Революція в Україні. Відродження Центральною Радою державності українського народу. І і ІІ Універсали

Кінець лютого 1917 р. став для російського царизму фаталь­ним. Стихійна хвиля народного невдоволення, швидко набира­ючи силу, переросла у революцію. Протягом надзвичайно корот­кого часу (з 23 лютого до 2 березня) самодержавство впало, Ми­кола II відрікся від влади і фактично в країні встановився рес­публіканський лад. Така блискавичність перемоги над царизмом пояснюється насамперед кризовим станом в імперії, гостротою політичних, соціально-економічних та національних проблем, зростаючою активністю політичних сил, падінням авторитету та слабкістю реально існуючої влади. Могутнім каталізатором по­дій стала Перша світова війна. Після падіння царизму перед суспільст­вом постали невідкладні завдання, з'явилися нові проблеми. Пер­шочерговими завданнями були: створення нової стабільної дер­жави; визначеність у питанні про участь у війні; подолання нега­тивних тенденцій в економіці; вирішення аграрного та націо­нального питань. Перемога революції сприяла створенню на теренах колиш­ньої імперії нової політичної ситуації та суспільної атмосфери. Після Лютневої революції влада формально перебувала вруках Тимчасового уряду, який отримав повноваження від ліберальних кіл Державної думи. Його основною опорою на місцях і зокрема, в Україні були торгово-промислова буржуазія, землев­ласники, чиновництво та інтелігенція переважно кадетської орі­єнтації. Саме ці соціальні верстви почали створювати громадські ради та комітети, які і розглядалися Тимчасовим урядом як пред­ставницькі органи місцевої влади. Широка демократизація сус­пільства (проголошення політичних прав і свобод, скасування національних та релігійних обмежень, смертної кари) зу­мовили на перших порах популярність нового уряду серед місце­вих органів влади. Проте революційна ейфорія швидко минула. Небажання, а значною мірою неможливість через певні обстави­ни Тимчасового уряду йти на радикальні суспільні зміни до скли­кання Установчих зборів зумовили катастрофічне, прогресуюче падіння авторитету та впливовості всієї вертикалі офіційних влад­них структур, перманентну кризу влади. У центрі і на місцях виникають альтернативні органи вла­ди — Ради депутатів як безпосередній наслідок волевиявлення політично активної частини трудящих і логічне продовження ре­волюційних традицій 1905—1907 рр. В середині 1917 р. в Україні їх налічувалося 252. У Радах домінували загальноросійські соціа­лістичні партії есерів та соціал-демократів. Найвпливовішими во­ни були у Донбасі, де їх кількість становила 180 (71%), у вели­ких містах — Харкові, Києві, Катеринославі, Луганську, Полта­ві та ін., у прифронтовій смузі Південно-Західного та Румунсь­кого фронтів, у сільській окрузі українсько-російського пограниччя — північна частина Чернігівщини, Харківщина.Але апогеєм української революції на протязі квітня – червня є І Універсал Центральної Ради. 10 червня 1917 виконавчий Комітет Центральної Ради схвалив текст Універсалу і доручив Винниченкові його на військовому з'їзді, який в цей день завершував свою роботу. ЦР цим документом оголошувала себе органом, здатним приймати акти конституційного значення – універсали. Вітаючи ЦР як найвищий державний орган, український народ вітав власне національне відродження. І універсал має декларативне значення. Він затверджується ІІ військовим з’їздом (15 червня), який проголошує такі принципи: Автономія; Потрібність скликання установчих зборів – сейму, який утворює постійний уряд; Активна підтримка мас коштами. 15 червня 1917 року починається створення державного апарату: Мала Рада (законодавчий); Генеральний секретаріат (виконавчий) на чолі з Винниченко. Державним писарем було призначено Христюка. Секретар по військовим справам – С. Петлюра, по міжнародним – Єфремов. Таким чином Україна ненадовго стала автономією, що призвело до суперечок з ТУ. Другий універсал ЦР, його місце в історії України. Бездіяльність Тимчасового уряду в соціально-економічній сфері та його курс на війну до переможного кінця дедалі погіршував становище в країні. Це призвело до поглиблення між партійних суперечностей і загального послаблення державної влади. 19 червня в великих містах пройшли великі демонстрації, які спричинили нову політичну кризу. У такій ситуації до України приїздить делегація ТУ у складі трьох міністрів – Керенського, Терещенка та Церетелі. Після дводенних переговорів було вироблено основні засади компромісу, якого однаковими мірами потребували дві сторони. Тимчасовий уряд зобов’язувався визнати Центральну Раду державним органом влади негайно, не чекаючи Установчих зборів. Зміст досягнутої угоди було затверджено вже в Петербурзі 2 липня. Засідання проходило бурливо і обговорення українського питання призвело до політичної кризи. Три міністри від партії кадетів вимагали не надавати Україні ні каплі автономії. Але угода була затверджена і 3 липня ЦР видає свій ІІ Універсал, в якому зазначалось, що ЦР має поповнитися найближчим часом представниками інших народів, які живуть в Україні, після чого стане єдиним найвищим органом революційної демократії в Україні. Поповнена ЦР виділить із свого складу відповідальний перед нею орган – Генеральний секретаріат, що буде представлений ТУ на затвердження як носій найвищої крайової влади цього Уряду в Україні. У згоді з національними меншинами ЦР підготовлятиме закон про автономний устрій України для внесення його на затвердження Установчим Зборам. До затвердження цього закону Центральна Рада зобов’язується самочинно не проголошувати автономію України. При кабінеті військового міністра ЦР матиме своїх представників, які займуться комплектуванням окремих військових частин. Зміст Універсалу свідчить про те, що ЦР зробила істотні поступки урядові, який прагнув обмежити національно-визвольних рух. Для української сторони цінність укладеної угоди істотно знижувалась через неокресленість територій на які розповсюджувалася влада ЦР, не уточнювалися також повноваження секретаріату, особливо в його стосунках з місцевими органами ТУ, які продовжували існувати. Роблячи оцінку історичного значення ІІ Універсалу можна сказати, що це був крок назад, значною поступкою ТУ, але необхідно сказати, що це було викликано рядом об’єктивних та суб’єктивних причин.