Промисловий пил класифікується не тільки за розмірами, але також і за іншими чинниками

- отруйний (токсичний);

- неотруйний (нетоксичний).

Найбільш небезпечними захворюваннями органів дихання від дії пилу є:

- силікоз (пил кремнію, ГДК 1-4 мг/м³ ІІІ клас небезпечності)- захворювання, яке розвивається протягом 5-10 років і проходить у три стадії;

- азбестоз (азбест, гірничий пил, гризотил; ГДК 2 мг/м³) - захворювання розвивається через 3 роки. При вдиханні пилу азбесту протягом 5 років утворюється плеврит, а при при вдиханні 10-15 років- рак легенів);

- талькоз (пил тальку);

- пневмоконіоз (пил цементу, ГДК - 6 мг/м³; вугільний пил ГДК - 10 мг/м³);

- амінокоз (пил борошна, ГДК - 10 мг/м³).

9.
^ Нормування шкідливих речовин

Шкідливі речовини, що потрапили в організм людини, спричиняють порушення здоров'я лише втому випадку, коли їхня кількість перевищує граничну для кожної речовини величину.

Отруйна речовина, яка потрапила в організм людини, окислюється і перетворюється в інші речовини, які з часом виводяться з організму.

Деякі речовини, наприклад анілін і ряд інших, під дією фізико-хімічних реакцій перетворюються в ще більш отруйні речовини. Наступає захворювання, обумовлене кількістю поступленої токсичної речовини.

Розрізняють такі дози дії шкідливих речовин на організм людини:

- LD₁₀₀ – мінімальна абсолютно смертельна доза (100 % організмів гине);

- LD₅₀ – середня смертельна доза (гине 50 % тварин, решта хворіє);

- LD_min – мінімальна смертельна доза (близько 1 % гине, а решта хворіє).

- LD_пор – порогова доза (загибель не спостерігається, тільки отруєння).

В подальшому порогову дозу зменшують в 1000 раз і отримують гранично допустиму концентрацію (ГДК)

Гранично допустимою концентрації (ГДК) шкідливих речовин (мг/м³) в повітрі робочоїзони вважають таку концентрацію, яка при щоденній (крім вихідних днів) роботі протягом 8 годин (тобто не більше 40 годин на тиждень) і за час всього трудового стажу не може викликати профзахворювань або розладів стану здоров'я як у процесі трудової діяльності, так і у віддалені строки життя теперішнього і наступних поколінь.

За величиною ГДК в повітрі робочої зони шкідливі речовини (ШР) поділяються на чотири класи небезпеки (згідно ГОСТ 12.1.007-88):

- 1 -ий – надзвичайно небезпечні речовини, ГДК яких менше 0,1 мг/м³ (випари ртуті та свинцю, озон, аерозолі урану, кобальту, окиси ванадію), середня смертельна доза LD₅₀ < 500мг/м³;

- 2–ий – високонебезпечні речовини, ГДК яких в межах 0,1-1,0 мг/м³, LD₅₀ – 500-5000 мг/м³ (сірчана та соляна кислоти, газоподібний хлор, фенол, їдкі луги, сірководень, хром, мідь, кофеїн);

- 3–ій - помірно-небезпечні речовини, ГДК яких у межах 1,1–10 мг/м³ (вінілацетат, толуол, ксилол, метиловий спирт, тютюновий і чайний пил);

- 4–ий малонебезпечні речовини, ГДК яких більше 10 мг/м³ (аміак, випари ацетону і нафтопродуктів, вуглекислий газ, скипидар, етиловий спирт).

^ У назві ГДК поряд з величиною нормативу, може стояти літера, яка вказує на особливість дії цієї речовини на організм людини:

- О – гостронапрямленої дії;

- А – алергічної дії;

- К – канцерогенної дії;

- Ф – фіброгенної дії.

Якщо в приміщенні є декілька видів газових виділень і випарів, то для забезпечення безпеки роботи необхідно дотримуватись наступної умови:

+ + +... + ≤ 1

при однонапрямленої дії шкідливих речовин ≤ 1,

де С₁, С₂, С₃, С_n – концентрації відповідних ШР в повітрі, мг/м³;

ГДК₁, ГДК₂,...,ГДК_n – гранично допустима концентрація відповідних ШР, мг/м³.

До ШР односпрямованої (однонапрямленої) дії належать ШР, які близькі за хімічною будовою та характером впливу на організм людини.

Контроль проби повітря виконується взоні дихання людини з урахуванням місць утворення шкідливих речовин і шляхів, якими вони потрапляють в робочу зону. Кількість проб та метод контролю визначається санітарними нормами та органами санітарного нагляду.

У приміщеннях, де присутні речовини 1-го класу небезпеки та де може бути аварійний викид, повинен запроваджуватись безперервний контроль. Для інших випадків - періодичний.

Для контролю концентрації ШР у повітрі виробничих приміщень та робочої зони використовуються наступні методи:

- Індикаторні методи хімічного аналізу з використанням газоаналізаторів УГ-1, УГ-2, ГХ-4 СТХ-17, ФОН-1 та подібних до них аналізаторів, що працюють на принципі кольорової реакції між індикаторним порошком і досліджуваним газом або парою, які прокачуються разом з повітрям через індикаторну трубку, заповнену реагентом. За інтенсивністю зміни кольору або за об'ємом прореагованого порошку визначають концентрацію досліджуваної речовини. Для аналізів деяких речовин застосовують папір, змочений реагентом, що змінює свій колір під дією хімічної реакції. Більшість цих методів не потребують дорогих приладів та обладнання і спеціальних знань, що зумовлює їх поширення в практиці. Недоліки методів - низька точність визначення (похибка ±10%), але цього буває досить, щоб орієнтуватись у небезпеці загазованості повітря

- Санітарно-хімічні методи - колориметричний, фотоколори-метричний, хроматографічний, нефелометричний та ін. Полягають у відборі проб і проведенні фізико-хімічного аналізу в лабораторних умовах Здебільшого вони потребують спеціальних знань і підготовки, коштовні. їх перевага - точність визначення концентрації вимірюваної речовини.;

- Безперервно-автоматичні методи - автоматично контролюють і сигналізують про наявність в повітрі відповідних концентрацій шкідливої речовини. Для цього призначені газоаналізатори і газосигналізатори. Вони працюють на принципі зміни електричних властивостей речовини (електричного опору, електропровідності, електричної ємності) при хімічній реакції або при розчиненні в ній шкідливої речовини, яка контролюється. За зміною електричних властивостей встановлюються значення концентрації шкідливої речовини. До цієї групи належать прилади: ФЛ-5501 (універсальний газоаналізатор), ПГФ-1 (контроль CO), КУ-1,3 (визначення пари бензину), ФК-560 та „Фотон” (на сірководень), ФК-450,4502 (оксиди азоту), ГПК-1 (сірчаний газ) ФКГ-3М – на хлор; „Сирена–2”- на аміак; СПА– 1, СТХ – 18 та ін).

Взагалі існує дуже багато різних методик визначення шкідливих речовин в повітряному середовищі (більше 200) і класифікувати їх важко, бо вони можуть одночасно відповідати різним вимогам класифікації. Застосовуються і непрямі методи визначення деяких речовин, наприклад, за вмістом кисню в середовищі, що досліджується, та інші

Для заміру запиленості використовують вагові, розрахункові, фотометричні, електричні методи контролю

10.
^ Захист від дії шкідливих речовин

Існує багато різних способів та заходів, призначених для підтримання чистоти повітря виробничих приміщень у відповідності до вимог санітарних норм. Всі вони зводяться до конкретних заходів:

1.
Запобігання проникненню шкідливих речовин у повітря робочої зони за рахунок герметизації обладнання, ущільнення з'єднань, люків та отворів, удосконалення технологічного процесу.

2.
Видалення шкідливих речовин, що потрапляють у повітря робочої зони, за рахунок вентиляції, аспірації або очищення і нормалізації повітря за допомогою кондиціонерів.

3.
Застосування засобів захисту людини.

Герметизація та ущільнення є основними заходами із вдосконалення технологічних процесів, у яких використовуються або утворюються шкідливі речовини. Застосування автоматизації дає змогу вивести людину із забрудненого приміщення в приміщення з чистим повітрям. Удосконалення технологічних процесів дозволяє замінювати шкідливі речовини нешкідливими, відмовлятися від застосування пилоутворюючих процесів, замінювати тверде пальне на рідке або газоподібне, встановлювати газо-, пилоуловлю-вачі в технологічний цикл та ін.

При недосконалості технології, коли уникнути проникнення шкідливих речовин в повітря не вдається, застосовують їх інтенсивне видалення за допомогою вентиляційних систем (газ, пара, аерозолі) або аспіраційних систем (тверді аерозолі). Встановлення кондиціонерів повітря в приміщеннях, де є особливі вимоги до його якості, створює нормальні мікрокліматичні умови для працюючих.

Особливі вимоги висуваються до приміщень, де проводяться роботи зі шкідливими речовинами, що пилять. Так, підлога, стіни, стеля повинні бути гладкими, легко митися. В цехах, де виділяється пил, регулярно роблять вологе або вакуумне прибирання.

В приміщеннях, де не можна створити умови, що відповідають нормам мікроклімату, застосовують засоби індивідуального захисту.

Згідно з ГОСТ 12.4.011 -87 "ССБТ Средства защиты работающих. Классификация", всі 3І3, в залежності від призначення, поділяються на такі класи: ізолюючі костюми, засоби захисту органів дихання, одяг спеціальний захисний, засоби захисту ніг, засоби захисту рук, засоби захисту голови, засоби захисту обличчя, засоби захисту очей, засоби захисту органів слуху, засоби захисту від падіння з висоти та інші запобіжні засоби, захисні дерматологічні засоби, засоби захисту комплексні.

Ефективне застосування 3І3 залежить від їх правильного вибору і умов експлуатації. При виборі необхідно враховувати конкретні умови виробництва, вид та тривалість впливу шкідливого фактора, а також індивідуальні особливості людини. Тільки правильне застосування 3І3 може максимально захистити працюючого. Для цього працівники повинні бути ознайомлені з асортиментом та призначенням 3І3.

Для роботи з отруйними і забруднювальними речовинами користуються спецодягом - комбінезонами, халатами, фартухами та ін.; для захисту від кислот та лугів - гумовим взуттям та рукавичками. Для захисту шкіри, рук, обличчя, шиї застосовують захисні креми та пасти: антитоксичні, водостійкі, жиростійкі. Очі від можливих опіків та аерозолей захищають окулярами з герметичною оправою, масками, шоломами.

До засобів індивідуального захисту органів дихання (ЗІЗОД) належать респіратори, промислові протигази та ізолюючі дихальні апарати, які застосовуються для захисту від шкідливих речовин (аерозолів, газів, пари), що знаходяться в оточуючому повітрі.

За принципом дії ЗІЗОД поділяються на фільтруючі (застосовуються за наявності у повітрі вільного кисню не менше 18% і обмеженого вмісту шкідливих речовин) та ізолюючі (при недостатньому для дихання вмісту в повітрі кисню та необмеженої кількості шкідливих речовин).

За призначенням фільтруючі ЗІЗОД поділяються на:

• 
  протипилові - для захисту від аерозолів (респіратори ШБ-1, "Лепесток", "Кама", "Снежок", У-2К, РП-К, "Астра-2", Ф-62Ш, РПА та ін.);
• 
  протигазові - для захисту від газопароподібних шкідливих речовин (респіратори РПГ-67А, РПГ-67В, РПГ-67КД, протигази марок А, В, КД, Г, Е, СО, М, БКФ та ін.);
• 
  газопилозахисні - для захисту від парогазоподібних та аерозольних шкідливих речовин одночасно (респіратор фільтруючий газопилозахисний РУ-60М, "Снежок ГІГ, "Лепесток-Г");
• 
  ізолюючі апарати - бувають шлангові та автономні.

Ізолюючі шлангові апарати призначені для роботи в атмосфері, що містить менше 18% кисню. Вони мають довгий шланг, по якому подається повітря для дихання із чистої зони. Недоліки їх у тому, що дихальний шланг заважає працювати, не дає змогу вільно рухатися (протигаз шланговий ППІ-1 без примусової подачі повітря, довжина шланга 10 м; ПШ-2 з повітродувкою - забезпечує працю двох осіб одночасно, довжина шлангів 20 м; респіратор для малярів РМП-62; пневмошоломи ЛИЗ-4, ЛИЗ-5, МИОТ-49 - працюють від компресорної повітряної лінії).

Ізолюючі автономні дихальні апарати працюють від автономного хімічного джерела кисню або від балонів з повітрям чи дихальною сумішшю. Вони призначені для виконання рятувальних робіт або евакуації людей із загазованої зони.

Саморятівник шахтний малогабаритний ШСМ-1. Має хімічне джерело кисню. Термін користування 20-100 хвилин в залежності від інтенсивності витрачання кисню (енерговитрат), вага 1,45 кг.

Респіратор ізолюючий допоміжний РВЛ-1. Має балон зі стисненим киснем і регенеративний хімічний патрон для регенерації кисню. Працює 2 години, вага 9 кг.

Респіратор "Урал-7". Принцип дії такий самий, як у респіратора РВЛ-1, але він більш габаритний. Діє 5 годин, важить 14 кг. Носиться за плечима, має амортизаційні пристрої для зручності носіння.

Респіратор Р-30 має таку саму систему життєзабезпечення, що і наведений вище. Розрахований на 4 години дії, важить 11,8 кг.

Дихальний апарат АСВ-2 складається з 2-х повітряних балонів, маски або загубника, шланга, редуктора, має манометр для контролю за тиском повітря, запобіжний клапан та ін. Призначений для захисту органів дихання в умовах забрудненої атмосфери.

11.
^ Призначення та класифікація систем вентиляції

Під вентиляцією розуміють сукупність заходів та засобів призначених для забезпечення на постійних робочих місцях оптимального мікроклімату та чистоти повітря, що відповідають гігієнічним та технологічним нормам.

Основне завдання вентиляції – вилучити ізприміщення забруднене або нагріте повітря та подати свіже.

Вентиляція класифікується залежно від:

- способу переміщення повітря у приміщеннях на: природну (гравітаційну); штучну (механічну); суміщену (змішану);

- напрямку потоку повітря в повітропроводі на: припливну; витяжну; припливно-витяжну;

- місця дії (або призначення ) на: загальнообмінну; місцеву; комбіновану; технологічну;

- очистки повітря на: неочищене; очищене припливне; очищене витяжне;

- способом використання на: замкнена (з рециркуляцією); з частковою рециркуляцією; без рециркуляції (все повітря викидається в атмосферу).

12.
^ Природна вентиляція. Способи організації

Повітрообмін відбувається внаслідок теплового та вітрового напору. Тепловий напір обумовлений різницею температур, а значить, і густиною внутрішнього та зовнішнього повітря. Вітровий напір обумовлений тим, що при обдуванні вітром будівлі, з її навітряної сторони утворюється підвищений тиск, а з підвітряної – понижений.

^ Рис 1. Розподіл тиску повітря навколо будівлі при дії вітру
Природна вентиляція може бути:

- неорганізованою;

- організованою.

Неорганізована включає інфільтрацію – просочування повітря через щілини у вікнах, дверях, перекриттях та при провітрюванні, що здійснюється під час відкривання вікон та кватирок, дверей.

Організована природна вентиляція називається аерацією. Для аерації в стінах будівлі роблять отвори для надходження зовнішнього повітря, а на даху чи у верхній частині будівлі встановлюють спеціальні пристрої (ліхтарі) для видалення відпрацьованого повітря. Для регулювання надходження та видалення повітря передбачено перекривання на необхідну величину аераційних отворівта ліхтарів. Це важливо, особливо, в холодну пору року.

Аерація здійснюється так як це показано на рисунку 2

Безвітряна погода

Вітер

^ Рис 2 Аерація будівель в теплу (а, б) та холодну (в, г) пору року

Перевагою природної вентиляції є її дешевизна та простота експлуатації. Основний її недолік полягає у тому, що повітря надходить у приміщення без попереднього очищення, а видалене відпрацьоване повітря також не очищається і забруднює довкілля.

13.
^ Механічна вентиляція. Види механічної вентиляції

Штучна (механічна) вентиляція, на відміну від природної, дає можливість очищувати повітря перед його викидом ватмосферу, вловлювати шкідливі речовини безпосередньо біля місць їх утворення, обробляти припливне повітря (очищувати, підігрівати, зволожувати), більш цілеспрямовано подавати повітря в робочу зону. Вона також дає можливість організовувати повітрозабір в найбільш чистій зоні території підприємства і навіть за її межами.

^ Загальнообмінна штучна вентиляція забезпечує створення необхідного мікроклімату та чистоту повітря у робочій зоні приміщення. Вона застосовується для видалення надлишкового тепла за відсутності токсичних виділень, а також у випадках, коли характер технологічного процесу та особливості виробництва устаткування вимагають використання місцевої витяжної вентиляції.

Розрізняють чотири основні схеми організації повітрообміну при загальнообмінній вентиляції, які показані на рис.3