Зміни в структурі світового господарства

Тема 11: Світове господарство та основні напрямки економічної думки на етапі інформаційно-технологічної революції (кінець ХХ – поч. ХХІ ст.)

План

1. Зміни в структурі світового господарства

2. Сутність, ідейно-теоретичні та методологічні принципи інституціоналізму.

3. Сутність, ідейно-теоретичні та методологічні принципи інституціоналізму.

Зміни в структурі світового господарства

У середині XX ст. відбулися якісні зміни в розвитку і розміщенні світового господарства. Вони пов'язані зі створенням нових джерел енергії, новітніх знарядь праці, нових матеріалів і впровадженням принципово нових технологічних процесів - біотехнологій й робототехніки.
Зміни технології виробництв вплинули на розміщення господарства не лише в окремих країнах, а й в усьому світі.
В умовах науково-технічної революції світове господарство зазнало таких впливів:
-стрімко розвивалися наукомісткі галузі - електроніка, електронно-обчислювальна техніка, робототехніка при деякому скороченні традиційних галузей промисловості - текстильної, вугільної та ін.;
-широко впроваджувалися ресурсозберігаючі техніка і технологія, пов'язані з проблемами економії палива і сировини, з використанням вторинної сировини;
-все більшого значення набували природоохоронна техніка і технологія, які впливали на зменшення шкідливих викидів або їх запобігання на основі використання замкнутих технологічних схем;
-у виробництво впроваджувалися нові технологічні досягнення (створення роботизованих цехів і дільниць). З одного боку це значно підвищувало продуктивність праці, а з іншого - впливало на зменшення зайнятості працездатного населення, а також сприяло деконцентрації виробництва;
-висока концентрація виробництва в основних індустріальних центрах розвинених країн впливала на їх деконцентрацію за рахунок вимушеного переміщення деяких виробництв у менш промислово розвинені райони;
-деконцентрація виробництва прискорила промислове освоєння не лише позаагломераційних територій розвинених країн, а й країн "третього світу", які володіють сировинними ресурсами і забезпечені дешевою робочою силою;
-орієнтація виробництва на дешеву робочу силу, особливо невисокої кваліфікації, економічно підтвердила доцільність перенесення у країни "третього світу" окремих підприємств легкої промисловості, а також деяких екологічно небезпечних підприємств;
-потужні промислові регіони високорозвинених країн (Рейн-Вестфалія у Німеччині, район Великого Лондона в Англії, мегаполіси США та ін.) є носіями НТР, бо вони володіють найсучаснішою виробничою та соціальною інфраструктурою, висококваліфікованими кадрами, можливостями комплексної переробки відходів виробництва, уміло використовують вигоди кооперування і спеціалізації (так званого ефекту агломерації), мають значні резерви капіталовкладень, що можуть спрямовуватися на природоохоронні заходи тощо;
-наука в епоху НТР стала важливою сферою діяльності, адже рівень сучасних наукових розробок визначає поступ людства на шляху до розв'язання глобальних проблем: екологічної, продовольчої, сировинно- енергетичної та ін.

Вплив НТР на галузеву структуру господарства. Загальною закономірністю змін у галузевій структурі світового господарства є послідовний перехід від високої частки сільського господарства, добувної промисловості до обробних галузей, що створюють продукцію на основі високих технологій.
Однак, як показав досвід високорозвинутих країн, частка обробної промисловості у ВВП збільшується до досягнення певного рівня, а потім відбувається її стабілізація чи скорочення. Так, найбільше скорочення частки промислового виробництва відбувалося у США, Великій Британії, Франції з середини 60-х рр. XX ст. У країнах, які почали індустріалізацію трохи пізніше (Японія, Італія), частка обробних галузей продовжувала зростати аж до початку 70-х рр. XX ст., однак потім почала також знижуватися.
У структурі ВВП цих країн у 60-90-і рр. XX ст. неухильно знижувалася частка сільського господарства (з 6,5 % у 1960 р. до 3 % у 2005 р.). Ця тенденція пояснюються також тим, що під впливом НТП відбулося відокремлення від сільського господарства багатьох видів діяльності і виділення їх в окремі галузі промисловості і сфери послуг. Одночасно відбувається інтеграція сільського господарства, промисловості і торгівлі в агропромисловий комплекс.
Отже, у процесі економічного розвитку "первинні галузі" (сільське господарство і видобувна промисловість) поступаються першістю в галузевій структурі господарства "вторинним " (обробна промисловість і будівництво), а ті - "третинним " (сфера послуг).
Нові індустріальні і постсоціалістичні країни знаходяться приблизно на однаковому рівні економічного розвитку як за показниками ВВП на душу населення, так і за галузевою структурою економіки. У цих двох групах країн зберігається відносно висока частка сільського господарства (6-10 % ВВП), що поступово наближається до рівня розвинутих країн (2-4 %). У галузевій структурі ВВП країн, що розвиваються, залишається високою частка сільського господарства (20-35 %). Частка промисловості у ВВП цих країн найчастіше невелика (10-25 %). Помітно вища вона у країнах-експортерах мінеральної сировини і палива, тоді як частка обробної промисловості у них коливається в межах 5-15 %.
Отже, в епоху НТР у сфері матеріального виробництва продовжується зміна пропорцій між промисловістю і сільським господарством на користь промисловості, якій належить провідне місце. У галузевій структурі промисловості продовжує, знижуватися частка добувних галузей і збільшуватися частка обробних, особливо машинобудування і хімічної промисловості, а також електроенергетики (55-60 % усієї валової продукції

промисловості), їх образно називають "галузями авангардної трійки".