Цивілізація і формація як різні зрізи в розвитку суспільства

Марксистська історична наука зробила поняття формації винятковим, виділивши його як єдину принципову силу, що керує й спрямовує рух людської історії. Звідси абсурдні визначення «капіталістичної», «рабовласницької», «соціалістичної» цивілізацій. Твердження переваги базису над надбудовою призвело до підпорядкування всіх понять, що характеризують устрій і рух суспільства, поняттю суспільно-економічної формації. Тим часом зв'язок цивілізації, культури й формації далеко не такий прямий і однозначний. Тому вивчати ці структури необхідно окремо, хоча й не втрачати цілісності.

Теорія формацій цікавиться структурою суспільства на кожному етапі розвитку й закономірностями його існування. Теорія цивілізації займається аналізом тих механізмів, що забезпечують існування самої цивілізації, не дозволяючи суспільству знову повернутися до первісного стану. Стає зрозумілим, що наявність цих механізмів не є якоюсь системною даністю, вони змінюються, розвиваються, деградують і руйнуються. Оскільки.Кожен із таких механізмів пов'язаний з різними соціальними структурами, оскільки його руйнування або деградація зумовлюють аналогічні процеси в цих структурах. Відомо, що чим більше зв'язків усередині системи й більше елементів, що її складають, тим система стійкіша, тому руйнування будь-якої соціальної структури призводить до спрощення структури людського співтовариства загалом і конкретної цивілізації зокрема.

А це робить цивілізацію хиткою й надзвичайно вразливою. Існує думка, що прогрес згубний для культури, а найпримітивніші цивілізації були найстабільнішими. Обидва ці уявлення здаються невидними, і обидва вони неправильні. Людство розвивається не як єдине ціле, як система з відносною свободою елементів. Тому і розквіт, і загибель окремої цивілізації не можуть бути надзначущими для людства, якою б високорозвиненою ця цивілізація не була. Катастрофа цивілізацій — локальна катастрофа, і система, утративши набір складних зв'язків в одному елементі, створює зв'язок в іншому. Так народжується нова цивілізація, так чи інакше використовуючи нерівності, накопичені попередньою.

Зміна формацій також не призводить до загибелі цивілізації, вона стає новим кроком на шляху розвитку. Формації вищого рівня, пов'язані з подальшим розвитком продуктивних сил створюють могутню матеріальну базу, вимагають швидкого розвитку науки и удосконалювання технологій а це створює передумови для формування нових механізмів що підтримують існування цивілізації сприятливо ускладнюють систему суспільних розвитків і кінець кінцем розвивають людську особистість суб’єкту, що забезпечує подальший розвиток цивілізації й культури

Культура також не вичерпується тільки творчо-духовним змістом загального тлумачення, це міра розвитку людини й здатність її до дії а також змістовна наповненість людської діяльності.

Трипільська культура

Історія дослідження

Культура носила назву «Кукутень» за назвою села в Румунії, де були знайдені перші артефакти, пов'язані з цією культурою. В 1884 році румунський науковець Теодор Бурада під час проведення розкопок знайшов елементи глиняного посуду та теракотові фігурки неподалік села Кукутень. Після того, як вчені ознайомилися з його знахідкою, було вирішено продовжувати розкопки, які розпочалися на цьому місці навесні 1885 року.

Дослідження пам'яток, пізніше віднесених до трипільської культури, мали місце в Галичині в 70-ті роки ХІХ ст. біля с. Кишилівці, Більче-Золоте та ін. Археолог Вікентій Хвойка відкрив перше трипільське поселення на території сучасної України у 1893-94 роках по вул. Кирилівській, 55 (нині вул. Фрунзе) в Києві. Хвойка презентував свої знахідки в серпні 1899 року на ХІ археологічному з'їзді в Києві. Офіційним роком відкриття Трипільської культури в Україні вважається 1893 — рік початку розкопок на вул. Кирилівській у м. Києві. В 1896–1897 роках кілька поселень з матеріалами, подібними до київських знахідок, Хвойкою, були знайдені в околицях містечка Трипілля Київського повіту (нині- село Трипілля Обухівського району Київської області. В радянських, молдавських, російських, українських та інших публікаціях для пам'яток з території України та Молдови поширена назва «Трипільська культура».

З часом стало зрозуміло, що археологічна культура Кукутень на території Румунії та культура Трипілля на території України належать до одного культурного комплексу. Зараз часто використовується назва «Кукутень-Трипілля», хоча назви «Кукутень» та «Трипілля» також можуть використовуватися. Використовується також назва «культурно-історична спільність» або «спільність» Трипілля- Кукутень (Кукутень-Трипілля).

Польові дослідження

За даними Т. С. Пассек, найдавніший час знахідки трипільської культури з Подніпров'я з колекцій Державного історичного музею у Москві — 1854 р^[1]. Однак є дані, що в Галичині перші розкопки з метою поповнення приватної колекції були проведені ще в 1750 році, а знаменита печера Вертеба з трипільськими старожитностями випадково відкрита у 1822 р^[2]. Дослідження трипільської культури наприкінці XIX століття на землях України, які входили до складу Австро-Угорської імперії проводили А. Шнайдер (Борщівщина, 1870-ті; с. Кошилівці, 1878), А. Кіркор (Більче-Золоте, 1876; с. Козаччина, 1877) І. Коперницький та В. Пшебиславський (с. Городниця, 1877) та інші. У працях вище згаданих археологів знайдені старожитності культури мальованої кераміки були визначені як «домікенські», тим самим вказувалося на їх певне місце серед європейських старожитностей. Було зроблено перші стратиграфічні та хронологічні спостереження. Виникла дискусія про інтерпретацію скупчень обпаленої глини як поховальних споруд (Г. Оссовський) або жител (В. Деметрикевич, Р. Ф. Кайндль, К. Гадачек). Накопичені під час перших розкопок джерела стали базою для подальших розкопок і досліджень культури мальованої кераміки.

Археологічні дослідження на Поділлі наприкінці XIX — напочатку XX ст. пов'язані з розвідувальними працями Ю. Й. Сіцінського та створенням археологічної карти Поділля. На карті, виданій у 1920-ті роки, було позначено 30 трипільських пам'яток (усього карта нараховувала біля 2 000 пам'яток). У 1891 р. відомий історик В. Б. Антонович разом з Ч. Зборовським провели розкопки трипільського поселення біля села Кринички на Поділлі. Було досліджено залишки жител, серед яких виявлено мальовану кераміку, антропоморфні статуетки.

Наукові дослідження