функціями.

Зміст теми

Лексикографія – це наука, об’єктом вивчення якої є правила й норми укладання словників, особливості їх класифікації.

Словник – зібрання слів або словосполучень, розташованих у певному порядку (алфавітному, гніздовому, тематичному та ін.), в якому з’ясовується значення мовних одиниць, наводиться різна інформація про них або переклад на іншу мову чи подаються відомості про предмети, що визначаються словами.

Словники виконують функції: інформативну (несуть певну інформацію про об’єктивний світ) та нормативну (допомагають оволодіти мовними нормами).

На території України перші словники виникли в кінці 16 ст., вони тлумачили значення слів, переважно запозичених, маловживаних, незрозумілих. Перший словник невідомого автора називався «Лексисъ съ толкованіемъ словенскихъ словъ просто». У 1596 році вийшов словник Лаврентія Зизанія «Лексисъ сирьчь реченія въкратъць собранье изъ словенскаго языка на просты рускій діалектъ истолкованье», а в 1627 році з’явився словник Памви Беринди «Лексиконъ славеноросскій и именъ тълкованиє».

Залежно від призначення, лексичного матеріалу, способів його опрацювання розрізняють словники енциклопедичні та лінгвістичні, або філологічні.

В енциклопедичних словниках містяться відомості про предмети чи явища об’єктивної дійсності, тут можна знайти інформацію про різні країни, видатних людей, визначні події тощо. Наприклад: «Верба – рід рослин родини вербових. Дерева й кущі. Понад 300 видів, поширених по всій земній кулі, крім Нової Гвінеї, Австралії та Антарктиди. В Європі – 173 види, з них в Україні – 30. Використовуються для закріплення пісків та озеленення. З гілок плетуть різні вироби; листя йде на корм козам, з нього добувають також жовту фарбу».

У лінгвістичних словниках пояснюється слово (чи словосполучення) з точки зору його значення, написання, вимови, подається переклад іншими мовами тощо. Лінгвістичні словники бувають перекладні (містять переклад слів з однієї мови на іншу) та одномовні.

Одномовні словники поділяються на такі види:

1. тлумачні – пояснюється значення слів певної мови; вони бувають:

а) власне тлумачні – містять слова певної мови з їх поясненням, прикладами вживання (ВІЗЕРУНОК, нка, ч. Малюнок із різних ліній, кольорів, тіней тощо; мереживо, орнамент. Зроблю маленьку книжечку. Хрестами і візерунками з квітками Кругом листочки обведу (Шевч.));

б) іншомовних слів – включають тільки запозичені слова з вказівками, з якої мови вони походять, та поясненням значення (КЕКС (англ.) – кондитерський виріб у формі чотирикутного хлібця зі здобного тіста);

в) термінологічні – пояснюють значення термінів з певної галузі знань (Амфібрахій – трискладова стопа з наголошеним другим складом);

г) фразеологічні – містять пояснення стійких виразів (Крила виросли – про стан душевного піднесення в кого-небудь);

2. орфографічні – подають довідки щодо правопису слів, наголосу (лейкоз, -у);

3. орфоепічні – пояснюють правильну вимову з допомогою транскрипції та наголосу (у книжці [у книз´ц´і]);

4. етимологічні – містять інформацію про походження й розвиток слова (Апельсин – з голландського appelsien, що походить з французького pomme de Sine, буквально «китайське яблуко»; завезений португальцями з Китаю в 1548р.);

5. словники синонімів (будинок – дім, домівка, хата, господа, оселя);

6. словники антонімів (великий – малий);

7. словники омонімів (бал – вечір з танцями, бал – оцінка);

8. словники паронімів (адресат – адресант, ефект – афект);

9. словники епітетів – містять усталені означення певного слова (Вишня – біла, висока, густа, дика, зелена, молода, пишна, розквітла, рясна, стара, стигла);

10. словники мови письменників – наприклад, словник мови Т.Г.Шевченка включає лише ті слова, що зустрічаються в його творах.

Існують також, але не мають значного поширення словники власних назв, діалектні словники, словники жаргонної мови, словники асоціативних норм, інверсійні та ін.

Матеріали методичного забезпечення заняття.

5.1. Матеріали для самоконтролю якості підготовки:

А. Питання для самоконтролю

· Що вивчає лексикографія?

· Дайте визначення поняття «словник».

· Які функції виконують словники?

· Які вам відомі перші словники на території України?

· Яка інформація міститься в енциклопедичних словниках?

· Яка інформація міститься в лінгвістичних словниках?

· Які відомості включає етимологічний словник?

· В якому словнику значиться правильне написання слів, в якому – правильна вимова?

· На які групи поділяються філологічні словники?