Проголошення Української народної республіки самостійною державою. ІІІ і ІУ Універсали

У жовтні 1917 р. в Україні розгорнулася боротьба між трьома політичними силами — прибічниками Тимчасового уряду_, опорною точкою яких був штаб Київського військового округу більшовиками, які користувалися підтримкою рад робітничих депутатів та національними силами, що гуртувалися навколо Центральної Ради.Протягом 29-З1 жовтня тривали жорстокі бої Спочатку Центральна Рада займала нейтральну позицію але коли ситуація стала кризовою, намагаючись відстояти національні інтереси, радівці активно почали впливати на розвиток подій. Вони уклали компромісну угоду з більшовиками і примусили штаб Київського військового округу та комісара Тимчасового уряду в Києві 31 жовтня погодитися на умови миру, запропоновані Центральною Радою. Протягом короткого часу Рада дедалі більше ставала господарем становища — вона призначила тимчасовим начальником КВО члена Військового генерального комітету підполковника В. Павленка, роззброїла невдовзі біль­шовицькі загони у Києві, Дарниці, Броварах. Нарешті у Цент­ральної Ради виявилось у цей критичний період достатньо сил, впливу та авторитету, щоб узяти під свій контроль більшу частину України. Продовжуючи власну державотворчу лінію було Прийнято III Універсал 7 (за новим стилем — 20-го) листопада. М. Грушевський відкрив урочисте засідання УЦР і після вступного слова зачитав текст Універсалу: 1. Заявлялося, що Україна не відокремлюється від Росії, але вся влада в Україні відтепер належить лише УЦР та Гене­ральному Секретаріату; 2. Україна стає Українською Народною Республікою; 3. До її території належать землі, населені здебільшого українцями: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтав­щина. Остаточно питання про приєднання до України Курщини, Холмщини, Вороніжчини та інших суміжних з Украї­ною територій з переважаючим українським населенням мало вирішуватися шляхом переговорів; 4.На території УНР поміщицьке землеволодіння, право власності на удільні, монастирські; 5. В Україні проголошувався 8-годинний робочий день; 6. Запроваджувався державний контроль над виробництвом; 7. Україна виступає за негайне укладення миру між воюю­чими сторонами; 8. Скасовувалася смертна кара й оголошувалася амністія; 9.В Україні повинен бути створений дійсно незалежний суд;10. На 27 грудня (9 січня за новим стилем) призначалися вибори до Всеукраїнських Установчих Зборів, які планувалося скликати 9 (22) січня 1918 р. Після зачитання тексту після невеликої перерви на пропо­зицію фракції українських есерів III Універсал було поставлено на поіменне голосування в Центральній раді. Це було вперше. З 50 членів Малої Ради у залі були присутні 46. З них за Універсал проголосували 42, проти — жоден. IV Універсал Центральної ради та його істо­ричне значення.Центральна рада ні організаційно, ні психологічно виявила­ся не готовою до відбиття агресії радянської Росії після відо­мого ультиматуму Леніна—Грецького від 3 грудня 1917 р.На початку 1918р. Центральна рада стала схилятися до ідеї проголошення повної незалежності України. Зробити це варто було також у зв'язку з необхідністю підписання мирного договору з Центральними державами. Впродовж грудня 1917 р. за проголошення незалежності неодноразово виступали М. Ковалевський, М. Шаповал, С. Шелухін та інші лідери української революції. IV Універсал було датовано 9 (22) січня, а проголошено — 11 (24) січня 1918р. На його початку зазначалися проблеми, з якими зіткнулася УНР (економічна криза, злочинність, зрив виборів до Українських Установчих Зборів).Щоб зняти ці пробле­ми, УЦР проголошує: «Віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, від нікого не залежною, вільною, суверен­ною державою Українського Народу». Раді Народних Міністрів доручалось якнайшвидше завершити мирні переговори, очистити Україну від російських військ,доручалося перевести підприємства на випуск мирної продукції й ліквідувати безробіття. Оголошувалася державна монополія й контроль за торгівлею. Над усіма бан­ками мав бути встановлений державний контроль. Також уряд мав боротися з усіма антиукраїнськими й антидержавними силами. IV Універсал підтверджував усі демократичні права та сво­боди, проголошені у III Універсалі, доповнивши їх правом мен­шин на національно-персональну автономію. Історичне значення IV Універсалу полягає в тому, що він проголосив Україну незалежною державою, завершував важливий етап складного й суперечливого розвитку українського національно-визвольного руху, що відтепер вирвався з ілюзор­ного сподівання на можливість існування Української держави на засадах автономії чи федералізму. IV Універсал відкрив нову сторінку змагань українського на­роду за свободу, який відтепер рішуче заявив, що метою його боротьби є незалежна держава, яка стоїть на сторожі інтересів народу.

1 грудня 1991 р. відбулися дві події історичної ваги — понад 90% громадян, які взяли участь у Всеукраїнському референдумі, висловилися за незалежність України, водночас було обрано Пре­зидента республіки — Л. Кравчука. Появу на політичній карті світу нової незалежної держави — України зумовила низка чинників. Зовнішні: 1. Поразка соціалістичного табору в "холодній війні", пору­шення світового балансу сил у зв'язку з розпадом соціалістичної системи. 2. Помітне погіршення соціально-економічної та політичної ситуації в СРСР. 3. Фактична втрата центром контролю за подіями на місцях. 4. Синхронне посилення відцентрових тенденцій у союзних республіках. 5. Поразка путчу, тимчасова деморалізація консервативних сил. 6. Намагання Росії зберегти домінуючу роль у післяпутчовий період. Навіть російські історики сучасності зазначають, що поява Акта про незалежність України та відмова від принципів Союзу, значною мірою були зумовлені проімперськими діями лідерів РРФСР. Внутрішні: 1.Існування в Україні системи формально легітимних (за­конних за радянським правом) органів державного управління. 2. Бажання київської номенклатури звільнитися з-під опіки центру. 3. Певна стабільність українського товарного ринку. 4. Активізація націонал-демократичного крила політичних сил республіки.

5.Дотримання політичного.нейтралітету армійськими фор­муваннями, небажання правоохоронних органів виступити про­ти власного народу.

6. Багатовікова боротьба народу за створення власної неза­лежної держави. Проголошення незалежності стало своєрідною точкою відлі­ку нового етапу історії України, поклало початок перехідному періоду, суть якого — у переході на якісно вищий рівень суспіль­ного розвитку: у політичній сфері — від тоталітаризму до демок­ратії; в економічній — від командної до ринкової економіки; в гуманітарній — від класових до загальнолюдських ціннос­тей; у міжнародній — від об'єкта до суб'єкта геополітики. Рішуча відмова від існуючого до серп­ня 1991 р. зразка суспільного розвитку в умовах відсутності нау­ково обґрунтованої моделі побудови незалежної держави зумо­вили на перших порах втрату орієнтирів, розгубленість, розчару­вання, а внаслідок цього — тривалий "урочистий марш на місці" на роздоріжжі реформ. Суспільні перетворення в Україні почалися за вкрай низь­кого рівня політичної та економічної культури мислення. У суспільній свідомості домінуючими були настрої невдоволен­ня, викликані наслідками брежнєвського періоду і невдачами перебудови. На час проголошення республікою незалежності у суспільній свідомості ще не встигло сформуватися і закріпи­тися усвідомлення масштабу нових завдань, більшість насе­лення не визначила чітко свого місця у процесі державотво­рення. Важливим аспектом оцінки стартових можливостей респуб­ліки після проголошення незалежності є визначення її природ­но-ресурсного потенціалу. Маючи на своїй території понад 7 тис. родовищ корисних копалин, Україна належить до держав з середнім рівнем матері­ально-сировинного потенціалу. Незалежна Україна змушена була успадкува­ти й структурну та територіальну диспропорційність економіки. Отже, на початковому етапі державотворення в Україні перебіг цього процесу значною мірою визначали такі чинники: непідготовленість українського суспільства до державотворчих дій; визнання незалежності України.